Для здобуття медалей українські спортсмени вирушають на універсіади
Результати українських біатлоністів на міжнародній арені продовжують погіршуватися. З потенційних претендентів на медалі наші атлети перетворилися на простих учасників, які змагаються лише за те, щоб потрапити до залікової зони – тобто завершити змагання серед сорока найкращих, яким нараховують бали в Кубку світу. Цю ситуацію важко назвати несподіваною: з нашим рівнем розвитку лижного спорту, який в усіх країнах є основою біатлонних успіхів, більше сподіватися не доводиться. Восьме місце українців у Кубку націй серед чоловіків та жінок на цьому тлі виглядає значним досягненням. Ми випереджаємо такі потужні зимові спортивні нації, як Фінляндія, Словенія та Чехія.
Проте існує одна важлива деталь. У названих країнах, як і в багатьох інших, де активно розвивають зимовий спорт, біатлон є лише одним із видів, що змагаються на майданчику паралельно з іншими. Звісно, що фінансування біатлоністів Франції чи Німеччини значно більше, ніж у бобслеїстів, але такого як у нас, коли бюджет Федерації біатлону значно перевищує витрати всіх інших федерацій зимових видів разом узятих, немає ніде. І справа не в тому, що українці особливо захоплюються біатлоном, займаючись ним масштабно – зовсім ні. Справа в тому, що саме біатлонна федерація колись піднесла себе як єдине джерело олімпійських медалей у зимових видах спорту. Про те, що в минулому ми мали фігуристів, лижників, ковзанярів світового рівня, вже давно забули. Усі зусилля, всі ресурси та фінанси – лише на біатлон!
Чи було це правильним рішенням? Чи може бути успішний біатлон у країні, чий лижники на чемпіонаті світу виступили гірше за представників Вірменії, країни, відомої своєю специфікою в лижних видах? Відповіддю може бути тільки досягнення медалей будь-якого кольору на міжнародних змаганнях. Тому майже вся національна збірна з біатлону вирушила на всесвітню універсіаду. Там виступають переважно аматори. Логіка зрозуміла: привезти звідти нагороди. Яка різниця – чи це Олімпіяда, чи Універсіада? Головне – медалі.
Не знаю, чи справді спортивне керівництво України складається з людей, які не здатні розрізняти рівень змагань аматорів та професіоналів. Не думаю, що це так. Здається, їм вигідно, щоб у нашій інформаційній сфері розповсюджувалися переможні новини про тріумфи наших “студентів” у біатлоні. Проте новини з серйозних змагань уже давно не радують. Остання наша олімпійська перемога 2014 року в жіночій естафеті була занадто давно, щоб продовжувати ховатися в її тіні. Тому виникає питання, чому слід витрачати кошти на два десятки спортсменів, які не можуть виграти медаль на серйозних міжнародних змаганнях? А про те, що ми чемпіони серед спортсменів з інвалідністю в багатьох зимових видах, зайве нагадувати.
Француженка Сімон допомогла нам уникнути ганьби
Цей сезон не обіцяв нічого доброго. Після кількох “дерев’яних” медалей за четверте місце, здобутих на початку зими Юлією Джимою, єдиною нашою конкурентоспроможною біатлоністкою, результати ставали все гіршими. Найкращий із чоловіків Дмитро Підручний також не дійшов до подіуму. Українці не добилися успіхів на чемпіонаті світу в швейцарському Ленцерхайде. Сезон здавався проваленим, і новини підбивання підсумків не обіцяли нічого доброго. Раптом, на останній чоловічій естафеті в чеському Нове Мєсто, фаворити зосередилися на боротьбі один з одним. В результаті шведи, німці та італійці, як говорять у біатлоні, “застрягли” і пішли на штрафні кола. Цим скористався наш лідер Дмитро Підручний, від якого ніхто нічого особливого не очікував. Останнє коло він пройшов спокійно, майже без помилок, і несподівано для всіх фінішував третім.
І хто після цього має право критикувати наших спортсменів, які проявили волю, витримку та холоднокровність, випередивши гігантів світового біатлону? Отже, все робилося правильно і слід продовжувати в тому ж дусі. Жіноча естафета не зіпсувала загального настрою. Француженка Жюлія Сімон вела з великим відривом. Вона могла спокійно обігнати нашу Олександру Меркушину, яка була 17-ю, і її фініш супроводжувався великим відставанням. Але Сімон навмисно сповільнилася, аби не допустити серйозного провалу нашої команди. У нас цей конфуз був поданий як неприємна випадковість – на відміну від бронзового успіху біатлоністів-чоловіків. Це значить, що й наступного сезону ми сподіваємось на те, що 35-річна Юлія Джима зберегла свій теперішній рівень, який дозволив їй пройти до топ-20 у Кубку світу, а також на підтримку 34-річного екс-чемпіона світу Дмитра Підручного, який також зміг влізти до світової двадцятки. Отже, у нас знову є на кого вболівати.