19 березня виповнюється 130 років від дня народження Максима Тадейовича Рильського — видатного українського поета, перекладача та одного з найяскравіших представників української літератури ХХ сторіччя.
Нещодавно «Вечірній Київ» завітав до Літературно-меморіального музею Максима Рильського у Голосієві, щоб дізнатися більше про життєвий та творчий шлях видатного поета. Цікаві факти з його біографії та спогадами про нього з нами поділилися онук поета — Максим Георгійович Рильський та провідний екскурсовод музею Микола Володимирович Музика.
«У цьому будинку Максим Рильський прожив з родиною останні 13 років свого життя, з 1951-1964 рік. Після смерті поета цей будинок було передано у власність держави його синами, і 10 липня 1968 року тут відкрився літературно-меморіальний музей. В ньому є три меморіальні кімнати: вітальня, кабінет і спальня поета, що зберігають його побут і дух творчості. Інші кімнати присвячені експозиції, яка висвітлює життєвий і творчий шлях Рильського. Особливе місце в нашому музеї займає меморіальна бібліотека з шістьма з половиною тисячами томів різноманітної літератури…» — розповідає пан Микола.
Проте через війну, переважна більшість цінних експонатів з музейної колекції була демонтована та нині перебуває у безпечному місці, зокрема й унікальні речі, рукописи, світлини, частина особистої бібліотеки та інші історичні артефакти.
Наше знайомство з музеєм починається з вітальні, де колись вирувало мистецьке життя. Свого часу тут збиралися близькі друзі та колеги Максима Тадейовича — Остап Вишня, Михайло Стельмах, Юрій Яновський та інші визначні діячі культури.
«За старовинним роялем фірми Шредер, придбаним у 1932 році у дружини репресованого поета Михайла Семенка, нерідко лунали імпровізації самого Максима Рильського. Музика займала особливе місце в його житті, а його першим наставником поета у цьому мистецтві був не хто інший, як український композитор-класик Микола Лисенко», — розповідає екскурсовод.
За його словами, ця вітальня, наповнена мелодіями, розмовами та творчим духом, стала справжнім осередком культурного життя того часу — місцем, де народжувалося натхнення і зміцнювалися дружні зв’язки митців.
«Друзі-композитори Максима Рильського — Лев Ревуцький, Борис Лятошинський та брати Георгій та Платон Майбороди, Юлій Мейтус — частенько збиралися у цій вітальні, ділячи разом із ним натхненні музичні вечори. Оперний співак, ліричний тенор Іван Козловський завжди захоплено казав, що ніхто не акомпанував йому так чудово, як Рильський. Сам же поет, який був не лише неперевершеним майстром слова, але й талановитим музикантом, зізнавався, що якби не обрав шлях літератора, то присвятив би своє життя музиці», — доповнює розповідь гіда Максим Рильський-молодший.
Максим Георгійович згадує слова свого дідуся, який стверджував: «Я швидше народився музикантом, ніж поетом. Тільки потім слово заступило музику».
Сьогодні у мистецькій вітальні часто проходять різноманітні заходи: концерти, виставки та літературні читання…
Особливе значення у Літературно-меморіальному музеї Максима Рильського має його кабінет — простір, де оживали його поетичні рядки, народжувались ідеї та велися роздуми. Його обстановка збережена настільки ретельно, наскільки це можливо, щоб передати дух епохи і атмосферу, в якій працював видатний поет.
У кабінеті можна побачити письмовий стіл, за яким Максим Тадейович створював свої шедеври, зокрема збірки, що стали знаковими для української літератури. На столі зберігаються його чорнильниця, папери, а також улюблена настільна лампа. Книжкові полиці, які заповнюють кабінет, утримують його особисту бібліотеку, що містить видання з автографами авторів, рідкісні книги, а також літературу, яку Рильський використовував для натхнення і перекладів.
Атмосфера кабінету доповнюється іншими особистими речами митця: фотографіями, сувенірами з подорожей, предметами мисливства, що були ще однією його пристрастю. Усе це створює враження живого дотику до особистості Рильського, ніби він щойно вийшов з кімнати, залишивши все так, як було.
«Щоранку Максим Тадейович прокидався рано, ще до того, як пробуджувалася вся наша родина. Він виходив у сад, щоб нарізати свіжі букети квітів, якими прикрашав стіл до сніданку. Вздовж алеї саду він вирощував гладіолуси, які йому надсилали друзі. Мій дід особливо пишався цими квітами і завжди доглядав за ними з великою любов’ю… Його поезію квітів можна зустріти не лише у його віршах, але й у багатьох есеях та статтях на природоохоронну тему, який завжди відводив значну роль у своїй літературній діяльності. Максим Тадейович любив повторювати, що «квіти роблять людину кращою», — згадує онук поета.
Робочий день Максима Рильського завжди був розписаний дуже ретельно. Його життя складалося з численних поїздок, зустрічей і виконання службових обов’язків. Як депутат Верховної ради УРСР він приймав громадян у своїй квартирі в РОЛІТі на вулиці Богдана Хмельницького (тоді -Леніна).
Однак, попри щільний розпорядок, Рильський завжди знаходив час для близьких людей і спілкування з природою, яка надихала його творчість.
«Максим Тадейович любив риболовлю, особливо в тихі й спокійні дні. Він ретельно планував такі виїзди: перевіряв барометр, щоб визначити атмосферний тиск, адже, вважав, що риби чутливі до його змін. Його барометр, який зберігається в кабінеті, — це справжній історичний артефакт», — згадує Максим Георгійович.
За його спогадами, вони часто рибалили в заплавних озерах поблизу Києва, в районі сучасного житлового масиву Осокорки. На березі озера родина часто влаштовувала пікніки, а Максим Тадейович з друзями рибалив та насолоджувався природою.
«Максим Тадейович був відомий своїм традиційним підходом до риболовлі: він радив не курити, аби риби не відчували запаху диму, і завжди був одягнений у парусинові штани й білу сорочку. Він міг цілими годинами сидіти в човні, уважно спостерігаючи за поплавцем…Якось на одному з таких відпочинків, дідусь разом із сім’єю зіткнувся з компанією п’яних відпочивальників, які ловили рибу сіткою. Щоб захистити родинний відпочинок, завжди стриманий поет не побоявся вступити у конфлікт, захищаючи безпеку своїх рідних. І цей епізод яскраво ілюструє про його рішучість і характер», — згадує онук видатного поета.
Максим Георгійович також розповідає, що його дід надзвичайно любив подорожувати, а в листах до онуків писав про цікаві випадки а ситуації, які траплялися з ним.
«Якось він мені написав листа зі свого відрядження, де згадував про зайців, які бігали на території аеродрому у Празі. Мені ця історія здавалася досить дивною, поки я через багато років побачив таку саму картину власними очима», — посміхається чоловік.
У кабінеті також можна побачити чимало мисливських трофеїв, проте, за словами Максима Георгійовича, переважна більшість з них є подарунками. На стіні зберігається і рушниця, яку поету подарували у 1960-му з нагоди його 65-річчя. Після смерті поета вона також поповнила колекцію музею.
Також Максим Георгійович розповів про сад музею, який дбайливо садив сам господар. Майже кожне з дерев має свою власну історію. Наприклад— це верба Шевченка, яку посадили київські письменники на честь Кобзаря. Це дерево стало справжнім символом поваги до Тараса Григоровича і нагадуванням про його невмирущий внесок у нашу культуру.
«Поруч із нею росте липа, яка для нашої родини, має особливе значення. Її посадив мій дід, разом із Олександром Петровичем Довженком. Я часто уявляю той зворушливий момент: як вони, двоє великих митців, з дружньою теплотою та глибокою любов’ю до природи і спільних традицій, висаджували це дерево», — продовжує свою розповідь Максим Рильський-молодший.
Онук згадує, що окрім літературної творчості, видатний поет завжди надавав великого значення діалогу з суспільством, і це знайшло своє відображення у його знаменитих «Вечірніх розмовах» -спеціальної рубрики, яку Максим Тадейович вів у 1950-1960-х на шпальті газети «Вечірній Київ».
Ідея створення рубрики «Вечірні розмови» належала його сину Богдану, який працював у редакції газети.
«Незважаючи на щільний графік і численні обов’язки, Максим Рильський завжди знаходив час, щоб ділитися своїми думками з читачами. Його цикл статей швидко здобув величезну популярність, адже він охоплював широкий спектр тем — від теплих спогадів про колег до спостережень за повсякденним життям та глибоких філософських роздумів про любов, сенс життя і людські цінності. Особливу увагу поет приділяв і таким важливим питанням, як охорона природи, озеленення міст, утвердження любові до рідної мови та розвиток літератури», — зазначає Максим Георгійович.
За його словами, збереження української мови та культури завжди залишалося ключовою цінністю для Рильського. Він послідовно виступав на захист рідної мови, звертаючись до громадськості та урядовців із закликами підтримувати освіту, розвивати літературу та берегти національні традиції. Особливу увагу він приділяв і природі — ідея озеленення міст та посадки дерев для нього символізувала спадковість і дбайливе ставлення до майбутніх поколінь.
Цікаво, що саме Максим Рильський став одним з першим, хто здійснив мандрівку першими станціями Київського метрополітену, відкритими у листопаді 1960 року.
Згодом у своєму репортажі «Святковий подарунок» поет захоплено описав їх оформлення та свої враження від подорожі підземкою…
Сьогодні цей цикл статей, опублікованих у «Вечірньому Києві», визнаний класикою української журналістики. А сам поет зазначав, що цей цикл став для нього містком між ним та читачами, із захватом спостерігаючи, як його творчість отримує відгуки від різноманітнихпредсавників читацької аудиторії, зокрема від студентів та молоді з різних куточків України.
Максим Рильський — це постать, яка залишила глибокий слід в українській культурі. Він був не лише видатним поетом і перекладачем, але й палким захисником української мови, культури та природи. Його творчість відзначається глибиною, гармонією і любов’ю до життя, що зробило його твори джерелом натхнення для багатьох поколінь.
Його життя та творчість залишаються прикладом того, як зберігати цінності й передавати їх наступним поколінням.
До теми: у березні 2023 року у столиці презентували поетичну збірку «Співучий Києве, дитя живих століть» про Максима Рильського.
Тетяна АСАДЧЕВА, Олексій САМСОНОВ «Вечірній Київ»