Останнім часом Київрада вирішила перейменувати майже 300 вулиць, провулків, проспектів і площ, назви яких були пов’язані з агресором та радянською спадщиною.
Також в рамках дерусифікації змінив свою назву провулок Івана Тургенєва в Бортничах, яке з 1988 року є частиною Києва.
Цей провулок з’явився на мапі ще на початку XX століття, отримавши назву на честь відомого російського письменника XIX століття. Його постать асоціюється з літературною традицією, яка тривало домінувала в Україні, часто на шкоду місцевій культурній ідентичності.
В умовах повномасштабної агресії Росії проти України, дерусифікація стала важливим кроком для переосмислення символів, назв і постатей, пов’язаних із країною-агресором. Іван Тургенєв не мав тісного зв’язку з Україною, а його творчість, хоч і містила гуманістичні мотиви, відображала імперські наративи тієї епохи.
Тому його ім’я вилучили з переліку назв у Києві, щоб звільнити простір для українських діячів, які дійсно сформували національну культурну спадщину, таких як Олександр Барвінський — історик, педагог і громадський діяч, який працював над розвитком української освіти та ідентичності в Галичині.
Ще у червні 2022 року в системі «Київ Цифровий» відбулося електронне голосування, у якому більшість учасників вибрала назву «провулок Олександра Барвінського» на честь цього українського діяча. Рішення було офіційно затверджене відповідно до законодавства та рекомендацій робочої групи.
Олександр Барвінський народився 8 червня 1847 року у селі Шляхтинці неподалік Тернополя в родині, де духовність і любов до батьківщини були основними цінностями. Його родина мала глибоке історичне коріння, а роль Мартина Барвінського, дядька батька, який був ректором Львівського університету та активним діячем українського життя, відіграла значну роль у формуванні його світогляду.
Вихований в атмосфері священства, хлопець від раннього віку зрозумів значення праці, точності та обов’язковості, а також глибокої любові до рідної землі. Дім був сповнений побожності та ідей інтелектуального пошуку, а домашня бібліотека, що містила твори українських авторів, допомогла сформувати його національну свідомість.
У 1857 році він вступив до Тернопільської гімназії, яка стала центром українського духу на Поділлі, саме там почав формуватися його активний громадянський темперамент.
В другій половині XIX століття Олександр Барвінський став важливою фігурою українського просвітницького руху в Тернополі. Його ініціативою у 1876 році була заснована місцева філія товариства «Просвіта», де він спочатку став секретарем, а згодом — головою.
Під його керівництвом «Просвіта» перетворилася на осередок національної культури, започаткувавши традицію вшанування пам’яті Тараса Шевченка та активно формуючи українську свідомість через лекції, публікації й культурні заходи. Барвінський також ініціював створення «Руської бесіди» — духового осередку для інтелігенції, а згодом — «Руського Педагогічного Товариства», яке стало платформою розвитку української освіти.
У 1884 році товариство вперше оприлюднило програму національного шкільництва, підкреслюючи важливість навчання рідною мовою, доступності освіти й вихованні свідомих громадян. Олександр Барвінський також розробив концепцію педагогічного журналу «Учитель» та заснував видавництво «Руська історична бібліотека» для поширення україномовної історичної літератури. Його діяльність стала основою для сучасної української освітньої ідеї.
У 1885 році його обрали радником Тернопільської міської ради, де він став першим, хто виступав українською мовою, ставши прикладом для інших.
Згодом він працював у Львівській учительській семінарії, активно відстоюючи розвиток українського шкільництва як депутат австрійського парламенту та Галицького сейму.
У промовах і публікаціях він постійно захищав право на освіту рідною мовою, виступав проти колонізаційної політики, домагався створення українських гімназій і ремісничих шкіл, акцентуючи на важливості національного виховання. Олександр Барвінський вважав школу основою культурного та економічного розвитку народу, а співпрацю родини й школи — ключем до успішного виховання.
Він піднімав питання перевантаження учнів, ролі сім’ї у формуванні характеру, а також виховання дівчат як майбутніх берегинь родинного життя. Значний внесок зробив у розвиток українського підручникознавства — його «Руська читанка» стала першим україномовним шкільним підручником, що включав твори Шевченка та інших письменників і сприяла переходу на фонетичний правопис.
Олександр Барвінський також очолював Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Львові, перетворивши його на центр наукової діяльності та культурного єднання українських земель.
Особисте життя Олександра Барвінського, незважаючи на його активну громадську та політичну діяльність, було оповите особистими втратами, глибокими переживаннями та щирою турботою про родину.
Відомо, що на початку 1870-х років він одружився з Софією Шумпетер, але шлюб тривав недовго — у 1877 році жінка померла у 25 років, залишивши двох малих дітей. Ця втрата стала великим ударом для Барвінського, проте він не замкнувся в горі, продовжуючи виховувати дітей та займатися громадською діяльністю.
У 1879 році Олександр Барвінський одружився вдруге з Євгенією Максимівною Любович, яка стала його надійним партнером в житті. У цьому шлюбі народилося ще шестеро дітей, з яких п’ятеро виросли й стали відомими діячами: Богдан — історик і бібліограф, Роман — інженер і художник, Василь — композитор, Олександр — лікар, Олена — громадська діячка. Один син, Стефан, помер у дитинстві.
Барвінський виховував дітей у дусі поваги до рідної землі, освіти та праці. Його родина стала продовженням його ідей — кожен із дітей зробив свій внесок у розвиток української культури та науки.
Упродовж десятиліть Олександр Барвінський постійно працював над формуванням національної свідомості українців через освіту, історію та культурну співпрацю.
У 1886 році він започаткував видання «Руської історичної бібліотеки», прагнучи зробити історію доступною для широкого загалу. З-під його пера вийшли підручники, що правдиво відображали минуле України, зокрема «Історія України-Руси» (1920) та «Коротка історія українського народу» (1926).
На запит «Українського Педагогічного Товариства» Барвінський створив підручник всесвітньої історії, який у 1923–1924 роках був виданий у Берліні. Його двотомні «Спомини з мого життя» стали важливим джерелом для розуміння громадського й культурного життя Тернополя 1860–1880-х років.
Як активний діяч, Олександр Барвінський співпрацював з провідними постатями Наддніпрянщини, Буковини та української діаспори, включаючи Миколу Лисенка, Івана Франка, Максима Рильського, Лесю Українку, Миколу Куліша, Осипа Маковея та Степана Смаль-Стоцького.
У 1909 році, вийшовши на пенсію, він не перестав займатися громадською діяльністю. У жовтні 1918 року брав участь у проголошенні української незалежності на західноукраїнських землях, ставши Секретарем віросповідань і очільником Секретаріату освіти в уряді ЗУНР.
Попри воєнні обставини, він продовжував публікувати статті, видавати підручники та писати спогади.
Олександр Барвінський помер 25 грудня 1926 року у Львові, де й був похований. Його життя стало прикладом відданого служіння українському народу, а спадщина — основою для розвитку національної освіти, культури та історичної пам’яті.
***
Повний список вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
При змінах назви вулиці, жителям Києва не потрібно змінювати документи.
До теми: Замість радянської пропагандистської зірки — визначний діяч Карпатської України: вулиця Августина Волошина в Києві.