27 червня у Києві відбулася багатоочікувана подія — українська правозахисниця і лауреатка Нобелівської премії миру Олександра Матвійчук провела гостьову лекцію для учасниць Київської Академії жіночого лідерства. Два роки організатори прагнули можливості запрошення цієї видатної українки, щоб вона поділилася своїм досвідом та баченням з жінками, які формують майбутнє нашої країни.
Начальниця управління з питань гендерної рівності Департаменту соціальної політики КМДА Тетяна Гузенко пояснила, що запрошення Олександри Матвійчук на гостьову лекцію було давньою мрією організаторів Академії жіночого лідерства. Два роки через її щільний графік не вдавалося організувати цю зустріч. Для Академії було надзвичайно важливо запросити саме Матвійчук — людину, яка гідно представляє Україну на світовій арені.
«Ми двома роками намагалися запросити Олександру на гостьову лекцію — її графік вражає своєю щільністю. Для нас було критично важливо почути її, адже вона виступає не лише як Нобелівська лауреатка, а як представниця України. Те, як її бачать у світі, відображає обличчя України», — зазначила Тетяна Гузенко.
88 ТИСЯЧ ЕПІЗОДІВ ЛЮДСЬКОГО БОЛЮ
Олександра Матвійчук, яка вже 11 років документує воєнні злочини, відразу підкреслила особливість її роботи:
«Я завжди наголошую, що ми документуємо не тільки порушення Женевської та Гаазької конвенцій, ми документуємо людський біль. Ми фіксуємо, як Росія цілеспрямовано нищить житлові будинки, школи, дитячі садки, завдає ударів по музеям, лікарням, дитячим майданчикам».
«Я б ніколи не хотіла займатися документуванням воєнних злочинів, — підкреслила вона. — Але моя роль не обмежується лише цим. Я повертаю людям їхні імена. Це мій інструмент. Ці історії не залишаться в архівах — вони отримають шанс на справжню честь. Адже справедливість зцілює».
Протягом останніх трьох років організація правозахисниці зафіксувала 88 тисяч епізодів воєнних злочинів. Серед них — численні злочини проти дітей. Матвійчук розповіла історію десятирічного Андрія з Маріуполя, яка вразила всіх присутніх. Хлопчик разом із мамою ховався у підвалі від обстрілів, плавив сніг для води, розпалював вогонь для приготування їжі.
«Але запаси закінчилися, і мама з хлопчиком були змушені вийти, щоб знайти допомогу, і їх затримали прямо під російським обстрілом. Його маму поранило в голову, а хлопчика — в ноги», — розповіла Матвійчук.
З останніх сил мати дотягла сина до квартири знайомих, де, через відсутність медичної допомоги, вони просто лягли на диван і обійнялися. Після кількох годин десятирічний хлопчик розповідав правозахисниці, як його мама поступово слабшала й померла у нього на руках.
«У нас 88 тисяч таких кримінальних епізодів. Ви бачите по мені, що я досі до них не звикла. Мені здається, це абсолютно природно — продовжувати переживати емоції, навіть якщо це твоя професійна діяльність і ти займаєшся документуванням уже 11 років».
ВРАЗЛИВІСТЬ ЯК СИЛА
Матвійчук відверто зізналася, що під час навчання на юридичному факультеті запевняла себе, що ніколи не займатиметься кримінальним правом через надмірну емпатію до людей. Але життя розпорядилося інакше — її організація стала першою правозахисною структурою, що відправила мобільні групи спершу до Криму, а потім до Луганської та Донецької областей.
«Я зрозуміла одну просту річ: те, що я вважала своєю вразливістю, насправді є моєю силою. Бо ця емпатія, через яку я казала, що ніколи не буду займатися кримінальним правом, надає мені змогу продовжувати виконувати цю роботу вже 11 років».
Правозахисниця підкреслила, що її емпатія — це не просто робочий інструмент, а спосіб пізнання світу. Вона зазначила цікаве спостереження: те, що ми іноді вважаємо своєю вразливістю, насправді є нашою життєвою силою.
ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ЛІДЕРСТВА
Однією з ключових тем лекції стало переосмислення поняття лідерства. Матвійчук критикувала загальноприйняте трактування лідерів як осіб зі статусом чи визнанням.
«У нас у світі поширене невірне розуміння лідерства. Лідерами вважають тих, хто має певний статус або визнання. А визнання — це коли ти можеш не бути доктором наук, але в тебе мільйон підписників в Instagram, і ти впливаєш на людей навіть більше за науковців».
За словами правозахисниці, істинне лідерство не має нічого спільного з позицією, рангом чи кількістю підлеглих. Вона навела метафоричний приклад з перевернутим смітником:
«Лідерство — це коли ти виходиш на двір і бачиш перевернутий смітник. І ти, не зважаючи на це, в красивій сукні рухаєшся вперед. Ти дивишся на смітник і думаєш: „Господи, чому так?“. Але розумієш, що не можеш пройти повз, і починаєш прибирати його. У цьому моменту хтось запитає: „Тобі що, більше за всіх треба?“ І коли ти відповідаєш: „Так, мені це важливо“, тоді й починається твоє лідерство».
ГЕНОЦИДАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР ВІЙНИ
Правозахисниця детально пояснила, чому вважає війну Росії проти України геноцидом. Її слова підкріплені даними: у їхній базі зафіксовано 8000 епізодів, котрі свідчать про тотальне знищення українців.
«Путін відкрито стверджує, що немає українського народу, немає української мови, немає української культури. Протягом 11 років ми документуємо, як ці слова стають реальністю на окупованих територіях».
На окупованих територіях фізично знищуються активні особи — вчителі, журналісти, мери, священники, дитячі письменники, музиканти. Це люди з соціальним капіталом, які підтримують зв’язки в громадах.
Особливо болючою є тема викрадення українських дітей:
«Росіяни вивозять їх до таборів, де вони чують: ви не українські діти, ви російські. Ваші батьки відмовились від вас. А Україна — це нацистська держава, яка хоче вас знищити. Зараз ви врятовані і будете усиновлені російськими сім’ями, які виховають вас як росіян».
Матвійчук підкреслила, що це не просто війна між двома країнами, а боротьба між авторитарним російським режимом та молодою українською демократією. Вона наголосила: боротьба за мир — це наш опір, у нашому випадку.
«В авторитарних країнах жінка виконує ту роль, яку їй визначають в родині чи суспільстві. Лише в демократичних країнах жінка має привілей вибору свого шляху і ролі».
Правозахисниця зауважила, що Україна має виразне жіноче лице — жінки входять до Збройних Сил, беруть участь у політичних рішеннях, ведуть бізнес, координують громадські ініціативи.
«Жінки в Україні є передовими борцями за свободу і демократію. Я завжди повторюю: мужність не має гендеру».
НЕ ІДЕАЛЬНА ЖЕРТВА
Однією з найсильніших тем лекції стала концепція «неідеальної жертви». Матвійчук розповіла історію професора Ігоря Козловського, який провів 700 днів у російському полоні, у камері, що використовувалась для смертників ще з часів СРСР.
«Там не було вікон, світла, повітря, йому було важко дихати. Брудна розбита підлога і каналізація, з якої вилізали щури. Він розповідав, що читав лекції з філософії цим щурам, щоб почути людський голос».
Козловський сказав Матвійчук слова, які стали синонімом українського спротиву:
«Весь мій досвід не дає мені підстави сприймати себе як жертву. Центральним виміром мого існування є гідність. А гідність — це дія. Я мало що міг зробити, але я міг читати лекції з філософії щурам у закритій камері».
«Ми маємо відмовитися бути жертвами. Ми не ідеальна жертва. Ми не хочемо вмирати, щоб нас оплакали і поховали. Ми вибрали боротися за свою свободу і людську гідність», — підсумувала правозахисниця.
ЧОМУ НЕ ПРАЦЮЮТЬ МІЖНАРОДНІ КОНВЕНЦІЇ
На запитання про неефективність міжнародного права Матвійчук дала яскраву метафору:
«У мене в руках ручка. Якщо я відпущу її, вона впаде, бо існує закон земного тяжіння. Це станеться незалежно від моєї волі. Але право — це не закон земного тяжіння. Право — це ідея, створена людьми, штучна конструкція».
Правозахисниця пояснила, що правова система, створена після Другої світової війни людьми в «умові зміненої свідомості», має термін придатності:
«Люди, які пам’ятали Другу світову війну, вже відійшли. Нові покоління успадкували демократію, але ніколи за неї не боролися. Вони не знають, що таке жити під бомбардуванням. Система почала тріщати, адже етика є основою всіх правових конструкцій».
«Світ не жорстокий, світ не є несправедливим. Люди однакові, людська природа однакова. Наша задача — довести до свідомості цих людей, щоб штучна система знову запрацювала. Це частина моєї місії. Тому я не могла так довго дістатися до вас — я їжджу в Латинську Америку, країни Африки, Європу та на конференції. Я говорю про речі, що роблять нас людьми».
ДЖЕРЕЛА СИЛИ
Відповідаючи на запитання про те, що допомагає зберегти внутрішню силу, Матвійчук згадала свого наставника — українського дисидента Євгена Сверстюка:
«Він увів мене в середовище дисидентів. Це були люди, які говорили те, що думали, і робили те, що казали. Люди, які мали мужність підняти голос проти тоталітарної радянської машини, усвідомлюючи, що шансів на перемогу у них немає».
Дисидентський рух здавався безуспішним у короткостроковій перспективі, але саме завдяки йому Україна змогла відновити незалежність у 90-х роках:
«Усі зусилля мають сенс. Життя таке — ми можемо не побачити результати наших зусиль, але вони мають сенс. І наші діти, діти наших дітей їх побачать».
Лекція Олександри Матвійчук стала потужним нагадуванням про те, що справжнє лідерство народжується не зі статусу чи визнання, а з готовності взяти на себе відповідальність і діяти задля збереження людської гідності та свободи.
***
Нагадаємо, раніше з гостьовою лекцією для учасниць Київської Академії жіночого лідерства виступала координаторка політичних програм та голова правління Громадянської мережі «ОПОРА» Ольга Айвазовська.
Вона давно й системно працює у сфері виборчого законодавства, захисту прав виборців та організації виборчого процесу. Окрім того, вона брала участь у перемовинах щодо врегулювання ситуації на Донбасі на початку російсько-української війни.