В останній час Київська рада затвердила зміну назв майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, які асоційовані з країною-агресором та радянським союзом. У рамках дерусифікації була змінена назва вулиці Сергія Костичева в Голосіївському районі столиці.
Ця вулиця з’явилася в 1960-х роках під іменем Нова, а з 1961 року отримала ім’я російського вченого Сергія Костичева. Протягом свого життя він мав певні наукові зв’язки з Україною, зокрема, викладав в Київському університеті. Однак, на думку фахівців, його діяльність не була тісно пов’язана з розвитком української науки чи культури, і сама постать асоціюється в основному з російською науковою традицією.
Враховуючи це, експертна комісія з найменувань запропонувала виключити ім’я Костичева з топоніміки столиці.
У червні 2022 року в застосунку «Київ Цифровий» розпочалося електронне рейтингове голосування, за результатами якого кияни підтримали нову назву – вулиця професора Бориса Балінського, яка отримала 7 837 голосів.
Борис Іванович Балінський з’явився на світ 23 вересня 1905 року в Києві. Відомості про його дитинство та юність майже не збереглися.
У 1923 році Борис Балінський став студентом Київського інституту народної освіти, де під керівництвом професора Івана Шмальгаузена зробив перші кроки в науці. Саме тоді він провів свій перший експеримент з пересадки ембріональних тканин тритона, який поклав початок його кар’єрі ембріолога. У 1925 році побачила світ його перша наукова публікація.
Після закінчення навчання в 1926 році він вступив до аспірантури Біологічного інституту імені Ф. Омельченка. Через соціальне походження стипендії не отримував, але завдяки підтримці Шмальгаузена після смерті батька продовжив дослідження. У 1927 році працював на Мурманській станції, а після повернення отримав посаду співробітника разом із колегою Драгомировим.
У 28 років Борис Балінський став доктором біологічних наук і професором Київського університету, очолив кафедру механіки розвитку, працював у Біологічному інституті, займав посаду заступника директора Інституту зоології та біології Всеукраїнської академії наук (ВУАН).
На жаль, родина Балінського зазнала переслідування в радянський час. У 1918 році більшовики розстріляли його діда – Василя Радзимовського, а в 1937 році дружина Бориса, Катерина, була заарештована і депортована до табору. Сам Балінський змушений був піти з посади заступника директора Інституту біології та залишити університет.
У своїх спогадах він описував ті роки як час випробувань, голоду й репресій:
«Життя в Києві на початку тридцятих… було нелегке… Селян залишили голодувати, а доступні харчі розподілялися дуже нерівномірно… Приватні торговці вважалися „паразитами“. Труднощі, природно, породжували невдоволення, і для боротьби з ним посилювалися нагляд і політичний тиск».
Під час Другої світової війни в умовах німецької окупації він продовжував працювати в Києві, й, аби врятувати життя, вирішив емігрувати на Захід. Через Німеччину і Велику Британію Балінські емігрували до Південної Африки, де Борис прожив понад пів століття, здобувши світову славу видатного вченого.
Науковець уперше описав десятки нових видів комах (веснянок, бабок, лускокрилих) з Кавказу та Південної Африки. Він був серед перших, хто впровадив електронну мікроскопію в дослідження біологічних об’єктів у ПАР, і заснував Товариство електронної мікроскопії Південної Африки, де очолював його з 1962 по 1973 рік.
Автор більше 130 наукових праць, серед яких 22 написані українською.
У 1960 році було видано його підручник «Вступ до ембріології» – праця, що стала найбільш відомим і найвпливовішим посібником з ембріології у світі. Це видання п’ять разів перепубліковувалося англійською, а також було перекладене іспанською, японською та італійською. За словами одного з найвідоміших біологів розвитку Скотта Ґілберта, саме завдяки цій книзі він обрав свою наукову спеціалізацію. Іронічно, що в Україні цей підручник був заборонений, а ім’я вченого замовчувалося через його еміграцію за кордон.
Борис Балінський зберіг любов до України протягом усього життя. Окрім наукових публікацій, він залишив спогади про роки, проведені в Києві та в еміграції. Ці мемуари були видані його нащадками англійською мовою.
Вчений двічі відвідував Україну вже після відновлення незалежності. У 1991 році він приїхав до Києва, а в 1993 році – разом з онуком – подарував Національному природничому музею свою колекцію з 3 тисяч африканських метеликів, яка й нині використовується в роботі українськими ентомологами.
Він помер 1 вересня 1997 року в Йоганнесбурзі (ПАР). Постать видатного науковця увійшла в українську літературу: у 2017 році вийшов роман Івана Корсака «На розстанях долі», в якому Борис Балінський є одним із центральних персонажів. У зоологічній науці його ім’ям названо рід веснянок – Balinskycercella.
Наукову справу батька продовжив його син – Іван (Джон) Балінський (1934–1983), знаний зоолог у ПАР та США. Він викладав у Лондонському та Колумбійському університетах, а з 1976 року очолював кафедру зоології в Університеті Айови.
Незважаючи на те, що ім’я Бориса Балінського залишається маловідомим в українському суспільстві, у світовій науковій спільноті воно є знаковим. Щороку в Південній Африці проходить Лекція імені Балінського в рамках роботи Товариства електронної мікроскопії.
У 2005 році до 100-річчя від дня його народження відбулася меморіальна конференція та урочисте засідання Королівського товариства ПАР.
***
Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.
До теми: вулиця на Солом’янці отримала назву на честь українського науковця світового рівня.