З 13 до 22 червня проходить Міжнародний фестиваль кіно для дітей і підлітків “Чілдрен Кінофест”. Він відбувається в обраних кінотеатрах 12 міст України та на сайті online.childrenkinofest.com. Безкоштовно буде показано 12 повнометражних фільмів з різних країн Європи, а також 19 українських короткометражок, які стали фіналістами дитячого кіноконкурсу.
Лише в онлайн-форматі доступна спеціальна програма “Найцінніший вантаж”. Вона складається з трьох фільмів, присвячених захисту дитинства. Однією з картин є анімація “Найцінніший вантаж”, створена французьким режисером Мішелем Азанавічусом.
Мішель Азанавічус – лауреат премії “Оскар” за драму “Артист”. Серед інших його фільмів – “Кінцевий монтаж”, “Молодий Ґодар” та “Агент 117”. “Найцінніший вантаж” – це перша анімаційна робота кінематографіста. Він також є амбасадором United24 – глобальної ініціативи з підтримки України, створеної після початку повномасштабного російського вторгнення. Цього року він випустив книжку “Записки з України”, написану під враженням від візиту в нашу країну.
Сюжет мультфільму “Найцінніший вантаж” відбувається під час Другої світової війни. Неподалік від колії, якою щодня проносяться потяги смерті, живе лісоруб зі своєю дружиною. Одного разу жінка знаходить у снігу немовля – маленьку єврейську дівчинку. Не зважаючи на заперечення чоловіка, вона вирішує прихистити дитину за сюжетом.
Як зазначає Мішель Азанавічус, “це не фільм про вбивства, війну чи смерть, а щаслива історія про те, як ланцюжок солідарності може врятувати життя”. В основі сюжету лежить однойменний роман французького письменника Жана-Клода Ґрумберґа.
Світова прем’єра відбулася минулого року у основному конкурсі Каннського кінофестивалю, а українська – 8 квітня цього року. Режисер особисто представив свою стрічку у київському кінотеатрі “Жовтень”, де відповів на запитання редактора “Країни” та глядачів.
Чому ви вирішили приїхати в Україну для презентації вашої нової роботи?
– Я мав можливість представляти цей мультфільм у багатьох країнах. Але презентувати його в Україні – це для мене велика честь. Будь-яка можливість ще раз показати підтримку вашій країні та її захисникам – це чудова нагода, яку я завжди використовую.
До того ж у мене тут багато друзів, до яких я з радістю приїжджаю. Я відвідував Україну багато разів з початку широкомасштабного вторгнення. У залі також бачу багато знайомих облич.
Про що ваша книга про Україну, і чому ви її написали?
– Це галерея портретів українських захисників і захисниць, з якими я зустрівся під час поїздки до лінії фронту у листопаді 2023 року. Ця книга є певним звітом, до якого увійшли не лише мої тексти, а й малюнки. Наразі вона вийшла лише у Франції, тому розрахована, звісно, на французів. Усі доходи від продажу, мої роялті та прибутки видавництва, будуть направлені на платформу United24 для підтримки України.
Чим мультфільм “Найцінніший вантаж” може зацікавити українців і як його можуть сприйняти в контексті війни, на вашу думку?
– Мені важко спрогнозувати, як українці відреагують на стрічку в цій ситуації. Але це фільм, який приносить надію. Він показує як найгірші, так і найкращі сторони людства. А також демонструє, як потрібно приймати рішення щодо власної поведінки та вибору. Думаю, це універсальний меседж, який українці зрозуміють.
Як виникла ідея фільму, і чому ви обрали анімацію, хоча раніше знімали ігрове кіно?
– Фільм скоріше вибрав мене, а не навпаки. Мій продюсер надіслав мені книжку Жана-Клода Ґрумберґа. Я прочитав її і був глибоко вражений цією простотною, але потужною історією. Тому, незважаючи на вагання, я вирішив реалізувати цей проект.
Нам було очевидно, що потрібно обрати анімаційну форму. Тому що складно показувати Голокост, зображуючи потяги з людьми, яких депортують до концтаборів. Анімація дозволила уникнути жорстокого реалізму.
Ми намагалися натякнути на те, що сталося, адже фільм адресовано також дітям. Їм не можна демонструвати жахіття Голокосту у всій жорстокій реальності, щоб не травмувати. Але й інакше про це теж важко говорити, щоб не створювати хибні уявлення. Ми й не хотіли ані збрехати, ані травмувати.
Як створювався цей фільм, і на які візуальні джерела ви спиралися?
– Я займався основними малюнками, створюючи персонажів, оскільки малюю з десяти років. Але я не міг працювати безпосередньо над анімацією. Тому разом з командою аніматорів ми шукали, як і в якому стилі анімувати персонажів, яких я створив.
Прочитавши роман Жана-Клода Ґрумберґа, я відчув, що це класична література, і прагнув передати відповідний дух. Надихався французьким живописом ХІХ століття. А також звертався до японських гравюр тієї епохи, зокрема робіт художника Утаґави Хіросіґе, щоб візуальний стиль нагадував ілюстрації. Це дало нам змогу створити анімаційний фільм у класичному дусі.
Чи були реальні прототипи персонажів, коли ви їх вигадували?
– У реальному житті не було прототипів для персонажів, за винятком дружини лісоруба. Коли я створював її образ, спирався на італійську акторку Анну Маньяні. Хотів, щоб вона не виглядала, як класичні персонажі з мультфільмів Disney, але водночас щоб її зовнішність не була надто грубою – адже глядачі проведуть з нею майже півтори години. Ця жінка, можливо, не виглядає привітно на початку фільму, але вона стає такою завдяки вибору, який робить, та шляху, який проходить.
Яким був бюджет фільму і скільки років ви над ним працювали?
– На створення стрічки пішло шість років. Однак один рік я мусив призупинити роботу через пандемію. За цей час я швидко зняв інше кіно – “Кінцевий монтаж”. Таким чином, над “Найціннішим вантажем” я працював протягом п’яти років. Загальний підготовчий процес тривав два роки, а виробництво – три.
Що стосується фінансування, початковий бюджет становив 10 мільйонів євро. Проте, як це часто трапляється в анімації, ми перевищили цю суму. Остаточна вартість склала 11 мільйонів євро.
Чому багато митців повертаються до теми Голокосту та створюють нові твори про це, тоді як інші трагедії залишаються менш відомими?
– З мого погляду, важко визначити таку дистанцію, з якої можна говорити про такі жахіття. Тому особливо складно показувати страхіття, які відбуваються тепер. Навіть говорячи про Голокост, довгий час було важко знімати фільми чи ставити вистави на цю тему. Раніше спиралися лише на свідчення людей, які пережили ті події. Мені здається, що візуальні твори про ці події почали створювати нещодавно, коли свідки почали іти з життя. Але наші спроби якимось чином візуалізувати цю частину історії – це вже важливий внесок. Ми починаємо зображувати це лише тепер, коли маємо певну дистанцію.
Чому люди починають забувати про різні трагедії?
– Мені здається, ми живемо в час, коли багато інформації плутається. Відбувається змішування пропаганди, популізму і демагогії. Люди почуваються втрачено і втрачають частини смислу, не можуть зрозуміти суті подій. Вони хочуть забути як про Голокост, так і про нинішні трагедії, оскільки не розуміють, що відбувається. Це сприяє зростанню ненависті серед людей. Хотів би дати більш продуману відповідь, але поки що не можу.
Чому в світі існує так багато зла і чому добру так складно?»
– Легше зробити щось погане, ніж хороше. Для брехні достатньо п’яти секунд, тоді як правду потрібно пояснювати десять хвилин. Мені здається, сьогодні добро і зло мають нерівні шанси. А гроші збезумлюють багатьох людей. Але не забувайте: я всього лише знімаю фільми.