20 лютого у пресцентрі «Київінформ» відбулася літературно-музична зустріч, присвячена 100-річчю від дня народження видатного українського композитора, народного артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, автора гімну столиці «Києве мій» Ігоря Наумовича Шамо (1925-1982).
Захід розпочався з хвилини мовчання у пам’ять усіх загиблих на Майдані 18-20 лютого 2014 року.
Модераторка події, мистецтвознавиця Наталія Василишина розповіла про особливе значення постаті Ігоря Шамо для сучасної української культури.
«Його дивовижна музика, створена для кінофільмів, театральних вистав та концертних залів, продовжує звучати й зараз, надихаючи нові покоління. Спадщина Ігоря Шамо є неосяжною, а його музика залишається живою, пробуджуючи емоції та спогади у серцях багатьох людей», — наголосила Наталія Василишина.
Журналіст та письменник Дмитро Червінський, який займається дослідженням творчості Ігоря Шамо розповів, що композитор мав не лише неабияке творче обдарування, але й був людиною з великим серцем, який завжди допомагав людям, коли вони опинялись у складних життєвих ситуаціях.
«Валерій Курінський, відомий музикант та автор слів „Дніпровського вальсу“, говорив про Ігоря Наумовича, як про людину з глибокою душею та з невикористаним творчим потенціалом. Він прожив усього 57 років. Незадовго до смерті, коли композитор важко хворів, він з сумом зазначив: — Невже уся ця музика, яка звучить в моїй голові, так і стихне назавжди разом зі мною? Проте навіть за цей короткий час, він створив багато відомих творів, які й досі звучать на різних сценах і конкурсах», — зауважує Дмитро Червінський.
Він також розповів, що впродовж багатьох років композитор співпрацював з багатьома провідними колективами Національної радіокомпанії України.
«У 1960-х роках його твори виконували майже всі народні ансамблі. Зокрема, його пісня „Києве мій“, написана в 1962 році, стала справжнім музичним символом столиці України. Хоча гімном Києва вона стала офіційно лише у 2014 році, однак ця пісня завжди мала величезне значення для багатьох поколінь киян», — розповів письменник.
Надзвичайно теплими та щирими спогадами про батька поділилася Тамара Шамо. Вона наголосила, що попри всі свої звання та регалії, він залишався народним за своєю сутністю, адже любив людей і писав музику для них.
«У 1954 році на кіностудії „Молдова-фільм“ знімалася казка „Андрієш“, режисером якої був Сергій Параджанов. Це був перший фільм Параджанова в Україні, і батько писав музику до цієї картини. Саме в цей час я повинна була народитися, і батько дуже хвилювався, часто ходив на телеграф, щоб дізнатися останні новини з родини. Коли я нарешті народилася, всі дуже раділи. Тоді батько отримав телеграму з Молдови: „Зустрічайте подарунок з Молдови“. Він поїхав на вокзал і зустрів посилку з бочкою вина та ящиком винограду від режисера Сергія Параджанова і його команди, які вітали його з народженням доньки», — розповідає пані Тамара.
Вона згадує свого батька, як людину, що завжди шукала спілкування з іншими:
«Він завжди питав мене про наші справи, цікавився моїми друзями, завжди з радістю приймав гостей у нашому домі. Він був не тільки чудовим та турботливим батьком, але й фантастичною людиною», — згадує Тамара Ігорівна.
Також донька композитора зазначила, що на сьогодні існує чимало легенд, пов’язаних з історією створення пісні «Як тебе не любити, Києве мій».
«У 1961 році Києву мали вручати почесну відзнаку, і потрібна була урочиста пісня. Міністр культури запросив батька написати таку пісню. Разом з поетом Дмитром Луценком вони написали пісню усього за одну ніч. Спочатку була створена музика, а потім до неї підігнали текст. Ідея рефрену „Як тебе не любити, Києве мій“ народилася під час прогулянки Дмитра Луценка по Володимирській гірці. Першою слухачкою була моя мама, яка оцінила пісню як чудовий вальс. Після цього вони зробили оркестровку і відразу ж записали пісню на радіо. Того ж вечора на урочистому концерті пісню виконали видатні співаки Костянтин Огнєвий і Юрій Гуляєв. Пісня швидко стала не лише візитівкою Києва, але й справжнім символом об’єднання для мільйонів українців», — зауважила Тамара Шамо.
Наостанок вона підсумувала, що у наш непростий час, коли ми всі відчуваємо наслідки жорстокої війни, важливо пам’ятати про нашу історію, нашу мову і нашу культуру. А творчість Ігоря Шамо, є частиною цієї спадщини, надихаючи людей на майбутні звершення.
Відомий український актор, народний артист України Олег Комаров, розповів про свою співпрацю з Ігорем Шамо в театрі, який у різний час створив музичне оформлення до 15 вистав Національних академічних театрів імені Франка та Лесі Українки у Києві.
Відвідувачі заходу також мали можливість почути спогади солістки Національного заслуженого академічного народного хору України імені Григорія Верьовки, Олени Слободянюк, яка поділилася своїм досвідом співпраці з Ігорем Шамо.
Завершенням заходу стало емоційне виконання Оленою Слободянюк відомої пісні «Як тебе не любити, Києве мій!», яка викликала хвилю теплих спогадів та емоцій у присутніх.
Ця зустріч ще раз підтвердила значний внесок Ігоря Шамо у розвиток української музики та культури, а також його вплив на покоління музикантів та шанувальників його творчості.
До теми: Історія пісні, яка стала офіційним гімном Києва.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»