В період з 2 по 17 жовтня 1990 року центральна площа колишнього радянського Києва стала ареною громадського спротиву. Студенти з усіх куточків України розпочали голодування на тодішній площі Жовтневої революції, вимагаючи кардинальних політичних змін. Вони добивалися відставки уряду, відмови від нового союзного договору, проходження військової служби виключно на території України, націоналізації активів КПУ та комсомолу, а також організації виборів на основі багатопартійності.
Тоді у наметовому містечку з’явилися знакові плакати з написами «територія вільна від комунізму», а білі пов’язки на головах протестувальників стали символом їхньої боротьби.
Протест тривав 16 днів, перетворивши центр столиці на епіцентр політичних дискусій. До студентів щоденно приходили політики, громадські діячі, колишні політв’язні.
Цей протест став першим масовим актом непокори, що поставив під питання легітимність радянської влади та започаткував нову культуру громадянської участі. Відтоді Майдан став не просто географічною точкою, а символом боротьби за свободу.
1. Акція протесту започаткувала нову назву «Майдан Незалежності»
У жовтні 1990 року офіційна назва центральної площі Києва звучала як «площа Жовтневої революції» — спадщина радянської топоніміки, що увічнювала події 1917 року. Проте саме студенти, які розгортали наметову акцію, почали називати її «Майданом Незалежності». Це не стало адміністративним рішенням — це була ініціатива знизу, символічне перетворення простору, який за кілька тижнів перетворився на територію свободи.
Відповідно до спогадів учасників подій, назва «Майдан» згодом стала не лише географічним маркером, а й політичним поняттям. Вона увійшла в українську лексику як синонім громадянського спротиву, самоорганізації і солідарності. Саме з Революції на граніті розпочинається історія Майдану як феномену — не лише простору, а принципу.
2. Це була перша акція, яка призвела до реальної відставки уряду
Голодування студентів завершилося відставкою голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола. Це ставало першим випадком в історії радянської України, коли мирний протест призвів до певного політичного результату. Влада була змушена поступитися — не через зовнішній тиск, а завдяки внутрішній мобілізації суспільства.
Цей прецедент засвідчив, що ненасильницький спротив може бути дієвим. Він змінив сприйняття сили громадянського суспільства і надихнув багато наступних поколінь активістів. Відставка уряду після студентського голодування стала не лише перемогою, а й початком нової політичної культури.
3. У протесті брали участь студенти з регіонів, які досі вважалися «неактивними»
Серед учасників були студенти з Миколаєва, Чернігова, Сум, Кривого Рогу — міст, що рідко згадуються в контексті політичного активізму. Проте саме вони приїхали до Києва, долучилися до голодування і стали частиною спільноти, яка формувала нову мову протесту. Це спростовує міф про «пасивну периферію» — Революція на граніті стала загальноукраїнською.
Участь студентів з різних регіонів продемонструвала, що прагнення до свободи не обмежувалося столицею чи західними областями. Це був загальнонаціональний імпульс, що об’єднав молодь навколо спільної мети — незалежності України. І саме цього масового залучення надавало протесту сили.
4. Революція на граніті не мала лідера — вона була горизонтальною
На відміну від багатьох пізніших протестів, ця акція не мала єдиного керівника чи політичного штабу. Рішення ухвалювалися колегіально, через обговорення та довіру. Це була модель самоорганізації, що згодом відновилася на Майданах 2004 і 2013 років. Горизонтальна структура дозволила уникнути маніпуляцій і зберегти автентичність протесту.
Це також означало, що відповідальність була спільною. Кожен учасник відчував себе частиною процесу, а не виконавцем чужої волі. Така форма організації стала важливим уроком для майбутніх громадянських кампаній — від студентських страйків до волонтерських ініціатив під час війни.
5. Учасники Революції на граніті — творці сучасної України
Ті, хто стояв на граніті у 1990 році, сьогодні формують українське суспільство. Вони працюють у медіа, досліджують історію, ухвалюють державні рішення, захищають країну на фронті. Серед них — В’ячеслав Кириленко, Олесь Доній, Вахтанг Кіпіані, Анжеліка Рудницька, Юрій Луценко, Маркіян Іващишин, Олег Тягнибок та багато інших. Їхній досвід — це не лише спогад, а й основа громадянської зрілості, яка стала серцем незалежної України.
Революція на граніті стала школою відповідальності, солідарності та дій. Вона сформувала покоління, яке не боїться ініціювати, говорити голосно та змінювати країну. Її учасники — не просто свідки історії, а й ті, хто її творять щодня.
Нагадаємо, нещодавно столичний музей представив інсталяцію про Революцію на граніті.
Також раніше наше видання публікувало архівні світлини тих подій.
До теми: «Революція на граніті»: 35 років першого Майдану.