Його рідне місто — Лиман. Це місце, яке спочатку було окуповано росіянами, а після звільнення залишилось зруйнованим майже на три чверті. Тут пройшло дитинство Володимира, до якого війна вигнала всіх, кого він любив. Нині він на фронті, на півдні, де керує бойовою машиною та знищує ворожі дрони. Про його історію розповів Генеральний штаб ЗСУ.
Володимир — оператор ЗРК «Raven». На його рахунку вже понад сто пусків, більшість з яких має підтверджене влучання. Він підкреслює, що кожен постріл — це не лише технічна майстерність, а й порив душі. За місто, за дитинство, за всіх, кого змусили тікати росіяни.
«Кожен пуск для мене — ще один крок до дому», — зізнається боєць.
Перший дрон — російський «Орлан» — Володимир збив у перший день ротації на Херсонщині. Тепер подібні пуски стали звичними: виявив, навівся, знищив — і до наступної цілі.
На навчаннях у Великій Британії він відпрацьовував удари по великих цілей — умовних «Боїнгах». Але на фронті реальність інша: «Орлани», «Зали», «Шахеди» — маленькі, маневрені дрони, які часто атакують хвилями. У такій ситуації рішення треба приймати за лічені секунди.
«Коли ворог думає, що летить непоміченим, ми вже прицілились», — розповідає Володимир.
Установка «Raven», за його словами, надзвичайно проста у керуванні, а ракета — «блискавка», що долає чотири кілометри за лічені секунди. На відстані десяти кілометрів камера вже чітко показує, хто летить — іноді навіть можна розгледіти написи на корпусі дрона.
В арсеналі Володимира вже є ціла колекція знищених «шахедів», «орланів» і «зал».
Проте найбільша мрія бійця — повернутися у свій Лиман.
«Хочу прогулятись вулицями рідного міста. Не як турист, а як переможець. Адже кожен пуск — це не просто знищення дрона. Це ще один крок до повернення додому», — говорить Володимир.
Єдине, чого не вистачає — це ракет. Бо цілі, за його словами, не закінчуються. А от боєкомплект — на жаль, так.