Михайло Йогансен з’явився на світ 28 жовтня 1895 року в Харкові у родині, де батько викладав німецьку мову. Походження його батька пов’язане з Латвією та скандинавськими землями, тоді як матір, Ганна Крамаревська, походила з родини старобільських козаків.
У Йогансенів росло четверо дітей: двоє синів і двоє доньок. Батько навчав їх основам освіти, зокрема, відкрив вікно у світ німецької мови, якою діти оволоділи з раннього віку. Майк, зокрема, читав «Фауста» Гете в оригіналі. З дитинства він мріяв про мандрівки, захоплювався розмаїттям мов, і згодом освоїв майже всі європейські.
Середню освіту здобув у Третій харківській чоловічій гімназії, де навчався поряд з майбутніми поетами-футуристами та науковцями. Перший поетичний твір він створив у дев’ятирічному віці німецькою мовою — на дверях льоху. Згодом, під впливом педагогів школи імені Грінченка, перейшов на українську, обравши її мовою своєї творчості.
У «Автобіографії» 1929 року він згадував:
«У 1918-му я спробував писати вірші українською, й побачив, що вони виходять природніше».
У 1917 році він став студентом історико-філологічного факультету Харківського Імператорського університету, спеціалізуючись на латині. Йогансен володів понад десятьма мовами — від англійської до старогрецької, перекладаючи твори Шекспіра, Шиллера, Едгара По, Кіплінга, Веллса та інших.
На фоні голоду 1918–1922 років він втратив батька, брата і сестру. Був репетитором, лаконічно визначаючи своє життя словами: «Не пив, не курив і не мав жінок».
На початку 1920-х років він приєднується до харківського літературного середовища та стає співзасновником Спілки пролетарських письменників «Гарт», а згодом — ВАПЛІТЕ. Серед його знайомих і співробітників були Юрій Яновський, Микола Бажан, Юрій Смолич, Василь Еллан-Блакитний, Микола Хвильовий, Володимир Сосюра. Між ним і Олександром Довженком зав’язалася дружба, яка тривала до конфлікту навколо сценарію «Звенигори».
Сидять, зліва направо: Павло Тичина, Микола Хвильовий, Микола Куліш (розстріляний 9 жовтня 1937, Сандармох), Олекса Слісаренко (розстріляний 3 листопада 1937, Сандармох), Майк Йогансен (розстріляний 27 жовтня 1937, Київ), Гордій Коцюба (розстріляний 17 грудня 1938, Харків), Петро Панч, Аркадій Любченко.
Стоять, зліва направо: Михайло Майський, Григорій Епік (розстріляний 3 листопада 1937, Сандармох), Олександр Копиленко, Іван Сенченко, Павло Іванов, Юрій Смолич, Олесь Досвітній (розстріляний 3 березня 1934, Харків), Іван Дніпровський. Фото: Вікіпедія
У 1925 році він опублікував роман «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших» під псевдонімом Віллі Вецеліус. Кожен розділ виходив окремим випуском, і загальний наклад склав 100 тисяч примірників — справжній бестселер того часу.
Майк Йогансен активно співпрацював із театром «Березіль», писав у співавторстві з Миколою Хвильовим та Остапом Вишнею, цікавився новаторськими ідеями Леся Курбаса. Його стиль — точний, іронічний та вишуканий.
Він експериментував із формами: сюжетним віршем, баладою, нарисом, об’єднуючи прозу й поезію, використовуючи містифікацію. Вірш «Я знаю: загину», написаний 1920 року, прозвучав як передчуття власної долі.
У 1928–1930 роках заснував «Техно-мистецьку групу A» та альманах «Літературний ярмарок», що поєднував літературні експерименти, гумор і філологічну точність:
«Я дуже люблю слово, і воно відповідає мені любов’ю… Я люблю його за те, що воно грається зі мною, розважає мене, утішає і ніколи не забуває про мене», — зазначав письменник.
У художній літературі він пробував нові формати: сюжетний вірш, баладу, віршоване оповідання, нарис, комбінації прози та поезії, проливаючи світло на міфотворення. Його стиль — точний, іронічний, насичений філологічними перлинами. Вірш «Я знаю: загину», створений 1920 року, закликав до передчуття власної долі.
Майк Йогансен – автор восьми поетичних збірок, чотирнадцяти прозових книг, чотирьох дитячих видань і першого українського підручника з теорії літератури – «Як будується оповідання» (1928). Серед найбільш відомих його творів — «Кроковеє коло», «Ясен», «17 хвилин», «Подорож доктора Леонардо…», «Луб’яне решето», «Собака, що лазив на дерево», «Три подорожі», «Під парусом на дубі», «Кос-Чагил на Ембі».
Про його особисте життя відомо небагато: письменник тричі вступав у шлюб, і кожен з них залишив свій відбиток у його біографії.
Перша дружина Майка залишила його самостійно. У подружжя ріс син Віктор, якому Йогансен присвятив свою першу поетичну збірку «Д’горі» (1921). Далі присвяту було знято, а син виховувався у бабусі — матері письменника.
Другою дружиною стала художниця та скульпторка Алла Гербурт, яка була не лише партнеркою, а й творчою соратницею: вона оформлювала найкраще видання «Подорожі доктора Леонардо…». У них народився син Гайочок, але у 1935 році їхній шлюб розпався, коли Алла закохалася в Михайла Бойчука, народивши йому доньку Ганну. Майк Йогансен важко переживав зраду дружини, писав Миколі Бажану:
«З жінкою остаточно розлучилися. Жаліти мене не потрібно. Я не з тих, кого жаліють. Я курю».
Після цього, за словами Юрія Смолича, письменник став «женоненависником», часто обговорюючи зрадливість і дріб’язковість жінок. Незабаром завів стосунки з трьома жінками — художницею, актрисою і тенісисткою. Усі три знали одна про одну, і врешті-решт всі порвали стосунки.
Невдовзі Майк Йогансен одружився втретє — з Валентиною Ніколаєвою, яка через 20 років змогла домогтися посмертної реабілітації письменника.
Після падіння ВАПЛІТЕ Майк Йогансен опинився в політичній ізоляції. Його незалежна позиція, критичне мислення та відмова підлаштовуватись під вимоги режиму робили його небажаним у радянському культурному середовищі.
У травні 1933 року він був серед тих, кого Микола Хвильовий запросив до себе додому — за пів години до свого трагічного самогубства як протест проти репресій.
18 серпня 1937 року, пізно вночі, співробітники НКВС ввірвалися до харківської квартири Йогансена в будинку «Слово» на вулиці Червоних письменників, 5. Його звинуватили в участі в «антирадянській, націоналістичній організації, яка прагне відірвати Україну від Радянського Союзу шляхом терору й збройного повстання». Ці звинувачення були типовими для періоду Великого терору — безпідставними, сфабрикованими, спрямованими на знищення української інтелігенції.
На допитах Йогансен зберігав свої погляди й відмовлявся обмовляти інших. Він відкрито стверджував:
«Моя громадянська позиція, гідність і відмова від компромісів стали причинами смертного вироку. 27 жовтня 1937 року, за день до свого 42-річчя, Майка Йогансена було розстріляно в київській тюрмі НКВС».
Його останніми словами стали:
«У царстві тіней говоритиму українською».
Символічна могила письменника знаходиться на Лук’янівському цвинтарі, але за архівними даними — його тіло поховано у Биківнянському лісі.
Лише у 1958 році Майка Йогансена реабілітували. Наразі його творчість повертається в українську культуру як голос епохи, що прагнула свободи слова, гідності й креативної незалежності.
Нагадаємо, що у квітні вперше на сцені столиці поставили виставу за романом Майка Йогансена.
До теми: людина з химерним ім’ям: одна з вулиць Києва отримала ім’я поета і прозаїка Майка Йогансена.