У середу, 12 листопада, в Києві відбулося прощання з Ігорем Степуріним — директором видавництва «Саміт-Книга» та співзасновником благодійного фонду «Бібліотечна країна». Він перестав бути з нами 11 листопада, у день народження свого старшого брата Івана. Ігорю Степуріну було 51 рік.
За словами близьких, він тривалий час боровся з онкологічним захворюванням.
Ігор Степурін здобув велику популярність у книжковому та культурному середовищі. Його видавництво «Саміт-Книга» активно підтримувало різноманітні проєкти, зокрема організовувало збори та передачі книжок для військових, шпиталів і переселенців. Новина про його смерть стала болісною для колег і друзів, які в соціальних мережах ділилися спогадами та словами вдячності.
Прощатися з Ігорем Степуріним прийшли рідні, колеги, друзі та представники культурної спільноти. Церемонія відбулася в ритуальній залі Національного наукового центру радіаційної медицини, гематології та онкології.
Письменниця Катерина Флекман згадала, що саме Ігор допоміг їй реалізувати її першу книжку. У 2022 році у видавництві «Саміт-Книга» була опублікована її збірка поезій і есеїв про життя під час війни — «Прокидаєшся ранком, годуєш кішку…».
«Я надіслала рукопис Ігорю, адже ми дружили багато років, — розповіла Флекман. — Кажу: „Ігор, будь ласка, скажи правду — якщо погано, кажи“. Він відповів: „Ні, все гаразд, будемо видавати“».
На її думку, Ігор Степурін був не лише видавцем, а людиною, яка вселяла авторам віру у власні сили:
«Якби не він, я, мабуть, не відбулася б як авторка. Ігор відкривав двері в літературне життя, підтримував тих, кого ще ніхто не знав».
Директор КП «Київінформ» Євген Лопушинський згадував, що їхнє знайомство розпочалося багато років тому на Полтавщині:
«Ігор тоді приїхав разом зі своїм братом Іваном. Відтоді ми подружилися й почали працювати разом. Брати Степуріни завжди активно долучалися до культурного життя, ініціюючи видавничі та мистецькі проєкти. Їх важко було розділити — вони завжди були разом. Ігор випромінював життєрадісність і світло — важко повірити, що його вже немає».
Він також пригадав, що під час початку повномасштабної війни Ігор допомагав евакуювати літераторок із Харкова та передавав книжки військовим, що проходили реабілітацію:
«Я лише сказав, що хлопцям потрібно щось почитати, — згадує Лопушинський. — Ігор відповів: „Без проблем“ і вже наступного дня привіз до госпіталю коробки з книжками».
Голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський зазначив, що хоча він найбільше спілкувався зі старшим братом Ігоря — Іваном Степуріним, добре знав і його молодшого:
«Ігор був людиною, яка щиро палала своєю справою. Він любив книгу, підтримував авторів і був професіоналом у кожній деталі».
Він підкреслив, що брати Степуріни істотно вплинули на розвиток українського книговидання: «Втрачати таких людей важко, але залишаються книги, які вони видавали, і пам’ять тих, хто мав щастя з ними працювати. Читацька пам’ять — це теж пам’ять, і вона житиме».
Редакція «Вечірнього Києва» висловлює щирі співчуття рідним і близьким Ігоря Степуріна!