У червні цього року, на фоні загрози подальшого розширення агресії з боку РФ, декілька країн зробили кроки щодо виходу з Оттавської конвенції, яка забороняє протипіхотні міни. Україна, Польща, Фінляндія та країни Балтії мають можливість створити мінний пояс безпеки для протидії агресії РФ.
Відновлення виробництва протипіхотних мін па належатиме національнім бюджету, адже країни ЄС та НАТО, які залишаються учасниками Оттавської конвенції, юридично обмежені у наданні допомоги, повідомив аналітик Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Їжак.
“Отже, на початку 2026 року країни Балтії, Фінляндія, Польща та Україна можуть створити коаліцію для використання протипіхотних мін, що має на меті стримування російських територіальних зазіхань. Така коаліція, швидше за все, зможе функціонувати тривалий час, враховуючи загальноєвропейський курс на заборону протипіхотних мін”, – зазначив експерт.
Ці держави виділятимуть кошти як в національному, так і в коопераційному форматі між Україною, Польщею, Фінляндією та країнами Балтії.
“Стаціонарна мінно-інженерна оборона може стати ефективним засобом стримування, якщо буде інтегрована у багаторівневу систему, що включає спостереження, сили швидкого реагування та чітко визначені правила застосування”, – підкреслив Їжак.
Прикладом “мінного поясу”, який успішно стримує щось подібне, є кордон між Південною Кореєю та КНДР. Демілітаризована зона у Кореї простягається на 250 км вздовж 38-ї паралелі та має ширину 4 км. Вже понад 70 років цей “пояс” охороняє від нападу з боку КНДР.
За оцінками експерта, повна реалізація корейської моделі в Україні, Польщі, країнах Балтії та Фінляндії вимагатиме понад 55 млн мін, що створює значні виклики у галузі виробництва, логістики та політичного обґрунтування. Модель з меншою щільністю могла б бути більш реалістичною.
“Якщо зменшити щільність до 6 000 мін на км², скоротити довжину мінних ліній, та доповнити систему сучасними засобами дистанційного спостереження, управління вогнем і швидкого мінування, країни зможуть створити ефективний стримувальний бар’єр за помірними витратами. Для цього Україні знадобиться близько 6 млн мін для поясу площею 1 000 кв. км. Польщі – близько 3,6 млн для 600 “квадратів”. Країнам Балтії – 4,8 млн для 800 кв. км, а Фінляндії – ще 4,8 млн мін для пріоритетних 800 “квадратів”. Ці обсяги значні, проте вони реальні в межах кількох років, за умови стабільного національного виробництва або міжнародної співпраці”, – вважає Їжак.
Водночас, експерт виділяє кілька важливих викликів для України. Один з них – “уникнути перетворення мінування на де-факто кордон із тимчасово окупованими територіями”, оскільки створена фортифікована демілітаризована зона, яка не має міжнародного статусу, може стати символом тривалого розділу, як в історії Кореї.
“У разі встановлення таких мінних полів, їх розгортання повинно супроводжуватися політикою управління розмінуванням після реінтеграції територій, прозорими процедурами та зобов’язаннями з мінімізації ризиків для цивільного населення”, – підсумував Їжак.
Проникаючі бомби не лише знищують захищені об’єкти, але й відкривають для безпілотників нові підземні сфери на додаток до повітряних, морських та наземних.
Їхнє успішне використання відкриває нові можливості досягнення цілей без ядерної ескалації, як раніше повідомляв Олексій Їжак.