Рік тому, 18 березня, на Донеччині біля Часового Яру, під час евакуації поранених під щільним обстрілом, загинула 21-річна Анастасія Мар’янчук, сержант, стрілець, старший бойовий медик батальйону 67 ОМБр ДУК, кавалер ордена «За мужність» третього ступеня.
Напередодні роковин загибелі студентки й ННІ філології відкрили виставку малюнків Анастасії. За словами мами, пані Оксани, дівчина дуже любила аніме, її роботи напрочуд добрі й світлі, попри те, що вона бачила впродовж останніх двох років свого життя навколо.
«Вона розповіла, що у Бахмуті неможливо було підняти голову з укриття — постійно ворожі дрони скидали вибухівку, сильні вибухи перекривали один одного і не було видно нічого. А Настуня намалювала небо… Це її останній малюнок — воно таке чисте і прекрасне…» — згадала мама Захисниці історію однієї з робіт.
Чи могла вона втримати доньку і не пустити її на фронт?
«Якби була Настуня старшою — вона б втекла на фронт раніше», — зізналась мама. Такою волелюбною із загостреним почуттям справедливості була «Троя».
Вона любила футбол, любила українські фестивалі, стояла в протестах, щоб захистити зелені насадження столиці й не дати їх знищити.
Саме тому і зібрала наплічник 24 лютого 2022-го та пішла на фронт.
Про Анастасію Мар’янчук згадували викладачі й побратими.
Навколо стояли студенти, чимало з яких були її ровесниками. Як зазначив командир батальйону ДУК Олександр Сачко, «Троя» виросла, як боєць, буквально на очах. Олександр знав Анастасію 7 років. Коли почалось широкомасштабне вторгнення і студентка стала бойовим медиком, старші бійці, як могли намагались вберегти й Настю і таких, як вона.
«Вона могла б не йти на війну, а продовжувати навчатись. Але коли країна в небезпеці — її йдуть захищати найкращі, найсміливіші. Це завжди непросто. Непросто піти на фронт і чоловікові. Ми мріяли, що коли закінчиться війна і ми побудуємо нову Україну, Настя поїде у Японію. Ми хотіли, щоб це була наша посол у Японії», — поділився командир мріями «Трої».
Він вручив посмертно нагороду Анастасії Мар’янчук за сприяння оборони Києва, передавши її матері Оксані Василівні.
«Останній вихід був у напівоточенні. Вкрай небезпечний і складний. Але вона сказала: „Ми йдемо…“ Вона не боялась нічого. І ми пішли…», — розповів про останній виїзд медикині на передову її побратим, а нині ветеран Артур «Сопік» Сафалов.
Він говорив про те, що відбувалось на Донеччині за тисячу кілометрів від місця боїв — у центрі Києва, в ННІ Філології, де вивчала японську мову та літературу молода українка. Побратим «Трої» звертався до сумління кожного, щоб люди знали яка неймовірна ціна свободи.
Заступниця директора ННІ філології КНУ ім.Т.Шевченка Людмила Смовженко поділилась спогадами про те, що Анастасія була з когорти японістів — вони відрізняються з-поміж усіх у виші. Особливо вольові, націлені на науку, опановують все найскладніше і це їх лише надихає.
Настя мріяла навчати японців української мови — а це дуже складно. Проректорка КНУ Олена Добржанська зазначила:
«Київський національний університет імені Тараса Шевченка свято береже спомини й продовжує життя кожного добровольця, організовуючи пам’ятні заходи, як сьогодні. Ми відчуваємо гіркоту втрат, бо добровольці й всі воїни боролися й борються за нас, майбутнє, за Україну. Шана й низький уклін до землі».
До слова, позивний Анастасії «Троя» — це від Троєщини, на якій вона виросла та жила. Звідти на фронт пішло чимало захисників і захисниць. Поетеса та філолог Олена Герасим’юк, яка прийшла вшанувати Анастасію, розповіла, що за життя вони не були знайомі, проте їх пов’язували спільні інтереси, знайомі, захоплення.
«Звертаюся сьогодні до студентів — фіксуйте спогади, щоб такі, як Настя жили. Щоб закарбувати її, я написала їй вірш», — виступила ветеранка, письменниця, громадська діячка, парамедикиня, випускниця ННІ філології Олена Герасим’юк.
Вона виступила з присвятою Анастасії «Трої» Мар’янчук.
«Вечірній Київ» писав про прощання з Анастасією «Троєю» Мар’янчук.