Рішення про розміщення мобільних укриттів у Києві, яке обговорювалося протягом кількох місяців, нарешті затверджене. Місто виділило більше ніж пів мільярда гривень на їх закупівлю та облаштування. Однак, замість відчуття безпеки виникає нова низка питань.
Де саме ці укриття будуть розташовані, хто здійснюватиме вибір місць, як вони виглядатимуть і, що найважливіше, хто нестиме відповідальність за технічне обслуговування? На даний момент, кількість запитань перевищує кількість відповідей.
Разом з тим, інші актуальні теми в місті залишаються без змін – це відновлення зруйнованого житла, справедливий розподіл допомоги для постраждалих, а також матеріальна підтримка рятувальних служби та комунальних працівників, які першими приходять на допомогу після атак.
Як Київ управляє своїм бюджетом під час війни, чому декотрі рішення вважаються популістськими та які зміни потрібно внести в систему міського управління – про це в рамках спільного проєкту «Київ FM» та «Вечірнього Києва» поговорили з депутаткою Київської міської ради від фракції «Батьківщина» Аллою Шлапак.
МОБІЛЬНІ УКРИТТЯ ДЛЯ КИЄВА — ПОПУЛІСТИЧНЕ РІШЕННЯ
— Алло Василівно, почнемо з теми мобільних укриттів. Депутати виділили перші півмільярда на їх встановлення, але чи зрозуміло, як ефективно ці кошти будуть використані?
Я чесно скажу: я голосувала за цю ініціативу, але маю свій погляд. Вважаю, що в першу чергу необхідно навести порядок в наявних укриттях, які вже відповідають державним стандартам.
На мою думку, мобільні укриття мають більше популістичний відтінок. Наразі у нас немає навіть плану їхнього розміщення. 13 жовтня, напередодні нашої бесіди, відбулася зустріч робочої групи, де депутати зібралися, зокрема й голови районів, щоб обговорити цю тему. І, чесно кажучи, я не почула жодної конкретики щодо вигляду цих модульних споруд.
Ніхто поки що не може відповісти на прості запитання: скільки людей буде здатне вмістити одне укриття, чи буде там вода, вентиляція, елементарні умови.
Ще одне важливе питання, яке я поставила на цій зустрічі: яка сума буде передбачена на утримання та обслуговування укриттів і хто цим займеться?
Якщо обслуговування планується покласти на керуючі компанії, але не виділити їм грошей, то хто за це заплатить? Правильно – мешканці, через оплату прибудинкової території. Я чітко сказала: так не буде.
Так, депутати підтримали виділення коштів одноголосно. Але головне – реалізація, щоб такі споруди виконували свою функцію, а не стали простою формальністю.
Згадайте, що трапляються повітряні тривоги, які тривають по вісім годин. Як людина може провести такий час в маленькому модулі без води, повітря чи туалету?
На даний момент ми опрацьовуємо це питання. І я вдячна своїм колегам-депутатам, адже контрольна функція Київради дійсно активізувалася. Щотижня проходять засідання робочих груп, на які ми запрошуємо Київську міську військову адміністрацію та Київську міську державну адміністрацію, щоб ці питання ставали прозорими й зрозумілими для киян.
— А взагалі, хто відповідатиме за мобільні укриття – райони?
Техніку та схеми розташування укриттів розробляють районні адміністрації.
А ось питання щодо обслуговування, безпеки й доступу, як я вже зазначала, залишаються відкритими.
Наприклад, один з голів районів сказав, що укриття матимуть електронний замок. І ми відразу запитали: хто нестиме відповідальність, якщо під час тривоги цей замок не спрацює, і люди не зможуть потрапити всередину, а, не дай боже, постраждають?
Тож виникає логічне запитання: електронний замок зручний, але чи безпечний? Чи це просто «замок без відповідальності»?
Відповідей поки що нема. Представники районів зазначають: «Ми не маємо іншого варіанту, давайте спробуємо разом». І ми справді готові до цього діалогу.
— Чому не було продумано всі ці деталі до ухвалення рішення про виділення коштів?
Громадська думка була настільки підігріта, зокрема й Київською міською військовою адміністрацією, що мобільні укриття вже з літа стали «модною темою».
Я, до речі, практично на всіх ефірах, куди мене запрошували, висловлювала скептицизм щодо цієї ідеї.
Наприклад, на Печерську є чимало стаціонарних укриттів, які досі непридатні до використання. Частина з них занедбана, інші перетворилися на місця тимчасового проживання безхатьків. Також є такі, що залишаються у державній власності, і держава вже протягом чотирьох років не може їх відремонтувати.
Одне з таких укриттів розташоване поблизу будинку на вулиці Лесі Українки, який нещодавно постраждав від удару. Це велике укриття, навіть ядерного типу, але люди не можуть ним користуватися.
Так, станції метро функціонують як укриття, але подібних прикладів проблемних сховищ справді багато.
Якщо б рішення було за мною, я б зняла питання модульних укриттів та зосередила зусилля на ремонті та приведенні в порядок того, що вже існує.
А в тих районах, де укриттів не вистачає, наприклад, у Лісовому мікрорайоні, потрібно зводити капітальні. Модульні споруди їх не врятують.
Зважаючи на нашого сусіда, який, на жаль, не заспокоїться ні через 10, ні через 100 років, питання безпеки потрібно вирішувати стратегічно.
За чотири роки на тому ж Лісовому вже можна було б збудувати кілька повноцінних укриттів.
ПИТАННЯ БЕЗПЕКИ — ПРЯМА ЗОНА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ КМВА ТА ГОЛІВ РДА
— Хто мав цим займатися, чия це відповідальність?
Це питання розподілу повноважень між Київською міською військовою адміністрацією (КМВА) та Київською міською державною адміністрацією (КМДА).
Коли депутатів звинувачують у тому, що ми голосуємо «за все підряд», я пояснюю: ми не ініціюємо ці рішення. Нам подають проєкти, ми аналізуємо й вносимо правки, якщо можемо, та голосуємо. Але ініціатива й повноваження — на стороні виконавчих структур.
Існують посадові особи, які отримують високі зарплати і відповідно до указів президента відповідають за конкретні функції. А питання безпеки — це пряма зона відповідальності КМВА і голів районних адміністрацій, яких призначає головнокомандувач.
Звісно, найзручніше перекладати відповідальність «з хворої голови на здорову». Однак тут не повинно бути політичного протистояння, адже за кожним рішенням стоять життя людей. Навіть якщо це життя однієї людини — воно безцінне.
Замість цього, ми спостерігаємо інформаційні маніпуляції, взаємні звинувачення, спроби зіштовхнути сторони між собою. Це ненормально. На робочих групах я помічаю, що голови районів часто не мають чітких відповідей і не бачать загальної картини.
Я вдячна Тимуру Ткаченку, який регулярно приходить на засідання, але очевидно, що системного бачення поки немає. Якщо КМВА вважає Київраду своїм партнером — ми готові до співпраці. Адже ми, як представницький орган, відчуваємо відповідальність за життя кожного киянина.
— На робочій групі, про яку Ви згадували, багато обговорювали й питання відновлення пошкодженого житла. Це тема, за яку часто критикують міську владу. Чому відновлення зруйнованих осель не відбувається так швидко, як хотілося б?
Я можу з упевненістю сказати: це байдужість і відсутність емпатії. До цього додається ще й протистояння між Київською міською військовою адміністрацією та Київською міською державною адміністрацією. У замість спільної роботи та своєчасного реагування на заклики мера, ми спостерігаємо змагання — хто більше нас зробив, хто має більші заслуги.
Мене особливо обурює, коли голови районів заявляють, що вони особисто відремонтували дах будинків. То вибачте, а що це за «власні гроші»? Я хотіла б, щоб НАБУ поставило це запитання. Бо якби, скажімо, міський голова Кличко таке озвучив, перевірки розпочалися б моментально. А тут — тиша. Тому я вважаю, що спекуляція стала хронічним захворюванням нашої системи.
На минулому засіданні робочої групи я поставила, здавалося б, просте запитання: перед тим, як обговорювати плани, скажіть, скільки пошкодженого житла в Києві? Адже на офіційному Telegram-каналі КМДА вказано майже 3200 будинків. Якщо це правда, виходить, що кожен третій будинок у столиці пошкоджений — але ж це явно не відповідає дійсності. Ми всі їздимо містом і бачимо, що ситуація зовсім інша.
Ні КМВА, ні голови районів не змогли надати точну цифру. Це вже не просто некомпетентність — це зневага до людей, які чекають на відновлення своїх домівок. Ми, як депутати, не можемо натискати кнопки за виділення коштів, не розуміючи, на що конкретно вони підуть. Скільки будинків дійсно потребують відновлення? Який обсяг робіт? Чи вистачить виділених коштів?
Нещодавно ми ухвалили рішення: надати повний, узгоджений облік пошкодженого житла, аби в місті була єдина офіційна цифра.
У КИЄВІ З’ЯВИТЬСЯ ЧІТКА ГРАДАЦІЯ ПОШКОДЖЕНОГО ЖИТЛА
— Що відносити до категорії «пошкоджене житло»? Адже характер цих пошкоджень дуже різний.
Саме так. Ось чому, на мою пропозицію, комісія підтримала ініціативу — ми сформували запит із чіткою градацією руйнувань житла.
Зокрема, визначили основні категорії: повністю зруйноване житло; житло, що підлягає відновленню, але наразі непридатне для проживання; частково пошкоджені будинки, що залишаються придатними для проживання мешканців.
Тож ми затвердили цю градацію та надіслали відповідний запит до Міністерства регіонального розвитку, адже, за словами голів районів, саме там зберігається реєстр зруйнованого житла.
Коли ми запитали, як громадяни можуть отримати інформацію з цього реєстру — наприклад, чи можна повертатися додому, чи буде тепло взимку, до чого готуватися — з’ясувалося, що навіть депутати не мають доступу до цих даних.
— А на сьогодні, хто визначає, чи придатне житло для проживання?
Це дуже болюче питання. Влітку ми стикалися з ситуаціями, коли в будинках із зруйнованими стінами, вибитими вікнами та вирваними рамами квартири все-таки визнавали придатними для проживання. Уявіть: у помешканні, де зареєстрована людина з інвалідністю першої групи, лежача людина та півторарічна дитина, комісія офіційно підтвердила, що жити там можна.
Я тоді звернулася до членів цієї комісії й сказала: якщо ви вважаєте такі умови придатними — приходьте, поживіть там кілька днів. Адже рішення ухвалюють люди, які самі не уявляють, в яких умовах опиняються постраждалі родини.
Комісії, які приймають такі рішення, діють при районних державних адміністраціях і досі керуються постановами ще з 1978–1982 років — документами, які давно втратили актуальність. Вони визначають, що таке «непридатне житло». Через цю застарілу базу критерії стали нереалістичними: фактично квартиру вважають непридатною лише коли вона вигоріла повністю.
Ми вже місяць працюємо над оновленням цього порядку, бо нинішній є абсурдним і негуманним. Попереду зима, обстріли не припиняються, і людям пропонують жити в квартирах із забитими плівкою чи фанерою вікнами. Там неможливо перебувати навіть здоровій людині, не кажучи вже про дітей або людей із інвалідністю.
Це питання винесено на окремий розгляд, і міська влада підтримала нас. Є спільне розуміння проблеми та готовність до змін у підходах, щоб рішення про придатність житла ухвалювали з огляду на реальні умови життя людей.
Але логічніше було б спрямовувати допомогу тим, хто втратив найбільше, а не розподіляти квадратно.
— Ще одне гостре питання, яке ви піднімали під час засідання робочої групи, — це оперативність надання допомоги в момент трагедії. Про яку саме допомогу йдеться?
Голови районів часто звітують про те, що все налагоджено, що вони «героїчно» вирішують ситуації власними силами, що домовляються з готелями, які тимчасово приймають людей — на два-три дні, поки постраждалі не отримають обіцяні 40 тисяч гривень на оренду житла.
Я запропонувала повернутися до ідеї, яка прекрасно працювала в 2022 році — програми «Прихисток». Тоді це була волонтерська ініціатива: українці по всій країні, в тому числі в Києві, пропонували свої квартири тим, хто змушений був тікати від обстрілів. Я й сама тоді зареєструвала свою квартиру — щоб хтось, хто приїде до столиці без нічого, міг знайти дах над головою. Багато людей тоді скористалися цією ініціативою.
Тому я запропонувала звернутися до розробників «Прихистку» і створити київську базу мешканців, готових тимчасово прийняти постраждалі родини у випадку нових ударів.
Коли в мене самої виникла схожа ситуація, вже три людини запропонували допомогу — просто тому, що ми були знайомі. Але необхідно, щоб рішення були системними, а не залежали від випадкових зв’язків.
Особливо, враховуючи, що у нас є платформа «Київ Цифровий», куди можна швидко інтегрувати такий сервіс. Робоча група вже взяла це питання в обробку.
СПРЯМОВУВАТИ ДОПОМОГУ ТРЕБА ТИМ, ХТО ВТРАТИВ НАЙБІЛЬШЕ, А НЕ РОЗПОДІЛЯТИ РІВНИМИ ЧАСТИНАМИ
— А щодо соціальної допомоги, яку отримують постраждалі? За вашими словами, її розподіл відбувається не зовсім справедливо. У чому ви бачите цю несправедливість?
Візьмемо, наприклад, будинок на бульварі Лесі Українки — великий будинок, який постраждав від обстрілу. Згідно з чинним порядком, по 10 тисяч гривень отримують всі мешканці, незалежно від масштабу збитків. І ті, в кого вигоріла квартира, і ті, в кого лише тріснуло вікно — або й взагалі не постраждало нічого. Бо в документах записують просто: «мешканці будинку».
Але логічніше було б спрямовувати допомогу тим, хто втратив найбільше, а не розподіляти у рівних частинах.
Друга несправедливість полягає у підході до отримувачів. Міжнародні фонди виплачують допомогу всім, хто зареєстрований у квартирі, тоді як програма Київської міської ради — лише власнику житла. Це також неправильно. Бо часто власник може жити в іншому місці, а в квартирі залишаються члени родини — кілька дорослих і дитина. Усі вони отримують ті ж самі 10 тисяч гривень на всіх.
А тепер уявіть: згоріли меблі, одяг, побутова техніка. Як це все відновити за 10 тисяч? Це неможливо. Так, є окремі програми капітального ремонту, але вони стосуються лише будівельної частини, а не того, що люди втратили всередині осель.
Я кажу це не теоретично — я сама пройшла через це (житло Алли Шлапак було пошкоджене 6 червня 2025 року ударом російського БПЛА — ред.). І якщо чесно: такий порядок — принизливий. Людям, які пережили трагедію, не можна створювати ілюзію підтримки. Це не допомога, а формальність.
Звісно, ніхто не відмовляється від грошей, адже в такій ситуації кожна копійка має значення. Але це не робить порядок справедливішим.
ТИМ, ХТО РЯТУЄ ПІСЛЯ УДАРІВ, МІСТО ГОТУЄ ДОДАТКОВУ ПІДТРИМКУ
— Продовжуючи тему справедливості. На останньому пленарному засіданні депутати проголосували за додаткову муніципальну доплату співробітникам КАРСу — тим, хто розбирає найскладніші завали після ракетних ударів, рятує або дістає людей. А як щодо інших фахівців, які залучені до ліквідації наслідків — їх місто планує підтримувати?
Так, це питання ми винесли в окремий блок на робочій групі. Йдеться про матеріальне стимулювання працівників комунальних служб, які беруть участь у ліквідації наслідків обстрілів. Нині їхня робота дуже важка, але жодним чином не компенсується.
Коли вибух стався у моєму домі, я спостерігала, як працюють ці люди — серед руїн, у диму, під ризиком повторних ударів. Причому, серед них багато жінок. Бо більшість чоловіків на фронті, і в комунальних підприємствах відчувається серйозний кадровий голод.
Тож ті, хто залишився, заслуговують на додаткову компенсацію і визнання. Це стосується і працівників керуючих компаній. Хочу, щоб усі усвідомлювали: якщо трагедія сталася, наприклад, у Печерському районі, це не означає, що працюють лише місцеві служби. Дуже часто сусідні райони також направляють своїх людей і техніку, щоб якнайшвидше ліквідувати наслідки.
До цього списку треба додати і бригади швидкої допомоги. Ті, хто виїжджають на місця після ударів, також не мають жодних додаткових стимулів чи надбавок. Тому ми вже ухвалили рішення: на наступній сесії ініціюємо збільшення муніципальної доплати для працівників швидкої, які першими прибувають на виклики після атак.
Це ті люди, які не ставлять запитань «хочу» чи «не хочу». Вони просто йдуть на допомогу — залишаючи свої домівки, дітей, партнерів, щоб підтримати інших.
Якістю житлово-комунальних послуг та інтересами киян як споживачів піклується спеціальна інспекція.
Ірина ГЛАВАЦЬКА