Росія робить ставку на дрони, а Україна – досі без державної стратегії

Мікроменеджмент Зеленського та технічне лідерство на фронті – шлях до прориву.

Президент України Володимир Зеленський у своєму зверненні чітко визначив нові загрози: Росія активно інвестує в безпілотні технології та планує істотно збільшити кількість дронів для атак на українські території. Це не лише технологічне оновлення – це стратегічна ставка на війну майбутнього, де безпілотники мають ключове значення. Як протидіяти цій загрозі? Першим варіантом можуть бути дрони-перехоплювачі. Але необхідно не лише мати техніку, а й створювати спеціалізовані підрозділи та навчати мобільні групи. У нас поки що немає культури підготовки до таких завдань. Вона потребує системної роботи: тренувань, використання приманок і моделювання реальних сценаріїв. Мені не відомо про державні закупівлі відповідних імітаторів або програми тренування мобільних груп.


Ігор ЛУЦЕНКО, аеророзвідник, народний депутат VII скликання

Раніше робилася ставка на виїзні мобільні групи, але питання, як вони повинні були навчитися влучати у “шахеди”, залишалось відкритим. І тепер ситуація не змінилася. Підхід лишився тим самим: перехоплювачі необхідні, проте їх немає. Як видно з моїх спостережень, держава не бере активної участі – просто очікує. Однак знайти людей для таких підрозділів не складно. Це відносно безпечна діяльність, адже оператор дрона-перехоплювача не потрапляє під прямий вогонь. Безумовно, потрібні й самі дрони-перехоплювачі. Здається, вже існує розуміння, якими вони мають бути: швидкість, тривалість польоту, вага бойової частини. Ці параметри вже більш-менш узгоджені завдяки ініціативі людей, які мають реальний бойовий досвід у боротьбі з “шахедами”. Вони самостійно створюють прототипи, а держава чекає, що приватний сектор сам знайде рішення.

Ми кардинально відрізняємося від Росії. Російський тил являє собою державну структуру, що активно бере участь у війні. Вони створили масштабне виробництво, постійно вдосконалюють “шахеди”, випускають нові моделі. Вони мають повноцінний виробничий цикл, як і повинна функціонувати держава в умовах війни. У нас такої системи немає, й поки я не бачу ознак її появи. Що ж потрібно зробити?

Ми вже на етапі, коли ситуацію можна вирішити лише через мікроменеджмент на рівні президента. Зеленському слід ініціювати пілотний проєкт, як держава може активніше залучатися до розв’язання конкретних військових завдань шляхом створення технічних рішень. Для протидії дроновому терору може бути сформована робоча група при Офісі президента. До її складу мають увійти представники Мінфіну та Кабміну, які відповідають за бюджет, Мінстратегпрому, як розпорядника оборонних активів, Міноборони, Генштабу та тих, хто насправді полює на “шахеди”. У такому форматі можна буде сформулювати необхідні рішення, які президент закріплював би у вигляді чітких вказівок. Це виключно актуально вже протягом трьох з половиною років. Тепер найкращий час, аби нарешті розпочати.

Якщо все піде вдало, цей досвід можуть втілити в основі так званої технологічної Ставки – структури, яка під керівництвом президента або Андрія Єрмака координуватиме розвиток технологічних рішень для фронту. Така Ставка повинна займатися не лише дронами-перехоплювачами, а й ширшим спектром технічних викликів. Чому це досі не реалізовано? Важко сказати.

Чи можуть допомогти наші партнери? Так, але лише за умови, що ми самі чітко сформулюємо наші потреби. Однак тут виникає проблема. Наші чиновники часто живуть у напівмирному світі, де не відчувається терміновість війни. Вони не здатні сформулювати конкретні потреби чи технічні вимоги, не кажучи вже про системні запити. Я впевнений, що Україні разом із партнерами потрібно створити інноваційний фонд, який не тільки роздаватиме гранти, а й об’єднуватиме виробників, формуватиме технічні завдання та координуватиме масове впровадження. Ми у свою чергу могли б окреслити чіткі умови того, що саме для нас необхідно. Але сьогодні в Україні немає людини з таким баченням.

Якщо б я був на місці Зеленського, я б шукав таку людину. Можливо, це міг би бути умовний Михайло Федоров, хоча, судячи з усього, він відійшов у тінь через політичні обставини. Можливо, Катерина Черногоренко – вона, як менеджер, здатна продемонструвати результат. Можливо, хтось із команди Єрмака. Головне, щоб це була людина з управлінським досвідом, якій можна й потрібно допомогти ухвалити необхідні закони, організувати виробництво й зняти бар’єри. Тоді це запрацює. Якщо ж ні – ми й далі залишимося позаду Росії.

Автор: gettyimages

До речі, європейці вже обігнали нас у цій сфері. Вони активно розробляють нові рішення, начебто зіткнувшись з “шахедами”. Ми неодноразово хвалимося, що в нас розвинений сектор дронів. Але без активної ролі держави цей сектор не працює на повну потужність.

Будьмо щирими принаймні перед собою: ми маємо проблему з реакцією. Причина цієї проблеми – в неефективному державному управлінні. Держава зосередила у своїх руках великі повноваження й фінансові ресурси, але не в змозі ефективно їх використати. Без цих повноважень і ресурсів інші учасники процесу належної допомоги змогли б вільніше працювати, адже легалізація нового зразка озброєння є переважно неможливою. Труднощі є всюди – фінансові, часові, бюрократичні. Більшість державних службовців працює в умовах мирного часу. Як можна створити прототипи БПЛА, якщо сама держава не знає, чого хоче? Це сталося тому, що вертикаль управління просто некомпетентна.

Вертикаль управління – некомпетентна.

Згадайте вислів про “весільні дрони”, який боляче вдарив по репутації тодішнього міністра оборони Олексія Резнікова. Але Резніков – не дурна людина. Найімовірніше, це йому порадили генерали. А ці генерали досі продовжують обіймати свої посади. Саме ці некомпетентні люди роками визначали політику і продовжують це робити. Тому держава не здатна сформулювати свої потреби. Це призводить до взаємин з виробниками: “ви зробіть щось”, але що саме – не зрозуміло. Це лише одна з численних проблем. І її не можна вирішити без мікроменеджменту з боку Зеленського та Єрмака. Вони повинні особисто зануритися в це питання. Можливо, буде створена інституція, яка згодом функціонуватиме автоматично – як і має працювати державна структура. Але для цього спочатку необхідно розбити ці процеси на складові, оптимізувати їх і створити модель.

Де знайти фахівців? На фронті. Саме там формуються технічні лідери. Не чиновники виробляють дрони-перехоплювачі. Це молоді командири, які беруть на себе відповідальність, санкціонують неофіційні розробки та випробування, перші партії новинок. На щастя, в бригадах є певний фінансовий ресурс, який вони можуть витрачати на свої потреби. Існують приклади – 93 бригада, 3 штурмова. Там вже є технічні лідери. Їх потрібно підтримувати, давати більше автономії та доступу до державних ресурсів. Це є найефективніший підхід: воюєш, повідомляєш виробнику, що треба змінити, отримуєш оновлену версію. Це постійне вдосконалення. А чиновники тилу мають слухати та допомагати.

Передплатити журнал “Країна”