У 2010 році Київська міська рада, під політичним тиском з боку Януковича та з порушенням регламенту, ухвалила рішення перейменувати більшу частину вулиці Івана Мазепи на Лаврську. Формально це пояснили наближеністю до Києво-Печерської лаври. Насправді ж йшлося про вимушену поступку — прибрати з публічного простору ім’я гетьмана, який у московському історичному наративі досі вважається «зрадником». І «випадково» це збіглося з візитом московського патріарха Кірила до Києва…
П’ятнадцять років одна з ключових вулиць столиці, де Мазепа залишив особливо глибокий слід як меценат і державник, носила нейтральну, «зручну» для кремля назву.
Нещодавно громадськість виступила з ініціативою скасувати це компромісне, несправедливе рішення й повернути вулиці важливе ім’я. У разі ухвалення рішення весь відрізок — від Арсенальної до Лаври — знову носитиме ім’я гетьмана, який не лише відіграв ключову роль у розвитку української держави, а й зробив величезний внесок у розбудову самої святині.
21 квітня в застосунку «Київ Цифровий» стартувало опитування щодо повернення назви. Віддати свій голос «за» чи «проти» кияни можуть до 30 квітня.
Щоб краще зрозуміти глибину цього питання, «Вечірній Київ» поспілкувався зі знаними істориками. Ми запитали, чому Києву потрібно повернути назву Івана Мазепи, чи можна цей крок назвати актом справедливості, і як за останні роки змінилося суспільне сприйняття постаті гетьмана.
Цей текст — не лише про перейменування. Це спроба подивитися глибше: як працює історична пам’ять, як назви вулиць відображають політичний клімат і чому зараз, у 2025-му, ми вже не можемо дозволити собі «зручне» для кремля забуття.
***
Володимир В’ятрович, історик, публіцист, народний депутат України:
— Я був одним з ініціаторів повернення вулиці її історичної назви — Івана Мазепи. Звернувся з такою пропозицією до Київської міської ради, бо вважаю надзвичайно важливим відновити справедливість і повернути теперішній Лаврській ім’я Івана Мазепи.
Переконаний, що це — історично виважене та обґрунтоване рішення. На великій вулиці, що до 2010 року носила ім’я Івана Мазепи, розташовані об’єкти, зведені безпосередньо за його ініціативи — передусім на території Києво-Печерської лаври. Тому назва «Івана Мазепи» має глибоке символічне та історичне значення, тісно пов’язане з цим простором.
Це також і політичний жест — важливий і актуальний. У 2010 році частину вулиці було перейменовано саме під прямим тиском московщини — у контексті візиту патріарха Кіріла. І тодішня проросійська влада пішла на компроміс, який не мав нічого спільного з волею громади чи суспільним консенсусом. Це було класичне політичне пристосування, продиктоване ззовні, з кремля.
Сьогодні немає жодних підстав для збереження такого «компромісу». Навпаки — абсолютно логічно й справедливо, щоб уся вулиця знову носила ім’я Івана Мазепи.
Щодо постаті самого гетьмана — переконаний, що процес його переосмислення в українському суспільстві вже відбувся. Сьогодні переважна більшість громадян визнає Мазепу видатним діячем української історії: людиною, яка зробила вагомий внесок у розвиток нашої державності, культури, церковного життя. І що найголовніше — він був одним із перших, хто відкрито поставив питання про незалежність України.
Навіть попри політичну поразку, спроба Мазепи має глибоке значення для нашої історичної пам’яті. І чим більше в українських містах буде назв, пам’ятників і публічних маркерів, пов’язаних з його іменем, тим чіткіше буде зафіксоване суспільне розуміння його ролі в українській історії. Це не лише питання топоніміки — це питання нашої ідентичності та вдячної пам’яті.
***
Ольга Ковалевська, докторка історичних наук, професорка, провідна наукова співробітниця Інституту історії України НАН України, понад 30 років досліджує постать Івана Мазепи:
— Перш ніж говорити про доцільність повернення назви вулиці, варто коротко згадати її передісторію. Вперше ініціатива назвати одну з київських вулиць на честь Івана Мазепи з’явилася ще у 1997 році — тоді депутати Київради запропонували перейменувати вулицю Січневого повстання. Проте ця спроба так і не мала жодних політичних наслідків.
У 2007 році вулицю таки перейменували на честь українського гетьмана. Але вже у 2010-му, під тиском депутатів від Партії регіонів і через особисту зацікавленість тодішнього президента Віктора Януковича, який особливо переймався візитом московського патріарха Кіріла, було ухвалено компромісне рішення: частина вулиці залишилася імені Мазепи. Іншу ж назвали нейтрально — Лаврська. Це рішення мало задовольнити як московських гостей, так і киян — щоправда, останніх особливо й не питали.
Сьогодні я повністю підтримую повернення до рішення 2007 року, коли вся вулиця мала ім’я Івана Степановича. Завдяки тривалій просвітницькій роботі — істориків, музейників, краєзнавців — значно більше киян тепер знають про неоціненний внесок Мазепи в розвиток, оздоблення й фінансування Києво-Печерської лаври — найдавнішого і найбільшого православного монастиря в Україні.
Сьогоднішній Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», а також монастир, що перебувають у підпорядкуванні Православної церкви України, заслуговують на юридичну адресу, яка відображатиме історичну правду і справедливість. Іван Мазепа — один із найвизначніших меценатів XVII–XVIII століть — має бути гідно вшанований саме в столиці.
Тим, хто ще не знайомий із його заслугами, раджу звернути увагу на інформаційні таблиці, встановлені ГО «Історична платформа» на двох будівлях на вулиці Івана Мазепи, зокрема на готелі «Салют». У межах проєкту «Стріткод» там розміщено зображення гетьмана та стислу інформацію, доступну через QR-код. Також запрошую на екскурсії до історико-культурного заповідника, де вже давно і послідовно розповідають про роль Мазепи у розвитку Лаври. Там періодично відбуваються і виставки, присвячені його добі.
Тобто, джерел інформації не бракує. Було б лише бажання їх почути.
***
Олександр Алфьоров, історик, громадський діяч, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України, блогер:
— Прецедент із перейменуванням вулиці Мазепи у 2010 році яскраво показав, що влада, за бажання, здатна на все — навіть на повне ігнорування громадської думки та відверте догоджання «союзникам».
Колись ця вулиця мала назву на честь Січневого повстання — події 1918 року, яку радянська пропаганда представляла як героїчне повстання, хоча насправді йшлося про більшовицький заколот. І при цьому ніхто не зважав, що саме на цій вулиці розташована Києво-Печерська лавра — одна з найбільших православних святинь Центрально-Східної Європи.
Справжній же термін «Січневе повстання» походить з історії визвольного руху 1863 року — спільного виступу поляків, українців, білорусів та литовців проти російського панування. Радянська влада просто підмінила смисл, перекрутивши історію в ідеологічних цілях.
Коли вулицю перейменували на честь гетьмана Івана Мазепи, це викликало хвилю обурення з боку Москви, а особливо — з боку Російської православної церкви в Україні. Мазепа досі формально перебуває під анафемою РПЦ. Хоча ще у 1918 році в Києві її було офіційно знято, а згодом і Вселенський патріарх підтвердив, що йдеться про політичну анафему, яка не має стосунку до церковних канонів.
Та для росії Мазепа — досі зрадник. Його ім’я стоїть у одному ряду з Бандерою, Петлюрою і Скоропадським. Тому рішення української влади назвати вулицю біля Лаври на честь Мазепи сприйняли в кремлі як ляпас. І це попри те, що саме Мазепа був одним із найщедріших меценатів Лаври після княжої доби. Саме за його кошти було збудовано чимало храмів і споруд, які стоять там і досі.
За часів Януковича, коли до Києва приїздив патріарх Кирил, вулицю фактично розділили: одну частину залишили за Мазепою, іншу — назвали Лаврською. Змінили навіть нумерацію будинків. Це було очевидне загравання з російською церквою та політикумом Москви.
Сьогодні йдеться про повернення історичної справедливості. Бо саме Іван Мазепа пов’язаний із цією територією. Він не просто меценат — він творець сучасного вигляду лаврського ансамблю. Його пам’ять живе саме тут, на цій вулиці, а не на підходах до Арсенальної чи площі Слави. Ба більше — тут колись стояв один із гетьманських палаців, де гетьман зупинявся під час приїздів до Києва.
Що ж до сприйняття постаті Мазепи — воно вже давно змінилося. Для українців він — не зрадник, а державник. Це вже не дискусійне питання. Лише в поодиноких місцях — зокрема в Полтаві — досі зберігаються імперські наративи, де шанують не Мазепу, а Петра І, проти якого гетьман і виступив.
Російська православна церква досі згадує Мазепу в молитвах як «відступника». Але в українському суспільстві його постать уже давно сприймається з повагою. Про це свідчать не лише підручники чи популярна історія, а й банкнота в 10 гривень, на якій з 1996 року зображено гетьмана. Спочатку — як мудрого політика, згодом — як європейського монарха, справжнього аристократа.
Та, на жаль, в Україні й досі залишаються дві «реперні точки» російського впливу. Перша — це так звана «Українська православна церква», московський патріархат, яка де-факто є структурою РПЦ. Друга — місто Полтава, де все ще транслюють імперський наратив. Там і досі можна побачити пам’ятний знак на місці, де, даруйте, «відпочивала дупа Петра І». А ще — меморіальну дошку на честь Матвєєва, керівника оборони Полтави, який приїхав туди непрошеним і командував діями проти «хохлів».
Але це не про людей. Полтавці — щирі й гідні українці, які активно долучаються до оборони країни. Проблема — в місцевій владі, яка досі не може перерізати пуповину, що веде до Росії.
Тому перейменування вулиці на честь Мазепи — це не просто зміна таблички, а повернення історичної справедливості. Адже саме він був меценатом Лаври й одним із творців її сучасного вигляду. Спротив цьому — це ознака того, що імперські наративи досі впливають на український простір. Маю надію, що це всі розуміють.
***
Наталія Білоус, докторка історичних наук, наукова співробітниця Інституту історії НАН України, нещодавно приєдналася до групи дослідників, які вивчають історичну та культурну спадщину Києво-Печерської Лаври:
— Мазепа — це не лише великий політик, а й найбільший меценат Української Лаври та православ’я в Україні. Його внесок у розвиток святині важко переоцінити. Тому справедливість вимагає, щоб вулиця носила його ім’я. Я також знаю, що багато людей чекають на цей крок. Коли Лаврську перейменували на честь Мазепи в 2010 році, це було рішенням влади Януковича, і тоді більшість сприйняла його як несправедливість, але практично не протистояла, бо не було дієвих механізмів для впливу на такі рішення. Часи були інші.
Сьогодні ситуація змінилася: суспільство стало свідомішим, і навіть співробітники національного заповідника «Києво-Печерська лавра» з нетерпінням чекають на повернення цієї назви. Більше того, незабаром відкриється виставка, присвячена Мазепі та його ролі в історії Лаври, а також пам’ятник, і все готується до урочистих заходів.
Справді, в умовах війни національна свідомість змінюється, і кроки, які раніше здавалися складними чи спірними, тепер виглядають природними. Щодо сприйняття постаті Мазепи в Україні, сьогодні більшість людей не сумнівається в його значному внеску в історію. Якщо й є критики, то це, ймовірно, ті, хто ще підтримує московську церкву. Для більшості ж Мазепа — це великий гетьман і меценат, чия діяльність не лише для Лаври, а й для держави, має величезне значення, він належить до пантеону найвизначніших осіб української історії.
Повернення вулиці імені Мазепи — це не лише символічний, але й практичний крок. Воно завершує важливий етап повернення Лаври Україні, що є частиною великої історичної справи. Мазепа зробив багато для розвитку Лаври, і навіть попри те, що його анафемували в Росії, його роль для українського народу та церкви залишилася незаперечною.
Цікаво, що ще в 1708 році російська православна церква піддала Мазепу анафемі та відлучила його від церкви. Понад двісті років кожної першої неділі Великого посту проголошували його анафему. Однак 11 червня 2023 року, за участі митрополита ПЦУ Єпіфанія, вперше провели панахиду за Мазепою, започаткувавши традицію вшанування видатних постатей української історії та культури. Це стало важливим кроком у поверненні пам’яті про нього та відновленні історичної справедливості.
Тепер, коли імена великих українців повертаються на свої законні місця, такі кроки виглядають не тільки своєчасними, але й абсолютно необхідними для відновлення історичної правди.
***
Олексій Сокирко, кандидат історичних наук, доцент кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, письменник, публіцист:
— Всі ми добре пам’ятаємо, як ухвалювалося це скандальне рішення у 2010 році. Владі тоді було «зручно» перейменувати лише частину вулиці — ту, яка примикає безпосередньо до Києво-Печерської лаври. Це була свідома поступка, і, на жаль, її зробили люди, які не лише не розуміли, а й не хотіли нічого чути про Івана Мазепу. Частина української ідентичності була для них чужою — історично, культурно, ментально. Добре, що сьогодні ситуація змінюється, і ми можемо повернутися до справедливого рішення.
Звернімо увагу, як змінилася сьогодні риторика самої московської церкви в Україні. Ще нещодавно вона відкрито демонструвала вороже ставлення до постаті Мазепи. А тепер — ледь не виправдовує анафему: мовляв, це був лише політичний акт, який ніколи не виголошували під час богослужінь. І раптом Мазепа вже не «зрадник», а ледь не покровитель церкви… Проте всі ж ми пам’ятаємо, як воно було насправді.
Дуже важливо говорити і про те, як змінилося суспільне сприйняття гетьмана. Війна відкрила людям очі. Стереотипи, нав’язані імперією, — хто є ворог, а хто герой — розвіялися в реальності. Ми нарешті зрозуміли, що означає бути українцем, що означає воювати за свою державу. І ця свідомість — природний, хоч і болісний процес.
Ще зовсім недавно навіть випускники українських шкіл дивилися на Мазепу крізь імперську призму: перше, що згадувалося — «зрадник». Навіть у позитивному контексті — завжди з виправдань. Але насправді він ніколи не був зрадником. Це був політик, який діяв в інтересах України. Він відстоював те, що ми сьогодні називаємо демократичними цінностями: права людини, національний суверенітет, свободу. І саме тому він — один із перших борців за ці ідеали. Він — їхній речник.
Києво-Печерська лавра — духовне серце України, другий Єрусалим. І саме тут особливо помітна присутність Мазепи. Храми, мури, оздоблення — усе це стало можливим завдяки його меценатству. Його роль у збереженні та розвитку цієї святині — неоціненне.
Поруч із вулицею Івана Мазепи — вулиця Острозьких, ще однієї великої української династії, покровителів церкви й освіти. Це дуже символічно. Адже саме від князів Острозьких естафету перейняли козацькі еліти, і Мазепа став яскравим представником цього наступництва.
Київ заслуговує не лише на вулицю імені Мазепи, а й на пам’ятник йому. Так само — й одному з князів Острозьких. Але почати варто з очевидного: повернути вулиці її історичну назву — Івана Мазепи. Це не просто акт символічної справедливості. Це сигнал: ми нарешті готові гідно вшанувати свою історію.
Олена ПЕТРИШИН, «Вечірній Київ»