Потужна злива з грозою і градом — під такий супровід сьогодні відкривали меморіальну дошку загиблому Захисникові України 32-річному киянину Артему Дробязку.
На Оболоні, де хлопець прожив фактично все своє життя, на вході до його рідної 298 школи, зібрались учні, вчителі, дехто з однокласників (хто не на фронті), а також батьки та сусіди родини.
Поруч зі школою — берег Дніпра і кінцева зупинка автобусів та тролейбусів. У школі готуються до випускного. Але зараз тут тихо і сумно. Війна вплинула на все.
На вході у школу — стоять великі оберемки півоній, троянд та ірисів. Травневі квіти ті, хто прийшов вшанувати пам’ять військового, поставили біля двох гранітних дощок — Артему Дробязку, якого згадували сьогодні, у день його народження, а також Олександру Грянику, 18-річному оборонцю Маріуполя, службовцю Нацгвардії, що загинув 8 травня 2022-го року.
Так вони по обидва боки входу до школи й посміхаються, українські лицарі, у військових строях, сповнені молодості, відваги та життя.
Саме про це говорили всі, хто згадував Артема Дробязка.
«Без нього неможливо, його не вистачає щохвилини, але він не відсутній, він з нами, він живий», — зізналась мама військового, пані Лариса.
Вона звернула увагу на грім та зливу і зізналась, що вони схожі на її крик відчаю.
«Саме у ці хвилини Артем і з’явився на світ. Мені зараз хочеться кричати, щоб відкрилось небо… Мабуть, цей мій крик і падає на землю зливою. Серце і душа в Артема були щирі й він завжди був готовий йти на допомогу. Він тягнувся до високих знань і технологій. Світла була голова. Ми втратили найдорожче, що у нас було. Наше життя розділилось на „до“ і „після“. Ми вчимося жити заново. У нас є менший синок, якому Артем завжди допомагав і радив. Старший син віддав життя за всіх нас», — звернулась до присутніх мама Артема Дробязка, Лариса Онищенко.
Жінка увесь час трималась біля чоловіка та молодшого сина. А поруч стояли сусіди, які знали Артема змалечку.
«Він завжди був поруч, він допомагав нам без зайвих прохань. Він — син наших друзів, нянька наших дітей. Я досі не можу вийти у коридор, він і досі наче стоїть там… Артем на 16 років молодший за нас, але ми так дружили, що зараз не уявляємо собі життя без Артема», — розповіла крізь сльози, сусідка й подруга родини.
Рідний батько Артема, як розповіла «Вечірньому Києву» його мама, навіть не захотів забирати дитину з пологового. Натомість другий чоловік пані Лариси, Андрій Леонтійович Оніщенко, виховав Артема, які рідного сина, вкладав в нього всю душу, вчив розуміти людей і життя.
Сьогодні він стояв під проливним дощем на ганку школи й плакав, дивлячись на рідне обличчя свого хлопчика, яке викарбуване на граніті.
«Вечірньому Києву» Андрій Оніщенко, батько, розповів, що він провів Артема до військкомату, а вже потім йому прийшла повістка. Спочатку він проходив тренування у «Десні».
«У нас поруч дача, то ми хлопців там підтримували, Артема додому забирали на ніч, полегшували їм тяжкість першого вишколу. Були у них в бліндажах… А потім їх забрали на підготовку у Великобританію. Артем на фронті служив бойовим медиком 79-тої окремої десантно-штурмової бригади. А коли він був на фронті, ми з ним рази три й говорили всього. Там ситуація була дуже жорстка. Після першого рейду він, як прийшов, з кожним з нас переговорив. Повідомив, що напружено, важко, бої страшні… Ще вдруге він вийшов з рейду. А втретє зв’язку з ним не було…», — згадує батько.
Андрій Леонтійович каже, що родина просила Артема сказати командуванню, що він айтівець і може працювати у підрозділі безпілотників. Його мали забрати вже туди, але він пішов у рейд за пораненими, навіть не в свою чергу…
Загинув Артем Дробязко 5 жовтня 2023-го року.
Артем боровся за свою сім’ю, за своїх батьків і за Україну. Під час вшанування його пам’яті перед школярами та вчителями виступив чоловік, якій наразі не може назвати своє ім’я та звання. Він служить. Але все ж приїхав, щоб подякувати школі за виховання такого патріота і людину. А батькам вклонитись, бо Артем був людиною, яка вболівала і відчувала, де потрібні його знання і допомога.
У Оболоні є своя традиція вшанування Героїв. Кирило Фесик, голова Оболонської РДА розповів «Вечірньому Києву», що кожна родина загиблого воїна може звернутись, щоб допомогти з встановленням пам’ятної дошки.
«Або на будинку, де жив Захисник, або на школі, де вчився, як от сьогодні ми бачили у 298 школі. Це вже друга дошка. Ми організаційно та матеріально все це закриваємо. Родини не повинні почуватись покинутими. Ми намагаємось об’єднувати людей, щоб діти брали приклад. У нас також є Алея Героїв створена за позабюджетні кошти. Там сьогодні 327 наших оборонців. А ще понад 200 знайде місце вшанування. Важливо, що там щодня люди. Ходять рідні й друзі. Там щодня квіти й ця Алея героїв вже стала культовим місцем для оболонців».
До слова, на зелених галявинах на Оболоні цьогоріч виросло дуже багато червоних квітів дикого маку. Вони вирізняються серед інших й нагадують про тих, хто боронить Україну та про тих, хто вже у Небесному Воїнстві.
«Вечірній Київ» писав про те, що у Києві на 78 школі відкрили меморіальну дошку на честь військового Астамура Гумби.