«Він уособлював свободу у мистецтві», — так говорять сьогодні про молодого митця, який віддав життя за Україну під час війни з росією.
Давид Чичкан походить з відомої мистецької родини.
Його батьками є Ілля Чичкан та Тетяна Ілляхова. Загиблий військовий — праонук українського радянського художника-соцреаліста Леоніда Чичкана і онук художника-нонконформіста Аркадія Чичкана, учасника легендарної Виставки 13-ти (1979).
Перше знайомство публіки з творіннями Давида Чичкана відбулося на початку 2000-х років.
Однак митець не хотів залишатися у тіні можливостей, які у нього були, і відмовився від запрошення працювати за кордоном під час війни. Він став частиною 241-ї окремої бригади ТРО, де служив мінометником.
8 серпня його розрахунок потрапив під ворожий дрон. 9 серпня серце захисника зупинилося.
Сьогодні на Майдан прийшли побратими загиблого бійця, його родичі та друзі.
Анна Апухтіна, мати командира підрозділу, де служив Давид, поділилася з «Вечірнім Києвом», що її син загинув кілька місяців тому, а Давид постійно підтримував з нею зв’язок.
Він створив для неї портрет сина, регулярно телефонував, дізнаючись про життя, не даючи їй впасти у відчай.
Нещодавно Давид мав двотижневу відпустку і планував відвідати «тьотю Аню», як він називав маму командира. Але його відкликали на фронт раніше. Тепер пані Анна прийшла, щоб вшанувати пам’ять дуже доброї і чуйної людини, якою запам’ятався їй Давид Чичкан.
Біля труни з тілом захисника були його мама, сестра, дружина, батько та близькі. Побратими висловлювали їм слова вдячності, розради та співчуття.
«Це наша обов’язок — у майбутньому зберігати пам’ять про Давида та його творчість. Усі тут присутні знають, як намагалися знищити його твори, забороняли їх показувати, і це наша відповідальність — зберегти їх, щоб вони стали частиною спадщини українського мистецтва, чим вони і є насправді», — зазначила кураторка та художниця Оксана Брюховецька.
Його творчість — це документальні свідоцтва реалій, в яких жив художник. Давид Чичкан називав себе «рисувальником» і точно зображав військових та їхнє повсякдення.
На прощанні побратими згадували слова бійця, який вважав, що окопи — це найкраще місце, щоб бути разом зі своїм народом і переживати те ж, що і він.
Чорні та червоно-чорні прапори, з якими прийшли на прощання з Давидом Чичканом, належали анархо-синдикалістам, чию ідеологію підтримував військовий.
Ці знамена були поруч з синьо-жовтими. Тіло художника в труні було також вкрите чорно-червоним прапором. У остання путь Давид був одягнений у вишиванку.
Під час прощання, його товариші з мистецького кола зазначали, що Давид ніколи нікого не засуджував, але завжди залишався стійким.
«Мабуть, в українському мистецтві не було художника, який зазнав стільки нападів зовнішньої агресії, стільки словесного бруду, стільки виключень і вирізань з мистецького поля, як Давид Чичкан», — наголосив Микита Кадан.
«Він мав інший горизонт політичної уяви, і нам тепер до цього горизонту йти. Шлях буде далеким», — визнав друг загиблого.
Одна з картин з військовими залишилась незавершеною, оскільки Давид не встиг її дописати. На ній зображені його побратими.
«Складно уявити світ, де ви ходите містом і розумієте, що Давид не з’явиться раптом і не розповість якась чудова, неймовірна, тепла історія», — поділився активіст Денис Пілаш.
Денис зазначив, що Давид прожив життя людини з твердими принципами та переконаннями, що є великою рідкістю в наш час.
«Наше завдання — зберігати цей стрій і продовжувати цю боротьбу. Принципи антиавторитаризму, ліві ідеї, за які жив, творив і загинув Давид Чичкан. Це принципи свободи, рівності, самоорганізації, солідарності та взаємодопомоги. Це те, чим Давид жив кожну хвилину свого життя», — підкреслив Пілаш.
Під час прощання звучала бандурна музика від Марини Круть.
На завершення присутні запалили червоно-чорні файєри.
Давида Чичкана поховали на Байковому кладовищі.
