Дівчина зуміла втекти від викрадача, який тримав її в неволі більше 8 років7

23 серпня 2006 року 18-річна Наташа Кампуш втекла з полону на околиці австрійської столиці, Відня, після понад 8 років неволі. Її викраденням займався 36-річний Вольфганг Пріклопіль.

Наташа Кампуш з’явилась на світ у 1988 році у Відні. Її батько Людвіг Кох володів пекарнею. Вона має дві старші сестри. Батьки розлучилися, коли їй виповнилося п’ять років. У рік свого викрадення Наташа відвідувала 4-й клас.

За день до свого викрадення Кампуш повернулася додому до матері після літніх канікул, проведених з батьком в Угорщині. 2 березня 1998 року, о 10-річній Наташі, вийшовши з дому у Відні, не вдалося повернутися вчасно зі школи. Її мати, не знайшовши дочку в навчальному закладі, звернулася до поліції. 12-річна свідок підтвердила, що бачила, як двоє чоловіків закинули дитину до білого мікроавтобусу.

Розпочалися пошуки, але результати були нульовими. Собак і пошукових слідопитів направили на місце зникнення, перевірили ставки та парки. Поліція також проводила розслідування серед людей із кримінальним минулим. Наташа мала паспорт при собі, тому їхні пошуки простяглися й на Угорщину. Не вдалося знайти жодного з 700 перевірених автомобілів, включно з машиною Вольфганга Пріклопіля, який стверджував, що вранці залишався вдома. Його пояснення щодо використання мікроавтобуса для перевезення будматеріалів задовольнило поліцію, а мати Бригіту Сирно звинуватили в бездіяльності.

Пріклопіль утримував Наташу у маленькій, потаємній кімнаті площею близько 5 м², збудованій як бомбосховище на випадок ядерної війни. Кімната розташовувалася на глибині 2,5 метра під землею, не мала вікон і була звуконепроникною. Вхід до неї був захований за шафою в гаражі і закривався трьома дверима, одна з яких була залізобетонною, важила 150 кг. Перші півроку Наташа взагалі не покидала кімнату, згодом, протягом наступного року, викрадатель дозволяв їй улаштовувати короткі прогулянки. Восени 1998-го він переобладнав підвал відповідно до побажань Кампуш. Коли поліція згодом знайшла підвал, там виявили драбину, ліжко, полиці, стіл, стілець, телевізор, раковину й багато іншого. Крім того, приміщення було переповнене журналами, книгами, іграшками, одягом та пляшками води.

У червні 2005 року Пріклопіль почав супроводжувати Кампуш під час прогулянок по саду. 17 лютого 2006 року він дозволив їй вперше вийти з дому та поплавати в сусідському басейні. Тоді ж він повів її на лижну базу в околицях Відня, проте Наташа не мала можливості втекти.

Щоранку вони разом снідали. Викрадач надавав їй книги для навчання. Представник Кампуш розповів, що іноді Вольфганг жорстоко її бив, а потім намагався заспокоїти, фотографуючи. Пріклопіль постійно погрожував, що в разі спроби втечі, він уб’є її разом із собою, оскільки двері та вікна в домі були заміновані.

23 серпня 2006 року, під час прибирання машини Пріклопіля в саду, їй вдалося втекти. Коли потенційний покупець подзвонив на його мобільний телефон, Вольфганг відійшов у бік. Наташа, не гаючи часу, залишила пилосос включеним і втікла. Вона перебігла через сади й вулицю на відстань приблизно 200 метрів, перепригуючи через огорожі та просячи перехожих про допомогу, щоб зателефонували в поліцію. Через п’ять хвилин дівчина постукала у вікно 71-річної жінки, яка відразу викликала поліцію. Наташу доставили до відділку, де у неї були усі ознаки фізичного благополуччя, хоча обличчя здавалося блідим.

Після того, як Пріклопіль зрозумів, що відбувається переслідування, він кинувся під поїзд на вокзалі у Відні, стверджуючи, що його ніколи не спіймають живим.

Наташа відмовлялася відповідати на запитання, чи зазнала вона сексуального насильства з боку викрадача. В документальному фільмі вона зазначила, що співчуває йому. Вона гірко плакала, дізнавшись про смерть Пріклопіля. Потім Наташа стала телеведучою, з 2008 року вела ток-шоу та брала участь у ряді документальних серіалів і шоу. Навесні 2010 року вона закінчила середню школу. Будинок, де жив Пріклопіль, став її власністю.