Виставка «Випадкові події», що працює на першому поверсі Національного ентру «Український дім», присвячена жінкам у науці у мистецтві. Це експериментальний проєкт, у якому технології переплітаються з художнім баченням, а ідеї народжуються у несподіваних поєднаннях.
Виставка складається з двох частин. Це артпроєкти, які у співпраці створили сучасні інноваторки та мисткині впродовж лабораторії, а також дослідження ролі жінок у мистецтві та науці через призму 23 героїнь.
«Випадкові події — це щось, що трапляється в науці під час вишукування чогось іншого, випадковий винахід. Так сталося з пеніциліном, який несподівано отримали під час дослідження інших бактерій. Ми взяли цей термін як назву нашого проєкту, — пояснила кураторка виставки, засновниця громадської організації Port of Culture Катя Тейлор. — Три місяці ми організували лабораторію для жінок, які працюють в інноваціях та в мистецтві. На основі конкурсу зі 160 заявок відібрали 20 учасниць, 10 інноваторок і 10 художниць. Запропонували їм разом провести 10 днів, щоб створити спільні проекти. Це сьогодні доволі популярна тенденція — робити мультидисциплінарні та кроссекторальні проєкти, що поєднують та підсилюють різні експертизи.
Лабораторія стала суцільним експериментом. Зустрілися жінки, які, займаються ядерною фізикою, біологією, працюють в різних сферах науки, технології, інновацій. З іншого боку, мисткині, які теж займаються різними практиками і темами. У нас утворилося 10 пар і зрештою 10 проєктів.
Далі ми зрозуміли, що хочемо більше розкрити цю тему. Адже багато імен жінок в інноваціях, науці мистецтві невідомі. Тож підготували невелику ретроспективну частину, щоб з’ясувати, чи були в історії жінки в науці і в мистецтві, яке місце вони займали. Тому що вони стали підґрунтям для роботи сучасних дослідниць».
Особливістю більшості об’єктів є те, що з ними можна взаємодіяти, що особливо сподобається дітім.
ЯДЕРНА БЕЗПЕКА, АУДІОКІНЕТИЧНА ПОДОРОЖ ТА КІМНАТА ГНІВУ
По центру атріуму, куди потрапляють відвідувачі, розташована «Оаза» дослідниць сучасних технологій Катерини Шиман та Дарини Фес. Всередині купола вони створили аудіокінетичний простір, який можна наповнити звуками, рухаючись на взаємодіючи з невидимими об’єктами.
Алгоритм простий: потрібно одягти навушники та зайти всередину, далі пересуваючись в різні боки, піднімаючи руки — всі ці рухи відображаються у певних звуках, як-то шум води, перебір струн арфи тощо. Готуючи цей простір, дослідники намагалися створити комфортний та приємний простір, де хоч ненадовго можна опинитися у вигаданому безпечному світі.
Поруч — інсталяція «Гіркий з яскравим присмаком металу» художниці Євгенії Григор’ян та науковиці з ядерної фізики Катерини Шаванової. Центральна її частина — масивний чорний камінь, що імітує Чорнобиліт, високорадіоактивнйи мінерал, що утворився після вибуху на ЧАЕС.
Навколо неї розташовані стовпи, що символізують сім принципів ядерної безпеки. Наприклад, підтримка фізичної цілісності об’єктів, забезпечення безперебійного логістичного ланцюжка. Частина цих стовпів лежать, натякаючи, що ми не перебуваєм у безпеці, і в Україні час від часу вони порушуються. Цікаво, що ці стовпи зроблені з органічного матеріалу, а саме комбучі. Художниця хотіла, щоб вони були чорними — і при взаємодії з металом внаслідок хімічної реакції комбуча чорніє.
Яскраві фотографії на стіні є проєктом фотохудожниці Євгенії Лаптій та науковиці з дослідження галактик Олени Компанієць «Ми живемо в системі Проксима Центавра». В його основі — ностальнічна ідея опинитися в системі Проксима Центавра, що розташована на відстані приблизно чотирьох світлових років від Землі. Тобто в ній ми б бачили нашу планету 2021 року, коли в Україні ще не почалося повномасштабне вторгнення.
На зображення Проксими Центаври накладені інші фото, що учасниці зробили в селах Херсонської і Харківської області, де досі мешкають їхні родини. Це світлини стіни зруйнованого сусідського будинку та колишнього Каховського водосховища, що ілюструють те, що сталося після 24 лютого 2022 року.
Один з проєктів, що має попит у відвідувачів, — «Кімната гніву» художниці Олександри Клод та соціологині Алли Петренко-Лисак. Вони звертаються до поняття «подвійної колонізації», коли українські жінки впродовж тривалого часу були пригнічені вдвічі — як іншою країною, так і чоловіками.
Вважалося, що жінки мають бути терплячими, лагідними, сильними, не мають права публічно виражати свій гнів. Дослідниці у спеціальній кімнаті пропонують жінкам написати, а що їх наразі дратує, а також умовно вихлеснути свій гнів на груші поряд.
Ще один проєкт в цьому залі — «berceus kapy» архітекторки Софії Брем та художниці Лєри Полянської. Це уривок з вірша Михайла Семенка «Місто» 1914 року, коли після Першої Світової виявилось, що місто непридатне для людей, які отримали інвалідність внаслідок війни.
Авторки намагалися відтворити, що відчуває людина в різних фізичних чи ментальних станах у сучасному місті.
ВІДРОДЖЕННЯ, МІКРООРГАНІЗМИ ТА «СВОЯ КІМНАТА»
Поміж двома залами, навпроти сходів, представлений проєкт «Cucuteni: Відродження» мисткині Дар’ї Зименко та медіахудожниці Тетяни Зубченко. Ця інсталяція досліджує шлях подолання травматичного досвіду через призму архетипу Прадавної Матері (палеолітичної Венери) та діаграми Вороного (поділ простору на області), що символізує травматичні події. Вона інтерактивна, щоб побачити її повністю, треба натиснути кнопку.
Проєкт «Невидима сила» художниці Марини Левченко і пермакультурної дизайнерка Тетяни Чичко, присвячений мікроорганізмам та принципам сталого розвитку. З одного боку, є дійсно невидима, але корисна сила — це мікроорганізми бакаші, що використовують для очищення води і росту рослин. Їх дослідниці використали для створення автопортретних скульптур, які розібють в останній день експозиції. Відвідувачі можуть взяти ці мікроорганізми собі, щоб додати у воду чи грунт. Таким чином авторки підкреслюють непомітну працю жінок, що відіграє ключову роль у підтримці життя.
Також вони нагадують про основні принципи пермакультури (підхід до проектування сталих систем і система ведення сільського господарства, що працює в гармонії з природними процесами): турботу про Землю, людину та справедливий розподіл ресурсів.
Ще один проект, присвячений такій біологічній темі, — «Горизонтальні зв’язки» художниці Альони Кузнєцової і мікологині Аліси Атаманчук. Вони показують, як у боксах росте міцелій, скульптуру, яку з нього зробили. А також на його прикладі говорять про горизонтальні структури, мережа, що функціонує як живий організм. Прикладом цього у соціумі є волонтерство.
Інсталяція «Імпульс» дослідниці Катерини Тимошенко та розробниці роботів-гексаподів Ольги Зоти — це робот-квітка, що символізує жінку. Якщо натиснути на неї, вони розкриється — так само як і від певного імпульсу розкривається внутрішній потенціал жінки.
Завершує цю частину проєкт «Своя кімната» художниці Марії Леоненко та сервіс-дизайнерки Настасі Клен. Надихнувшись есе «Власний простір» Вірджінії Вульф, вони створили кімнату, де жінки мають змогу зробити паузу і провести час, як їм хочеться. Посидіти на дивані чи зайнятися творчістю.
У цьому просторі частково відтворена майстерня художниці, а також розповідаються принципи дизайн-мислення.
РЕТРОСПЕКТИВА: ВІД МОЗАЇК ДО КІБЕРНЕТИКИ
Ця частина в окремому залі обʼєднала роботи 23 героїнь та досліджує роль жінок у мистецтві й науці — від початку ХХ століття і до сьогодення.
Зустрічає відвідувачів таймлайн, який розповідає про художниць і науковиць, які жили і працювали продовжують в Україні починаючи з 1900 року. Експозиція побудована за таким принципом: праворуч — наукова частина (з зеленими написати), ліворуч — мистецька (з рожеими написами). У просторі намагалися дослідити, що пов’язує науку і мистецтво. Як художниці надихалися наукою, а науковиці висловлювали себе в творчості.
Так, показують ескізи монументальної художниці Галини Зубченко, яка разом з чоловіком Григорієм Пришедьком у 1970-ті роки займалася, зокрема, мозаїкою. В радянський період мозаїки часто створювалися на різних університетах, наукових інститутах. Таким чином неочікувано поєднувалося наука і мистецтво. Один з таких прикладів — «Тріумф кібернетиків».
Далі знайомлять з мультимедійним шоу «Discover Ukraine: Bits Destroyed», присвяченим українській спадщині радянського часу, а саме мозаїкам, що розробили в 2019 році. Український інститут замовив це команді переважно жінок. Для його створення працювали з фотографіями, які зробив Євген Нікіфоров по усій Україні, починаючи з 2013 року. Дуже багато фотографій зараз є єдиним способом знайомитися з цієї спадщиною, тому що фактично чверть мозаїк постраждали або були знищені.
Мозаїки схематично розповідають історію України від найдавніших часів, віж середньовіччя і до нашого часу. Це шоу демонстрували в Відні, Лондоні, Кельні, Берліні, однак ще жодного разу — в Україні. Український інститут збирається вже цього року зробити цю проєкцію на будівлю Українського дому, додавши ще інформацію про пошкоджені мозаїки.
Наступною героїнею є Аліна Ламах, майстриня художнього текстилю і дружина Валерія Ламаха, який був художником, графіком, створив «Книгу схем». Він винайшов власну мову символів. Аліна Ламах присвятила 40 років свого життя, щоб зібрати всі ці матеріали, пояснити їх, структурувати, впорядкувати.
Однак вся увага у музеях прикута переважно до її чоловіка, і її внесок у цю роботу недооціненний. Окрім «Книги схем», на відео Аліна Ламах розповідає про цей досвід їхньої спільної роботи.
Ще один знаковий тандем — художники-монументалісти Ада Рибачук та Володимир Мельниченко. Вони знані за знищеною радянською владою «Стіною пам’яті», після якої фактично не отримували державних замовлень. Однак тут зовсім інша історія, адже Володимир Мельниченко й після смерті дружини продовжував підписувати свої твори їх абревіатурою АРВМ, кажучи, що Ада весь час з ним.
Представлений гобелен «Свічка Чорнобиля» Ада створила 1992 року як рефлексію на Чорнобильську трагедію.
Марунова стіна посеред зали є проєктом сучасної художниці Алевтіни Кахідзе. Вона здійснює велике дослідження, що стосується травматичного досвіду війни, який отримують військові та цивільні, діти та дорослі, які цю війну проживають. Вона досліджує звуки і кольори, що асоціюються з воєнними подіями.
Наприклад, якого кольору вибух. Переважно люди бачать його як червоний і чорний. А молитву — бірюзовою. Перемогу ж маруновою. Результати цього дослідження можна побачити на схемах. Також Алевтіна досліджує й звуки. Наприклад, вибух звучить однаково з громом, і це помітно на спектрограмі.
Результатом дослідження стане VR-опера з трьох частин. У першій частині будуть реальні звуки війни, в другій — побутові звуки, які асоціюються у людей з війною. А третя складатиметься з цих звуків, які люди називали як звуки перемоги. Це шум прапорів над могилами загиблих побратимів, або ж звук протезів. Третю частину можна вже послухати на виставці.
Авторка проєкту «Альтернативне жіноцтво в історії» Ксенія Гнилицька згадала свої шкільні роки, де в класах на стінах висіли портрети знакових науковців та письменників, переважно чоловіків. Вона вигадала жінок, портрети яких могли б висіти в шкільних класах, в яких іронізує на цю тему. Наприклад, Тайра немилосердна, що здійснила культурну експансію або Олександра Сувора, яка заснувала свій монастир та куртуазну школу вільного духу.
Завершується мистецька частина проєктом Оксани Чепелик «Початок» з великої серії «Генезис». У різних містах мискиня транслювала проєкцію новороджененої дитини на кулі в публічному просторі. Одночасно збирала статистику по новонародженим, і змінювала цифри в інсталяції. Проєкт «Генезис» пов’язаний з її досвідом материнства та переріс в довготривале багаторічне дослідження.
Також в кінці залі на полотнах показують сучасні дані відповідних інституцій по присутності жінок: в мистецтві від Національної спілки художників та в науці від Національної академії наук. Імена жінок виділені яскраво — і їх небагато в мистецтві і, на жаль, ще менш в науці, яка досі лишається упередженою щодо жінок.
В іншій частині залу знайомлять власне з науковицями та їх «знаряддями праці». Це ембріологиня Ольга Малюта, радіобіологиня Олена Паренюк, математикиня Катерина Терлецька, нейробіологиня Нана Войтенко, астрофізикиня Ірина Вавилова, хімікиня Надія Харчук, фізикиня Антоніна Прихотько, науковиця з біохімії та морської біології Зоре Аблямітова, метереологиня Світлана Краковська, що стала однією з перших жінок-зимівниць на станції «Академік Вернадський».
А також українська програмістка, кібернетикиня Катерина Ющенко, що у 1995 році створила Адресну мову програмування, одну із перших у світі мов, яка дозволяла програмам працювати незалежно від того, де вони знаходяться в пам’яті комп’ютера. Окрім цього, Катерина Ющенка також писала вірші. Вони створювалися під час Другої світової війни, з 1942 по 1947 роки — в період, схожий на той, що ми проживаємо зараз.
Події на виставці 16 березня
О 13:00 Воркшоп для жінок зі створення свого особистого простору з використанням підходу дизайн-мислення разом Катериною Чжан;
О 14:00 Екскурсія науковою частиною виставки з Анною Орєховою;
О 15:00 Відкритий діалог з Катериною Шавановою та Євгенією Григор’ян, авторками роботи «Гіркий з яскравим присмаком металу»;
О 16:00 Перформанс «Невидима сила» від Тетяни Чучко та Марини Левченко
Вхід на виставку та всі події вільнийю
ВІДПУСТКА НА БАЛКОНІ
На 5 поверсі Національного центру «Український Дім» можна поринути в аудіовізуальну інсталяцію Даші Подольцевої та Олексія Шмурака.
Ідея інсталяції «Відпустка на балконі» народилася з емоційних та соціальних потрясінь останніх років — від ковідних обмежень до повномасштабної війни. Українці наразі фактично не мають можливості відпочити на морі, адже наші пляжі перетворилися на зони підвищеної небезпеки. Тривоги, страхи, внутрішні обмеження та постійне відчуття невизначеності й напруги, що пронизують наше повсякдення, не дають можливості розслабитися та відчути справжню насолоду від відпочинку.
І все ж, автори запрошують на імпровізований пляж, де є шезлонги, надувні іграшки та пісок.
Коли: до 16 березня, вівторок-неділя з 11:00 до 19:00
Де: Національний центр «Український Дім». Київ, вулиця Хрещатик, 2
Вхід вільний
Нагадаємо, у Київській малій опері відкриють виставку творів Саші Кузнєцова. Мешканці столиці мають змогу познайомитися з роботами американського художника родом з Києва.
Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»