Ділявер Осман — відомий сучасний диригент, який працює в Національній опереті, поєднуючи насичену роботу в театрі з викладанням в рідній Музичній академії.
У своєму інтерв’ю «Вечірньому Києву» музикант розповів про свій життєвий та творчий шлях, про місце і роль диригента в оркестрі, про вплив кримськотатарської культури на його світогляд, а також про те, як передає знання та вміння молодим музикантам.
ПРО СТАНОВЛЕННЯ ЯК МУЗИКАНТА ТА ПЕРШІ КРОКИ В МУЗИЦІ
— Ділявере Мідатовичу, розкажіть, будь ласка, як Ви почали займатися музикою та чому обрали саме професію симфонічного диригента?
Музикою я почав займатися ще у дитинстві. Як і багато дітей, яких батьки вважають здібними, я вступив до музичної школи по класу труби та акордеону, де вчився шість років. Після її закінчення вступив до Сімферопольського музичного училища, де продовжив навчання по класу труби. Саме там я вперше мав можливість диригувати духовим оркестром. Це був надзвичайно цінний для мене життєвий та професійний досвід, який надалі визначив мій творчий шлях. Звичайно, я продовжував навчання як трубач, вступивши до Донецької державної музичної академії в клас заслуженого артиста України, професора Подольчука Володимира Васильовича. Як виконавцю мені пощастило працювати у різних колективах: фольклорних ансамблях, духових, естрадних та симфонічних оркестрах, а також у симфонічному оркестрі оперного театру. Мій спектр діяльності був досить широким, і на той час я проявив себе, перш за все, як музикант трубач.
Мене завжди цікавило та приваблювало саме диригентське мистецтво, однак я відчував, що на той час ще не мав необхідних знань. Втім, мені пощастило з наставником — професором Павлом Микитовичем Кравченком, в класі якого я займався диригуванням. Ми вивчали симфонії та увертюри, як заведено в диригентському класі. Його постійна підтримка та підбадьорення надихнули мене займатися диригуванням більш професійно.
Не можу сказати, що не мав жодних сумнівів щодо правильності свого вибору. Однак, коли вперше став за диригентський пульт перед духовим оркестром, я вирішив оцінити свою здатність керувати колективом, відповідно до реакції музикантів, зокрема моїх колег-студентів. Пам’ятаю досі, як поставив собі завдання: якщо вони мене слухатимуть як керівника і виконуватимуть мої прохання, значить, у мене є здібності диригента, які я можу розвивати далі…І коли я це відчув, тоді ми зробили концерт, де в першому відділенні я грав сольно на трубі, а в другому диригував оркестром.
Цей перший успіх додав мені рішучості та впевненості, тож я вирішив вступити до Національної музичної академії України в Києві, щоб продовжити свій шлях у цьому напрямку.
Однак, коли я підготував вступну програму і приїхав поступати на кафедру симфонічного диригування, то зазнав невдачі. Напевно, тоді у мені забракло ще необхідних умінь та досвіду, але вже за рік я підготувався більш ретельно до вступу на омріяну кафедру. Паралельно працював, як артист оркестру оперної студії академії та Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва, куди пройшов по конкурсу.
Таким чином, мав дві роботи і був постійно при академії, де я мав можливість відвідувати заняття у викладачів кафедри, ходив на репетиції, дивився як проходять репетиції студентського симфонічного оркестру (тоді диригентом оркестру був Роман Ісакович Кофман). Відвідував заняття з диригування Віктора Михайловича Здоренка. Тоді на кафедрі працювали відомі українські диригенти, корифеї своєї справи, зокрема: Вадим Гнєдаш, Володимир Кожухар, Аллін Власенко та інші.
З другої спроби вступні іспити вже склав нормально, ставши студентом Національної музичної академії. Навчання тривало чотири роки, згодом я вступив до асистентури-стажування, де вчився ще три роки, продовживши вдосконалювати свою майстерність.
За період навчання в мене була можливість стати за диригентський пульт, як і всіх студентів, як його називають «Верхнього оркестру», оркестру кафедри оперно-симфонічного диригування, який створеного суто для студентів-диригентів. Також, диригував вистави з оркестром оперної студії. За час навчання мав в репертуарі вже чотири різних оперних вистави в оперній студії, а також диригував симфонічні твори та концерти з симфонічним оркестром кафедри.
Тож після завершення навчання, я вже мав невеликий але достатній сценічний та диригентський досвід.
Я надзвичайно вдячний усім викладачам, у яких мав честь навчатися. Кожен із них заслуговує найглибшої поваги, адже всі вони залишили унікальний слід у моєму житті. Їхня мудрість, терпіння та віра в мене стали тим світлом, яке підштовхнуло до пізнання власних можливостей і допомогло розкрити мої здібності. Саме завдяки їм я сьогодні є тим, ким став.
ПРО ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЇ ДИРИГЕНТА ТА ЙОГО РОЛЬ У МИСТЕЦТВІ
— Які, на Вашу думку, якості та вміння є важливими у професії симфонічного диригента?
— Зі свого життєвого досвіду я відповім, що для диригента надзвичайно важливими є кілька ключових якостей: Перше — цілеспрямованість та наполегливість, щоб мати чітку мету та невпинно рухатися до неї, долаючи різні перешкоди.
Друге — всебічний розвиток та ерудиція. Диригенти повинні знати багато речей, мати широкі знання у різних сферах.
Окрім того, диригент — це ще й авторитетний керівник, який має вміти взаємодіяти з різними людьми, мотивувати музикантів тощо.
Важливо враховувати, що в оркестрі часто працюють музиканти з яскраво вираженими характерами. Кожен із них — особистість, що має власний досвід гри в різних колективах, з різними диригентами, і володіє глибокими знаннями та навичками. Багато з них викладають у вищих навчальних закладах, тож це досвідчені професіонали. І в такій команді важливо не лише вміти диригувати, але й вміти переконати кожного, навіть того, хто вважає себе найбільшим майстром в оркестрі, у тому, що запропонований тобою шлях є кращим.
Таким чином, диригент поєднує в собі комплекс вмінь та знань і є людиною, яка здатна надихати та стимулювати колектив до досягнення високого рівня виконання.
Тому не даремно вважається, що саме диригент є найвищою кастою серед музикантів, адже, як би це пафосно не звучало, це людина, яка вміє більше, знає і робить більше, ніж звичайні музиканти.
— Що для Вас означає сам процес диригування?
— Диригування — це мистецтво. По-перше, це треба любити, а не тільки вміти. Серед наших колег є багато диригентів, але не кожен може стати справжнім диригентом, бо це вимагає прояву лідерських якостей та цілеспрямованості.
Крім того, важлива віддача. Коли людина стає за диригентський пульт, її оцінюють з усіх сторін: як комунікує, як виглядає, як вміє подати інформацію та чого хоче добитись від оркестру під час репетиції.
Один і той самий оркестр може звучати по-різному під керівництвом різних диригентів. Якщо людям подобається звучання оркестру, це заслуга і оркестру, і диригента, адже це відображає душу диригента, його думки, переживання та енергію, яка передається слухачу.
— Як кримськотатарська культура і традиції вплинули на ваше становлення, як музиканта?
— З дитинства я був оточений кримськотатарською музикою та культурою: слухав різні платівки, а в родині часто звучали народні пісні.
Вже згодом, навчившись грати на музичному інструменті, я сам із задоволенням виконував народні мелодії, граючи на весіллях та концертах, де виконували кримськотатарську музику і пісні. Вважаю, що це дуже мені допомогло розвинути гармонійний слух та інші важливі навички, які допомагають мені у диригентській професії.
ПРО ВИКЛАДАЦЬКУ РОБОТУ
— Сьогодні ви успішно поєднуєте роботу диригента з викладацькою діяльністю в рідній НМАУ, передаючи свою майстерність молодим музикантам. Які основні характеристики, на вашу думку, є важливими для диригента-педагога?
— Стриманість і витримка — незамінні якості, особливо, коли студенти не завжди одразу розуміють, що ти намагаєшся донести. Важливо зберігати внутрішню рівновагу та демонструвати психологічну стійкість. Головне — вміти донести свою думку так, щоб вона стала зрозумілою та близькою для студента.
— Чи важливий індивідуальний підхід до кожного студента, або ви обираєте конкретні методики для передачі свого досвіду?
— Індивідуальний підхід дуже важливий. Кожен студент має свої фізичні особливості, багаж знань, здібності та темперамент. Підхід до кожного студента — це мистецтво. Твори мають підбиратися відповідно до того, що необхідно опанувати кожному студенту. Чим більше творів студент продиригує за час навчання, тим його підготовленість до професійного життя буде кращим.
— Як проходять ваші заняття зі студентами? Є якісь особливі педагогічні прийоми?
—Головне — не нав’язувати своє бачення. Важливо змусити студента думати та аналізувати самостійно. Я прошу студентів сидіти на заняттях своїх колег та записувати на відео свої репетиції для подальшого аналізу. Це допомагає критично оцінювати свої дії зі сторони.
— Які складнощі виникають у педагогічному процесі?
— Найбільше випробування — це війна, яка заважає нормально займатися.
Друга складність — це коли студенти не мають бажання займатися і їх доводиться «тягнути за вуха». У симфонічному оркестрі складність виникає через те, що студенти не завжди регулярно відвідують оркестр через різні причини, порушуючи баланс репетиційного процесу. Це створює труднощі у досягненні бажаних результатів за обмежений репетиційний час.
— Чи відрізняється на сьогодні рівень диригентів, які вступають до музичної академії, та диригентів, які диригують в різних оркестрах, від рівня, наприклад, років 20 тому?
— Щодо рівня студентів, то ми завжди можемо сказати: «ось раніше було… а зараз…». У всі часи завжди є талановиті люди, а також ті, хто менш талановиті. На мою думку, якщо музикант є професіоналом у своїй справі, то він завжди зможе знайти своє місце у професійному житті. Також я завжди наголошую своїм студентам на трьох важливих якостях: професійність, конкурентність та людяність.
Таким чином, на моє переконання, людина, яка володіє цими якостями, завжди буде мати роботу та зможе успішно працювати в будь-якому оркестрі.
ПРО МАЙБУТНІ ПРОЄКТИ ТА НОВІ ІДЕЇ
— Які ваші плани на майбутнє та які нові проєкти або ініціативи ви хотіли б реалізувати?
— Я намагаюсь поступово втілювати свої плани та проєкти в життя. За відносно короткий життєвий термін, а це вже 20 років творчого життя як диригента, багато чого було зроблено. Постановки оперних та балетних вистав, симфонічних концертів та проєктів з різними колективами.
Останнім грандіозним проєктом була «Симфонія Криму. Повернення» на музику кримськотатарської композиторки Ельвіри Емір та поезію Адама Міцкевича «Кримські сонети» у перекладі Максима Рильського. Разом з автором проєкту — майстром художнього слова Олександром Рудьком та Національним президентським оркестром під моєю орудою ми зіграли 20 концертів у 18 обласних центрах нашої країни.
Найближчим часом ми готуємо з симфонічним оркестром академії (НМАУ) симфонічну сюїту «Планети» Густава Холста та прем’єру опери «Місяць» Карла Орфа, яка відбудеться у Київському національному академічному театрі оперети.
Творчі цілі завжди присутні в нашому житті — ми постійно ставимо їх перед собою і досягаємо. У диригента завжди є конкретна мета: поставити нову виставу, продиригувати складну симфонію чи створити цікавий концертний проєкт.
Мої думки постійно наповнюються новими ідеями, і я невпинно працюю над їх реалізацією. Головне — не зупинятися, адже творчий процес вимагає постійного руху вперед. Наша професія — це безперервний творчий пошук, де кожен день приносить нові виклики й можливості для самовдосконалення.
Ми завжди прагнемо до того, щоб наступний концерт був кращим за попередній, доводячи, що з кожним виступом ми стаємо сильнішими та досвідченішими.
Я завжди кажу своїм студентам та оркестрантам в студентському симфонічному оркестрі, з яким ми робимо досить цікаві програми: «Ми не маємо права зіграти наступний концерт гірше, ніж попередній». Граючи складні програми, ми завжди ставимо високу планку, на перший погляд, недосяжну, але ми до неї тягнемося.
Це ставить перед нами завдання постійного розвитку і вдосконалення, служачи потужним стимулом для досягнення ще вищих результатів.
— Що надихає Вас на творчість?
— Мене надихає сама музика, особливо твори видатних композиторів, яким немає меж! Хочеться звісно виконати все, але я розумію, що це неможливо.
У роботі над музичними творами важливо розуміти, що кожна нота, акорд чи мелодія сповнені величезного натхнення і глибоких емоцій. Це стимулює мене шукати нові інтерпретації, створювати щось нове та вносити власні емоційні відтінки у музику. Творчість — це безмежний процес, і кожен раз, коли я занурююсь у світ музики, знаходжу в ньому нові сенси та натхнення.
Довідка.
Османов Ділявер Мідатович, заслужений діяч мистецтв України, професор кафедри оперно-симфонічного диригування Національної музичної академії України, професор кафедри музичного мистецтва Луганської державної академії культури та мистецтв, диригент Київського національного академічного театру оперти, головний диригент та художній керівник студентського симфонічного оркестру НМАУ.
Нагадаємо, що у травні 2023 року Ділявер Осман став музичним керівником проєкту «Симфонія Криму. Повернення», який поєднав у собі твори самобутньої композиторки Ельвіри Емір та цикл поезії Адама Міцкевича «Кримські сонети» у перекладі Максима Рильського.
До теми: «З початком війни попит на українську музику зріс та досі надзвичайно актуальний», — директор філармонії Михайло Швед.
Тетяна АСАДЧЕВА, Іван СТЕЦЬКИЙ для «Вечірнього Києва»