Контрактова площа: перехрестя різних епох та торговельне серце Києва

У XV столітті тут з’явилася ратуша та фонтан «Самсон», а згодом Братський монастир і комплекс церковних споруд. Згодом площа отримала назву Ринкова, адже саме тут купці укладали контракти та зберігали свої товари.

З плином часу міська влада почала офіційно регулювати торгівлю, що змушувало купців укладати контракти на право ведення бізнесу. Саме ця практика поступово закріпилася як основна функція площі, що привело до появи її сучасної назви.

Вже наприкінці XVIII століття Контрактова площа стала ключовим майданчиком для міжнародних ярмарків, продовжуючи відігравати важливу роль у комерційному житті Києва.

Після пожежі 1811 року, яка вважається однією з наймасштабніших катастроф і історії Києва, зовнішній вигляд Подолу суттєво змінився. Полум’я знищило більшу частину району, зруйнувавши понад 2 тисячі будинків, 12 церков, 3 монастирі, що складали понад ⅔ всіх будівель місцевості.

У цей період Поділ зазнав масштабної реконструкції, яку здійснили київський архітектор Андрій Меленський та його колега з Петербурга, шотландський зодчий Вільям Гесте. Район отримав впорядковану міську структуру, типову для того часу: замість вузьких, звивистих провулків проклали рівні, просторі вулиці, які сформували мережу симетричних прямокутних кварталів, які мали зробити район більш впорядкованим і безпечним. Саме тоді з’явилася знайома нам сучасна мережа вулиць Подолу.

Цікаво, що від старої, «допожежної» структури району збереглися лише вулиці Покровська та Притисько-Микільська, що нагадують про його давнє середньовічне планування Києва.

За проєктом Вільгельма Гесте на Контрактовій площі мав постати масштабний адміністративний комплекс, що включав Магістрат, Контрактовий будинок та Поштову станцію, з’єднані відкритими галереями.

Проте через брак коштів вдалося реалізувати лише частину задуму — збудували Контрактовий будинок — найменшу споруду з усього ансамблю. Велична будівля Магістрату, що мала прикрашати площу портиком із шести колон і двоярусною вежею зі скульптурним оздобленням, так і не була зведена. Також не вдалося реалізувати проєкт Поштової станції, яка мала стати важливим елементом міської інфраструктури.

Згодом, із розвитком залізничної мережі, комерційне життя Києва змістилося до Хрещатика, що поступово зменшило актуальність проєкту Гесте. Попри те, вже у ХХ столітті різні архітектори неодноразово поверталися до ідеї завершення комплексу, однак його початковий задум так і залишився невтіленим.

Впродовж XIX–XX століть вона кілька разів змінювала свою назву — від Олександрівської до Червоної, поки у 1990-му році їй не повернули історичну назву — Контрактова.

У 2017 році вона стала пішохідною, а її сучасний образ доповнило оглядове колесо, яке додає до історичного шарму площі новий акцент.

Нещодавно «Вечірній Київ» прогулявся Контрактовою площею, щоб роздивитися її найбільш знакові споруди та пам’ятки.

КОНТРАКТОВИЙ БУДИНОК

Контрактовий будинок — одна з найвідоміших споруд Контрактової площі, яка відігравала ключову роль у торгівельному житті Києва XIX століття.

Збудований у 1817–1819 роках після масштабної пожежі 1811 року, Контрактовий будинок став головним місцем укладання торгових угод. Щороку тут проходили контрактові ярмарки, які збирали купців з усієї Європи. У будівлі велися перемовини, підписувалися важливі угоди, а також відбувалися культурні події, включаючи вистави, концерти та зустрічі відомих діячів.

Архітектурно Контрактовий будинок є класичним зразком стилю класицизму з просторими залами та масивним колонним портиком. Його стіни пам’ятають таких історичних особистостей, як Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Олександр Пушкін, Оноре де Бальзак, Ференц Ліст та багато інших.

Сьогодні Контрактовий будинок — це місце, де відлунює комерційне минуле Києва, водночас інтегруючись у сучасне життя столиці.

ГОСТИНИЙ ДВІР

Це одна з ключових архітектурних пам’яток Контрактової площі, що відігравала важливу роль в діловому та комерційному житті Києва.

Його історія почалася у XVIII столітті, коли на цьому місці розташовувався комплекс дерев’яних торгових крамниць. Згодом, у 1809 році, за проєктом архітектора Луїджі Руска було зведено кам’яну одноповерхову будівлю, перебудовану вже згодом у 1829 році.

Споруда мала просторий внутрішній двір, оточений галереями, де купці могли зберігати товари, укладати угоди та проводити ярмарки.

Гостиний двір швидко став важливим торгівельним центром Києва, що приваблював купців з різних регіонів та міст. У його стінах вирувало економічне життя: тут продавали текстиль, посуд, ремісничі вироби та харчі.

Відомий дослідник Костянтин Шероцький у путівнику «Київ» пише, що всередині будівлі розміщувалися 53 крамниці. Більшість купців індивідуально добудовували горище над своїми лавками, яке виконувало функцію повноцінного другого поверху. Зі сторони площі та скверу в ньому знаходиться шовковий ряд, зі сторони Братського монастиря — залізні ряди, а зі сторони фонтана «Самсон» — товари з льону та хутра.

Вже у XX століття значення Гостиного двору поступово зменшилося, а вже у радянський час пам’ятка почала занепадати.

За загальним планом 1947 року його навіть планували знести, але сама пам’ятка дожила до середини 1970-х та була знесена вже під час будівництва метро.

Сучасну будівлю Гостиного двору звели у 1983–1987 роках на основі архівних проєктів, відтворюючи історичний вигляд споруди. Вона постала на місці старої конструкції, яку демонтували через її аварійний стан.

Гостиний двір залишається ключовим архітектурним елементом Контрактової площі, однак вже тривалий час знаходиться у занедбаному стані.

У 2018 році київська влада домоглася повернення будівлі у державну власність та розробила плани щодо її відновлення, прагнучи повернути пам’ятку місту і зберегти її історичну значущість.

Наразі, попри численні обговорення щодо його майбутнього, будівля досі залишається предметом дискусій між представниками влади, місцевої громади та активістами, щоб повернути пам’ятці статус історичного та культурного центру столиці.

ФОНТАН «САМСОН»

Фонтан «Самсон» — одна з найстаріших пам’яток Контрактової площі, створена у XVIII столітті. Архітектор Іван Григорович-Барський спроєктував павільйон над джерелом, що слугував частиною міського водопроводу.

Спершу композиція включала ангела з чашею, звідки текла вода, але у 1749 році її замінили на скульптуру біблійного Самсона, що розриває пащу лева — саме з неї почала струменіти вода.

За легендою, вода фонтану була пов’язана з річкою Йордан, що надавало їй особливі властивості.

Поблизу «Самсона» часто проводилися різноманітні ярмарки, де торгували різноманітними товарами. Ціни вважалися одними з найнижчих у місті, звідси виникло відоме тогочасне київське прислів’я: «коло лева печінка дешева».

Також біля Самсона часто проводилися гастрономічні заходи, подібні до сучасних фестивалів вуличної їжі, де готували страви у печах, вкопаних у землю. За спогадами тогочасних киян тут можна було поласувати не лише випічкою чи смаколиками, але з’їсти повноцінний обід з борщем, варениками та іншими стравами.

У 1934 році пам’ятка була зруйнована за наказом радянської влади, але у 1982 році була відновлена. Оригінальна статуя Самсона зберігається в музеї, а на площі встановлена її копія.

На сьогодні фонтан «Самсон» залишається однією зі знакових і популярних пам’яток київського Подолу. Але, на жаль, це не захищає її від дій вандалів. Так, у 2019 році троє неповнолітніх хлопців пофарбували статую у рожевий колір, що спричинило неабиякий резонанс у суспільстві.

У 2020 році фонтан відреставрували. Тоді ж ротонда змінила свій традиційно білий колір на блакитний і золотий.

Також найстарший фонтан столиці увійшов до проєкту Юлії Бевзенко «Шукай. мініскульптурку із ним можна побачити у внутрішньому дворику бізнес-центру Astarta Organic Business Centre.

ЦЕРКВА «УСПІННЯ БОГОРОДИЦІ ПИРОГОЩІ»

Церква Успіння Богородиці Пирогощі — одна з найдавніших культових споруд Києва, розташована на Контрактовій площі. Її зведення датують 1131–1132 роками, коли князь Мстислав Володимирович ініціював будівництво першої кам’яної церкви Києва, створеної повністю з цегли.

Існує кілька версій походження назви храму. Одна з них пов’язана з візантійською іконою «Пірготісс», що означає «вежа» і, за переказами, була привезена до Києва з Константинополя. Інша версія пояснює назву тим, що храм спорудили на кошти купців, які торгували хлібом, адже «пирогощі» могло означати «добра їжа» або «щедра трапеза».

За свою багатовікову історію церква неодноразово переживала руйнування: її знищували монголо-татари у 1240 році, кримські татари у 1482-му, а також численні пожежі та військові лихоліття завдавали їй значних пошкоджень. Вона зазнавала кількох реконструкцій, зокрема у XV, XVII та XVIII століттях, коли її перебудовували у стилях ренесансу, бароко та класицизму.

У 1935 році радянська влада повністю зруйнувала храм, і лише наприкінці XX століття почалася його реконструкція. У 1997–1998 роках церкву було відновлено у давньоруському стилі, максимально наближеному до первісного вигляду.

Сьогодні церква Успіння Богородиці Пирогощі є важливою історичною та релігійною пам’яткою Києва, зберігаючи вікову спадщину столиці та продовжуючи виконувати духовну функцію.

ГРЕЦЬКИЙ МОНАСТИР

Цей значущий духовний центр грецької громади Києва існував на Контрактовій площі продовж декількох століть.

Монастир Святої Катерини був заснований у 1738 році купцями та ремісниками грецького походження, які активно займалися торгівлею в місті.

Спочатку на території монастиря була дерев’яна каплиця, побудована грецьким торговцем Астаматіосом Стіматі, а у 1739–1741 роках її замінила кам’яна церква Святої Катерини у стилі українського бароко. У 1746 році громада офіційно перетворила храм на чоловічий монастир, який підпорядковувався Синайській єпархії.

Після пожежі 1811 року монастир вдалося зберегти, і в XIX столітті його розширили, збудувавши дзвіницю. У 1912-1913 роках на замовлення громади відомий архітектор Володимир Ейснер збудував розкішний прибутковий будинок.

Ця архітектурна пам’ятка вирізняється вишуканим класичним стилем: її головний фасад вражає монументальністю, оформлений у доричному ордері з декоративними «трофеями» в метопах, що додає композиції урочистості. Вхідний портал оздоблений симетричними фігурами Слави, які підкреслюють велич цієї споруди.

У 1928 році монастир ліквідували, а вже наступного року через аварійний стан було розібрано церкву Святої Катерини. Також був зруйнований верхній поверх дзвіниці, яку відновили у 1990-х роках.

У 2009 році на ній встановили карильйон — музичний інструмент із набором дзвонів, що додає особливого звучання цьому історичному місцю.

БУДИНОК НАЗАРІЯ СУХОТИ

Історична двоповерхова споруда на Контрактовій площі, 8, була зведена у 1804 році для київського підприємця та купця Назарія Сухоти, який використовував її для комерційних потреб: в ній розташовувалися його крамниця та австерія (ресторан), а при садибі діяла кінна пошта, що забезпечувала перевезення кореспонденції.

У 1838 році в будинок перевели служби Магістрату та Міської думи, які раніше функціонували в інших приміщеннях. Саме тоді на фасаді споруди з’явився міський герб, що засвідчував її адміністративне значення.

У 1874 році тут було відкрито Третю київську гімназію, яка стала важливим освітнім закладом міста.

У 1876–1878 роках споруда зазнала реконструкції для потреб гімназії, яку здійснили архітектори Олександр Шіле та Володимир Ніколаєв. Після завершення оновлення будівля набула виразних рис класицизму, характерних для того періоду.

У кінці XIX — на початку XX століття гімназія випустила чимало видатних діячів, серед яких історик Олександр Оглоблин, поет Григорій Чупринка, медик Феофіл Яновський та інші. Після закриття гімназії у 1919 році на її базі створили трудову школу № 20.

Сьогодні в історичній будівлі розташований Будинок дитячої творчості Подільського району.

НАЙСТАРШИЙ ЖИТЛОВИЙ БУДИНОК КИЄВА

Ця невеличка історична кам’яниця, розташована на Контрактовій площі, 7, була зведена ще 1760 році. Завдяки кам’яному першому поверху споруда вціліла у Подільській пожежі 1811 року та збереглася до нашого часу.

Відомо, що спочатку ця садиба належала дворянину Леонтію Вишневському, пізніше її придбала родина Нечаєвих — відомих кондитерів, які займалися виробництвом і продажем пряників на контрактових ярмарках.

Будівля має статус пам’ятки архітектури та є однією з небагатьох житлових споруд XVIII століття, що збереглися в історичному центрі Подолу. Сьогодні в ній продовжує жити сьоме покоління родини Нечаєвих, яке докладає зусиль до її збереження та реставрації.

Цей будинок є не лише архітектурною пам’яткою, а й значущим свідком історії Києва, що зберігає дух старого міста.

Побачити унікальну пам’ятку можна у дворику, пройшовши до нього лише через арку на вулиці Фролівській.

БУДИНОК КУШНІРСЬКОГО ЦЕХУ

Будинок кушнірського цеху — цегляна двоповерхова споруда з підвалом, яка є важливим елементом історичної забудови Контрактової площі.

Його зведення розпочалося у 1799 році, а значну реконструкцію провели у 1858 році за проектом архітектора Миколи Самонова, який інтегрував оновлення до існуючої споруди.

Первісно будинок був частиною садиби кушнірського цеху, розташованої на розі площі та провулка, який зник після перепланування Подолу після великої пожежі 1811 року. У 1813 році садибу передали у власність бургомістра Лакерди, а пізніше, у 1850 році, вона перейшла до купця Г. Покровського, який займався винною, бакалійною та парфумерною торгівлею.

Архітектура споруди поєднує елементи класицизму та міської забудови XIX століття, що робить її важливим свідком історичних трансформацій Подолу.

Будівля виконана у стилі пізнього класицизму, з характерними архітектурними деталями. Її фасад має дві майже ідентичні частини, хоча одна з них вирізняється більшою насиченістю декоративних елементів. Будинок має три балкони з ажурними металевими ґратами та арковий проїзд на подвір’я. Колись інтер’єр був оздоблений ландшафтним живописом та ліпленням, однак ці елементи не збереглися.

У кінці XIX — на початку XX століття в будівлі функціонувала Київська міська безкоштовна народна читальня, заснована у 1891 році, а також численні мануфактурні та торговельні крамниці.

Наразі споруда злишається не лише визначною архітектурною пам’яткою, а й свідком ремісничої та торговельної історії Києва, представляючи один із найкращих зразків класицизму, що збереглися в нашому місті.

Нагадаємо про історію Богоявленського собору, збудованого коштами гетьмана Іваа Мазепи, який у 1936 році зруйнували комуністи.

До теми: Від поселень ремісників до казкового містечка: чим цікава столична Воздвиженка.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»