У червні в Києві відбулося нагородження переможців та переможниць Премії PinchukArtCentre 2025.
Ця національна премія в сфері сучасного мистецтва надається українським художникам віком до 35 років кожні два роки. Зараз у PinchukArtCentre виставлено роботи всіх 20 номінантів та номінанток.
Твори оцінювали міжнародні члени журі: кураторка і письменниця Каріна Бакетц; артдиректор PinchukArtCentre Бйорн Гельдхоф; художниці Алевтина Кахідзе та Леся Хоменко, а також мистецтвознавиця Марта Чиж.
Спеціальну відзнаку за межами конкурсу присудили на честь Вероніки Кожушко — художниці з Харкова, яка подала заявку на участь у Премії PinchukArtCentre, але, на жаль, загинула 30 серпня внаслідок російського ракетного удару по цивільній інфраструктурі міста.
Приз глядацьких симпатій та другу Спеціальну премію здобув Євген Коршунов з роботою «Пил зцілює». Це вперше, коли одна особа отримує дві нагороди в рамках Премії.
Наразі Євген Коршунов є військовослужбовцем ЗСУ. У своєму проєкті він відтворив спогади про проходження базової військової підготовки (БЗВП) — своєрідний «поетичний вступ» у війну.
У мінімалістичному чорному блоці митець умовно відтворив атмосферу бліндажа, укриття, яке слугує житлом для військових.
Малюнки на стінах зображують людей, з якими Коршунов спілкувався та дружив на БЗВП. У коротких описа́х художник розповідає про їхні характерні риси та історії з минулого або вже воєнного життя.
«Цей твір є унікальною фіксацією повсякденного воєнного життя, — відзначили члени журі. — Його малюнки роблять анонімну постать солдата видимою, представляючи його як індивіда і людину. Ми були вражені здатністю Євгена залишатися митцем, незважаючи на те, що він став солдатом».
Перша Спеціальна премія була вручена Катерині Алійник за її роботу «Травинки зі сталевими лезами». Художниця давно працює з темою природи, що відображає суспільно-політичні процеси. Наприклад, живописні роботи серії «Медично-політичні фантазії про Луганськ» (2021) показують місцевий ґрунт у розрізі, виявляючи мутації рослин під землею. Вона підкреслює процеси, що відбуваються на сході країни.
Цього разу Катерина досліджувала, як страх, напруження і постійна настороженість впливають на наше сприйняття природи. У її пейзажах, що заворожують і лякають одночасно, природа перетворюється на простір напруги і тривоги. Через ці твори художниця шукає новий шлях, щоб знайти любов у світі, де це почуття стало небезпечним.
«Цей твір пробуджує емоції, у ньому живопис функціонує як пам’ять, жалоба і спротив, — зазначили члени журі. — Художниця, яка народилася у Луганську, зображує втрату свого дому у вигляді недосяжного пейзажу, що лякає у інтимний спосіб. Кожна сцена передана з такою точністю й ледве відчутним тривожним настроєм, що глядач відчуває себе зайвим свідком».
Головну премію отримала Леся Васильченко з роботою «Ніч без тінів і світло без проміння хвиль». У 2015 році мисткиня поїхала здобувати освіту до Норвегії, в Національну академію мистецтв в Осло, після завершення факультету журналістики в КНУ імені Шевченка. Вона зараз живе між Норвегією, Києвом та Закарпаттям, де мешкають її рідні.
Відеоінсталяція складається з двох частин. Відео «Тахіонесс» (від слова «тахіон», яке позначає гіпотетичну частинку, що рухається швидше за світло) демонструє 35 років українських світанків (з 1990 року). Воно створене за допомогою штучного інтелекту, натренованого на зображення українських світанків з різних джерел (домашні архіви, інтернет, VHS). Тривалість цієї роботи — 8 хвилин, що є часом, необхідним світлу, щоб дійти до людського ока.
Друга частина «Ніч» показує понад 100 років української ночі. Для її створення мисткиня та її друзі переглядали архівні відео Пшеничного, бажаючи знайти документацію нічного неба, починаючи з 1918 року — вони аналізували відео за кожен рік у пошуках безпосереднього зображення нічного неба. У роботу також увійшли фотографії друга Лесі Юри, який зараз служить на фронті і знімав світанок та нічне небо на Донеччині та Сумщині. Відео змонтоване не лінійно, а так, як штучний інтелект сприймає контент у мережі: за патернами.
«Ця робота досліджує масштаб часу. Існує часовий масштаб як сторіччя української ночі, і є українська незалежність, починаючи з 1990 року, що позначає світанки. Третій часовий масштаб — це глядач, що перебуває у просторі та привносить сучасний момент, — розповіла Леся Васильченко. — Світанки для мене — це бажання та уявлення про майбутнє, а ніч — це ненаписане та незадокументоване, тіньова історія та потенціал. Я хотіла створити роботу, яка б говорила про саму ідею ненаписаних історій, тому багато працювала з архівами. Досі вважаю, що минуле має більше майбутнього, яке не досліджене і не відкрито, ніж він, як ми його уявляємо. Тому як художниця, я вважаю своєю задачею говорити про те, що не було зафіксоване, ненаписане, незаписане, нагадуючи, що голоси, які ще не були почуті, колись проявляться.
Нічне небо нагадує мені про історію, історичність. Коли ми дивимося в нічне небо, бачимо світло зірок, які, можливо, давно згасли, але їхнє світло все ще до нас надходить. А те, що здається темрявою, може приховувати багато зірок, світло яких ще подорожує до нас. Так само, як і історія: те, що ми бачимо, можливо, вже варто переосмислити, шукати нові контексти та наративи. Існує величезна пропорція для безпосередньо не виявленого в світлі та сформованого як знання».
Ці роботи вперше представлені в Україні. «Тахіонесс» Леся Васильченко створила як випускну роботу: її помітили й запросили на бієнале сучасного мистецтва в Музей Мунка. Як відзначила художниця, всі її роботи стосуються війни в Україні і часу. Як війна змінює відчуття часу, а в людях — наше сприйняття часу через війну. Як медіатехнології, зображення, документація змінюють наше уявлення про час та його сприйняття.
Переможниця підкреслила, що передасть свій грошовий приз (400 тисяч гривень) на потреби ЗСУ.
Нагадаємо, що роботи всіх номінантів та номінанток Премії PinchukArtCentre 2025 можна переглянути в артцентрі на Бессарабській площі, щодня, крім понеділка та вівторка, з 12:00 до 21:00 (вхід до 20:30). Вхід безкоштовний.
- Коли каштани в Києві цвітуть: у музеї Грушевського триває тематична мистецька виставка. В експозиції зібрали 35 різнопланових робіт, які обігрують тему київського каштана.