Навантаження шкільного психолога – сімсот дітей разом із батьками та викладачами, – зазначає Ірина ГУБЕЛАДЗЕ, заступник директора Інституту соціальної та політичної психології.
Україна вже вступає у четвертий рік війни. Минулого року 87 відсотків населення потрапили щонайменше до однієї стресової ситуації, за даними опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології. Чи можливе вироблення імунітету до стресів?
– Безсумнівно, певна адаптація відбувається. З одного боку, в людей формується стійкість, з іншого – спостерігається фізичне та психоемоційне виснаження. Це викликає певні зміни в психічному стані. Нині українців, радше, турбують не стільки вибухи чи наявність небезпеки, скільки психоемоційна втома та пов’язані з цим неконтрольовані сплески гніву та агресії, які зміщують фокус уваги.
На початку війни ми пережили стрес, але також спостерігали сплеск ентузіазму та активності. Що змінилося тепер, коли війна стала частиною буденності?
– Порівняння з 2022 роком – це не про «хорошу» чи «правильну» реакцію. Тоді люди перебували у стані мобілізації, сподіваючись, що активуючи свої дії, ми закінчимо війну. Основний акцент був на нерозумінні безпекової ситуації. Причиною цього став страх, адже небезпека війни безпосередньо впливала на емоційний стан. Нині ми адаптувалися до небезпек і загроз, кожен знайшов своє місце в суспільстві – визначили, що можемо робити для фронту. Але з’явилися нові подразники для психічного здоров’я – напруженість, виснаження і конфлікти в суспільстві.
Але конфлікти в суспільстві існували й до масштабної війни.
– Війна лише загострила їх. Нині ми емоційно реагуємо на будь-які навіть дрібні конфлікти з близькими людьми, друзями, колегами. Те, що раніше могло не викликати жодної реакції, тепер призводить до роздратування.
У психології існує термін «вікно толерантності», що визначає межі, в яких ми можемо реагувати на ситуацію. Коли ж ми виснажені, «вікно» звужується – події, що раніше не викликали негативної емоційної реакції, тепер виводять нас за межі нашої реакції.
Чи можливий ще один сплеск активності та ентузіазму?
– Так, нам потрібно щось потужніше, щоб знову активізувати людей. Після ковіду нам здавалося, що нічого важчого бути не може, але війна показала інакше. Тому для сплеску потребуються нові події, можливо, навіть з позитивного боку.
Гнів на співгромадян є деструктивним як для індивіда, так і для суспільства.
Які реакції переважають у суспільстві сьогодні?
– Відчай і зневіра поєднуються з гнівом. Суспільство прагне триматися на оптимізмі і вірі, але ці почуття не такі яскраві, як у 2022 році. В цілому настрій – апатія, зневіра та розчарування.
Гнів часто стає рушієм активності.
– Так, але важливо, куди і на кого спрямовувати цей гнів. Якщо він направлений на ворога, це конструктивно. Якщо ж на співгромадян чи близьких, це деструктивно.
Кого більше – пасивних людей чи активних?
– Це важко виміряти. Є пасивні люди, але вони не становлять більшість. Кожен з нас має часи, коли виснажений і відключається, але це тимчасова пасивність, й згодом активуються знову.
Як змінилися підходи до психічного здоров’я в умовах війни?
– Ставлення до психічного здоров’я у людей зазнало змін. Раніше це вважалося стигматизованим питанням, але війна «легалізувала» звернення по допомогу. Багато людей тепер вважають, що нормально не відчувати себе добре. Зростає кількість тих, хто шукає професійну допомогу.
Яка роль психологів у нинішній ситуації? Хто найбільше потребує їхньої допомоги – військові, цивільні, діти або літні люди?
– Психологи готові допомогти всім, хто відчуває потребу у підтримці. Всі проблеми мають значення. За даними досліджень, найбільше ознак посттравматичного стресу та депресії спостерігається у військових. Проте це не означає, що всі вони мають ПТСР. Також важливою є підтримка біженців, дітей і літніх людей, які переживають складнощі через війну.
Жорстокість, яка фіксується на відео та поширюється, є різновидом задоволення.
Яке ставлення до психологів в Україні за останні роки?
– Раніше звернення до психолога асоціювалося із психічною хворобою. З початком війни це сприйняття змінилося, і нове покоління вважає послуги психолога звичним явищем. За останні три роки попит на ці послуги значно зріс.
Хто повинен першим піклуватися про психічне здоров’я дітей?
– Насамперед це батьки, хоча не завжди вони здатні допомогти собі. Якщо вони не можуть зарадити, то краще звернутися до фахівця. Це не завдання вчителів виконувати роль психолога – їм бракує ресурсів на індивідуальну підтримку. Учителі можуть допомогти з первинною допомогою, але серйозніші випадки потребують професіоналів.
Хвиля агресії та ненависті серед підлітків – це також наслідок війни?
– Так, агресія підлітків є помітною, і війна вплинула на загальний рівень агресії. Проте існують інші фактори, згідно з якими сімейні обставини і доступ до інформації грають велику роль. Діти часто шукають уваги, і якщо не отримують її вдома, звертаються до неформального оточення.
Які методи полегшення адаптації військових до мирного життя існують?
– Діагностика посттравматичного стресового розладу вимагає певного часу після перебування у травмуючих ситуаціях. Фактором є підтримка сім’ї, та важливо, щоб військовий зміг отримати допомогу.
Чи принесе завершення війни психологічне полегшення?
– Це залежить від того, як завершиться війна. Зупинка бойових дій не значить завершення інформаційної війни. Важливо, щоб ми навчились чути один одного і уникали внутрішніх конфліктів.
Можливо, волонтерський рух? Він буде потрібен і після війни.
– Так, відновлення країни вимагатиме активного волонтерства. Будь-яка діяльність буде конструктивним способом боротьби з негативними емоціями.
Яка роль медійного контенту у травматизації?
– Ми досліджуємо, яким чином медіа може бути травмуючим. Дехто свідомо вивчає жорстокий контент, що є ненормальним. Це призводить до розмивання межі чутливості, що може мати негативні наслідки.
Тіло реагує на побачене як на реальну загрозу.
Один з інструментів інформаційної війни полягає у поширенні жорстоких відео, що дестабілізують морально. Водночас соціальні мережі допомагають колективному реагуванню, але ми маємо трудності з етикою в контенті, що прирікає на біль близьких.
З травня 2022 року в Україні функціонує програма ментального здоров’я “Ти як?”, започаткована Оленою Зеленською. Як оцінюєте цю ініціативу?
– Ця ініціатива позитивно вплинула на популяризацію питань звернення до психологів. Розроблені та поширені психологічні техніки для ефективного реагування на стрес. Це посприяло сприйняттю звернень до психолога як норми.
15 січня 2025 року Верховна Рада ухвалила Закон “Про систему охорони психічного здоров’я в Україні”. Ваша думка про цей закон?
– Цей закон є важливим кроком до легалізації психологічних послуг. Незважаючи на те, що існують деякі спірні моменти, його ухвалення сприятиме визнанню професійності надавачів послуг.
Українська система психічного здоров’я відстає від західної?
– Складно говорити про відставання. Є проблеми з фаховою представленістю, але українські психологи мають великий досвід, особливо в питаннях травм. Ми рухаємося в правильному напрямку і в тому, як розвивати систему психічного здоров’я.
Як впоратися з накопиченими гнівом і розпачем після війни?
– Важливо вивантажувати негатив через фізичну активність. Це можуть бути спорт, прогулянки чи волонтерство. Творчість також може допомогти, оскільки це дозволяє обробити негативні емоції. Необхідна психогігієна: адекватний сон, споживання води та позитивне спілкування.
Передплатити журнал “Країна”