У 1890-х роках Київ переживав першу в історії міста будівельну лихоманку, коли на зміну скромним напівкам’яним спорудам прийшли розкішні прибуткові будинки.
Вагомий внесок у формування тодішньої забудови зробив видатний київський архітектор німецького походження Андрій-Фердинанд Краусс (1859-1911), якого вважають одним із найплідніших зодчих, називаючи його творцем або «батьком» київського неоренесансу.
Лише під час першої хвилі будівельної лихоманки цей талановитий технік-будівельник збудував понад сотню прибуткових будинків, які стали характерними для нашого міста, визначивши риси саме цього архітектурного напрямку, характерного для забудови Києва на зламі ХІХ — та XX століть.
Попри деяку однотипність його творінь, вони легко впізнаються у міській забудові центральної частини міста.
Одним із найвизначніших творінь цього архітектора є знаменита садиба Шампаньєра на вулиці Фундуклеївській (нині — Богдана Хмельницького), 44.
Ця будівля отримала свою поетичну назву на честь свого першого власника — купця першої гільдії Мойсея Шампаньєра. Відомо, що він мав технічні контори в різних районах міста, спеціалізуючись на торгівлі бакалійними товарами.
«Ця садиба є зразком добре збереженої історичної садиби, що містить три будинки — фасадний та два флігелі у дворі. Важливо, що вони були зведені в короткий час у 1897-1899 роках за проєктом одного автора — Андрія-Фердинанда Краусса. Це один з найвідоміших і найплідніших архітекторів тогочасного Києва. Стилістика фасадного будинку з елементами неоренесансу характерна для творчості цього зодчого.
Унікальність цього будинку полягає в оформленні головного фасаду: на рівні четвертого поверху збереглися шість скульптур на повний зріст. Це жіночі каріатиди, вирішені у вигляді кор, в стилізованому античному вбранні. На жаль, автор цих скульптур нам не відомий», — зазначила у коментарі «Вечірньому Києву» Олена Мокроусова, дослідниця архітектури, історикиня, головна спеціалістка Київського науково-методичного центру з охорони, реставрації та використання пам’яток історії, культури та заповідних територій.
Як стверджують дослідники, історія забудови цієї ділянки відома з другої половини ХІХ століття, коли вона була ще малоповерховою та дерев’яною. На задній частині ділянки, на схилах Афанасіївського яру, розташовувався великий сад.
До 1896 року садиба належала вдові священника Г. Горянського, а пізніше її придбав київський купець Мойсей Шампаньєр, який і замовив Андрію Крауссу проєкт садиби, що складався з фасадного будинку та двох флігелів у дворі забудови.
За словами Олени Мокроусової, будинки використовувалися як прибуткові, в них здавалися комфортні квартири та мебльовані кімнати. На першому поверсі розташовувалися магазини та комерційні приміщення, які також приносили власнику чималий дохід.
«Також історична цінність цієї будівлі полягає в тому, що на початку XX століття на третьому та четвертому поверхах розміщувалася приватна жіноча гімназія з пансіоном Катерини Крюгер, де викладали багато відомих київських діячів», — розповідає Олена Мокроусова.
Цей заклад освіти був заснований у 1899 році, коли Садиба Шампаньєра переходить у власність відомого громадського діяча, правознавця та публіциста, професора Університету Святого Володимира Євгена Трубецького. Вважається, що батько Катерини Крюгер — відомий київський нотаріус Августин Крюгер мав тісні ділові стосунки з новим власником садиби, що допомогло його доньці віднайти приміщення для створення приватного жіночого закладу освіти.
Сама ж директорка гімназії Катерина Крюгер викладала в ній німецьку мову та арифметику. Крім того, вона запросила до викладання своїх сестер: Маргариту (дружину Олександра Мурашка), Єлизавету та Анну. Усі сестри здобули чудову освіту та володіли декількома іноземними мовами та захоплювалися мистецтвом.
Серед інших відомих вчителів закладу були: філософ, фахівець з педагогіки та психолог Василь Зеньковський, який згодом став професором Київського університету. У цей час він був також головою Київського релігійно-філософського товариства (з 1907) та Київського Фребелівського товариства сприяння освіті (засноване в 1908). А у 1918 році Василь Зеньковський був міністром віросповідань УНР.
У 1900-1910-х роках законовчителем гімназії працював священник Петро Тарнавський — священник, єпископ УАПЦ, репресований у радянський час.
Після встановлення у Києві більшовицької влади всі будівлі садиби були націоналізовані. За свідченнями істориків, ця ділянка відображена на плані міста Києва 1925 року, який свідчить про те, що комплекс будинків, сформований наприкінці XIX століття, залишався незмінним протягом наступних десятиліть.
У другій половині XX століття будівлю було реконструйовано, а на початку 2000-х в ній зробили капітальний ремонт, під час якого змінилося внутрішнє планування.
Проте попри перебудови, композиція головного фасаду пам’ятки залишилась незмінною: триосьова структура, акцентована ризалітами з ефектними куполоподібними завершеннями. Виразна пластика фасаду створюється численними декоративними деталями: пілястрами, колонами, жіночими скульптурами, підвіконними та надвіконними рельєфами, карнизами.
Зараз у приміщенні колишньої Садиби Шампаньєра знаходиться Господарський суд міста Києва.
Наразі ця визначна історична пам’ятка є важливою частиною історичної спадщини Києва. Вона представляє не лише один з найяскравіших зразків київського неоренесансу з елементами необароко, але і є важливим свідком соціального та культурного життя Києва кінця XIX — початку XX століть.
Садиба зберігає пам’ять про видатних діячів науки, культури та освіти, які жили та працювали у цих стінах.
До теми: прибутковий будинок Ханенків: історія та спадщина знаменитих київських меценатів.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»