Армія Наполеона 24 червня 1812 року перетнула річку Німан, розпочавши вторгнення на територію Російської імперії.
Тоді французький імператор Наполеон перебував на піку своїх досягнень: він завоював майже всю Європу, а перемога над Іспанією була близькою. Для підкорення Британії йому потрібно було домогтися економічної ізоляції цієї країни. Однак союзник Олександр I відмовився від блокади Британії, що було економічно невигідно для Росії. Це змусило Наполеона розпочати похід на Росію.
Наполеон зібрав військо у 450 тисяч, половину з яких становили французи. У поході також воювали італійці, поляки, німці, голландці та навіть мобілізовані іспанці.
Сильні сторони французької армії полягали в її чисельності, високому рівні матеріально-технічного забезпечення та бойовому досвіді, тоді як слабкими сторонами були національна строкатість і однорідність.
Росія володіла великою армією, однак не могла швидко мобілізувати війська через погані дороги та величезні території. За технічними військовими параметрами імператорська армія Росії не поступалася французам.
24 червня найбільша армія Європи вступила в Росію, і в перші місяці війни французи майже не зустрічали опору.
20 серпня Олександр I призначив головнокомандувачем військ Кутузова, який очолив армію під час Бородінської битви. Війська Наполеона зазнали великих втрат — 58 тисяч загиблих.
14 вересня Наполеон без бою увійшов у Москву, де його зустріло практично порожнє місто.
Французи чекали на капітуляцію Росії протягом місяця, а у жовтні почали відступ, коли їх чисельність знизилася до менше 100 тисяч.
У січні 1813 року розпочався “Закордонний похід російської армії”. Бойові дії перенеслися на територію Німеччини та Франції. У жовтні 1813 року Наполеон потерпів поразку у битві під Лейпцигом, а в квітні 1814 року зрікся трону Франції та був висланий на острів Ельба. Незабаром він втік до Франції та сформував нову армію.
18 червня 1815 року під Ватерлоо він зазнав останньої нищівної поразки від союзницьких антифранцузьких військ. Після цього Наполеона вислали на острів Святої Єлени біля узбережжя Африки, де він перебував під домашнім арештом та помер у травні 1821 року у віці 51 року.