16 червня відзначається 170-річчя від дня народження талановитого архітектора з Києва Георгія Шлейфера. У своїх проектах він майстерно поєднував неоренесанс, необароко та модерністські елементи, а його будівлі стали еталоном естетики серед історичних споруд столиці.
Саме він відіграв ключову роль у створенні одного з найвишуканіших районів Києва, забудова якого охоплює вулиці Владислава Городецького, Заньковецької та Ольгинську. Завдяки своїй елегантній архітектурі, цей район здобув популярність під назвою «київський Париж», ставши символом урбаністичної гармонії.
Архітектурна спадщина Георгія Шлейфера включає відомі споруди, такі як синагога Лазаря Бродського, будівля Театру Соловцова (тепер Театр імені Івана Франка) та розкішні прибуткові будинки на Хрещатику й інших центральних вулицях міста. Нажаль, велику частину цих архітектурних шедеврів було знищено під час Другої світової війни…
Садиба Шлейфера являє собою вишуканий архітектурний ансамбль, що включає двоповерховий особняк, зведений у 1909 році, та п’ятиповерховий прибутковий будинок, який елегантно доповнює загальну композицію. Завершене в 1910 році, це будівництво стало останнім акордом у творчій діяльності зодчого.
Хоча Шлейфер здебільшого тяжів до історичних стилів, у своєму останньому проекті він звертався до модерну, що свідчить про його новаторський архітектурний підхід.
Сам особняк вирізняється еклектичною архітектурою, що успішно поєднує елементи неоренесансу, класицизму та бароко. Його рустований фасад прикрашений вишуканими сандриками, багатим декоративним оздобленням, коринфськими пілястрами, барельєфами та балконами з балюстрадами, що надає будівлі особливої елегантності.
Особливістю комплексу є те, що обидві будівлі з’єднані на рівні другого поверху, створюючи комфортний і просторий житловий простір для родини. Сам Георгій Павлович жив на другому поверсі разом із дружиною Ольгою у розкішних апартаментах, що мали 12 кімнат.
На першому поверсі в семи кімнатних апартаментах проживала його донька Аріадна разом із чоловіком Толлі.
Відомі дослідники києвознавці Дмитро Малаков та Ольга Друг у своїй книзі «Особняки Києва» вказують:
«Обидві споруди мали окремі парадні входи. Збереглося оздоблення вестибюля колишнього особняка: рапортне членування, кесонована стеля – все як вказано у проекті…».
Також на проектних кресленнях, які зберігаються у фондах Музею історії міста Києва, можна побачити ще одну цікаву деталь — скульптуру собаки, що ніби чатує на тумбі при першій сходинці вестибюля. На думку дослідників, це нагадує родинний герб Шлейферів.
«Інтер’єри особняка були оформлені із палацовою розкішшю. Парадні сходи вели до розкішних помешкань на другому поверсі та головним чином — до великої вітальні, що освітлювалася через єдине вікно, а решта світла падала згори, зі скляної стелі, м’яко освітлюючи рідкісну колекцію творів мистецтва, яку Георгій Павлович збирав упродовж свого життя», — згадують автори у книзі «Особняки Києва».
У колекції зберігалися дві роботи Тараса Шевченка, а також пейзажі відомих художників, серед яких: Володимир Орловський, Сергій Світославський, Архип Куїнджі, Микола Пимоненко та Костянтин Трутовський. Додатково, у колекції були полотна митців старшого покоління: Василя Тропініна, Володимира Боровиковського, Івана Айвазовського та багатьох інших.
Родина володіла елегантною добіркою творів з мармуру, порцеляни та бронзи, старовинними меблями й посудом, що надавало садибі винятковий аристократичний стиль. Георгій Павлович, як палкий шанувальник мистецтва, щедро демонстрував свою колекцію прихильникам, а також регулярно надавав живопис та скульптуру для виставок, сприяючи розвиткові культурного життя Києва.
9 квітня 1913 року Георгій Шлейфер помер від шлункової кровотечі у 58-річному віці. Його похорон відбувся з величезною пошаною, гідною видатного діяча, архітектора та мецената. Георгія Шлейфера поховали на цвинтарі біля Аскольдової могили, однак його надгробок зруйнували в радянські часи.
Під час радянської епохи його колекцію живопису розподілили між київськими музеями. Понад 20 картин, серед яких портрет його матері Кароліни Шлейфер, нині зберігаються в Національному художньому музеї України.
У 1920-х роках садиба Шлейфера перейшла у власність житлового кооперативу, а його родина була вимушена емігрувати до Франції.
Перед початком Другої світової війни особняк зазнав значних змін — було добудовано три додаткові поверхи, що суттєво змінило його первісний вигляд. Хоча окремі елементи декору збереглися, цю споруду важко впізнати в її былому вигляді.
На відміну від особняка, прибутковий будинок уникнув кардинальних перебудов, і його оригінальні форми модернізму залишилися незмінними. Це дозволило йому зберегти статус одного з найавтентичніших прикладів київської архітектури початку XX століття і зберегти стильові особливості модерну.
Проте загальний вигляд будівлі значно спотворений через вікна, які хаотично засклені сучасними балконами, порушуючи гармонію фасаду та серйозно змінюючи задум архітектора.
Незважаючи на це, будівля залишається важливою частиною архітектурної спадщини Києва, відображаючи виняткову майстерність Георгія Шлейфера та його неоціненний внесок у розвиток міської забудови.
Нагадаємо про Хмарочос Гінзбурга: цікаві факти з історії першого київського велетня.
До теми: Як виглядав київський готель «Континенталь», що його порівнювали з найкращими готелями Америки та Європи.