Софія Київська, а саме створений на базі пам’яток Національного заповідника «Софія Київська» науковий центр — науково-дослідний відділ «Інститут «Свята Софія», і сьогодні відкриває нам невідомі або забуті сторінки минулого.
Разом з тим, тут твориться новітня історія України: посли іноземних держав прибувають до Софії, щоб вручити Президентові України вірчі грамоти, саме це місце допомагає їм відчути витоки української державності, дізнатись про не лише про самобутність й унікальність, але й про її відмінність від північного сусіда.
Неля Куковальська — академік Української академії архітектури, заслужений працівник культури України, член-кореспондент Академії будівництва України, член Асоціації Європейських Соборів, практик пам’яткоохоронної та музейної справи, — поділилась з читачами «Вечірнього Києва» роздумами про те, яку роль Софія Київська відіграє сьогодні не лише для України, а й для Європи та світу.
ВІД ГОРОДІВ І ГАРАЖІВ ДО НОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ В РЕСТАВРАЦІЇ
— Пані Нелю, за період Вашого керівництва Національним заповідником «Софія Київська» Україна й Київ пережили і переживають справжні історичні «шторми». А які роки для Софії були найскладнішими?
— Я думаю, що всі періоди були по-своєму нелегкими, кожен з них ставив переді мною і колективом певні виклики. Відколи я обійняла посаду, то кілька років вчилася бути директором, паралельно вирішуючи проблеми, які дісталися мені у спадок від попереднього керівництва: відселення орендарів, мешканців, яких на той час налічувалось 16 сімей, завершення реставрації об’єктів.
— Коли дивишся на зелені галявини, доглянуті будівлі і відчуваєш особливу тишу, яка тут є, незалежно від подій за стінами, важко уявити те, про що ви згадуєте.
— Ви знаєте, що і приміщення Консисторії було в аварійному стані. Його віддали в оренду на 49 років, орендарі розібрали перекриття і більше нічого не робили. Споруда почала руйнуватись. Хлібня сьогодні — популярний у киян та гостей міста виставковий та концертний майданчик. Доглянута територія, з її затишними двориками і галявинами є улюбленої зоною відпочинку.
— Вам довелось займатись тоді не лише історичними дослідженнями?
— Довелось відселяти людей, впорядковувати територію, розбираючи самовільно побудовані мешканцями гаражі… Допомагав нам у цьому Державний комітет України з будівництва та архітектури, якому ми тоді підпорядковувались. Зараз вже ніщо не нагадує про той час, тому й мало хто вірить, що таке тут могло бути.
Далі ми продовжили реставраційні роботи у фондових приміщеннях, що дало нам змогу не лише їх розширити, але й надати окремі кабінети співробітникам фондів. Таким чином ми змогли відповідно до вимог державної інструкції забезпечити зберігання фондових колекцій в окремих приміщеннях під сигналізацією без знаходження там працівників фондів. Це я говорю про Братський корпус.
— В якому стані ви застали Собор?
— Я абсолютно впевнена, що ми дуже багато зробили тоді для збереження Собору. Починали ми з консультацій з європейськими експертами: неодноразово запрошували до нас реставраторів з Італії, Польщі. Наша досвідчена команда художників-реставраторів із залученням польських фахівців зробила на той час — 2005-2006 рр. — вперше в Європі ендоскопічне зондування стану мозаїки в центральній абсиді Софійського собору. Це дало змогу побачити відшарування смальти від самого тіла споруди.
— Тобто всі величні зображення, які ми бачимо, «висіли» у повітрі?
— Подекуди відставали від стіни десь до 12 сантиметрів! Думаю, що завдяки ввігнутій поверхні абсиди все трималось. І тоді наші найкращі в Україні реставратори з монументального живопису негайно розпочали роботу. Саме завдяки їм ми сьогодні маємо відмінний і стабільний стан софійських мозаїчних зображень.
Міністерство будівництва та архітектури України, в яке трансформувався Держбуд, підтримало мою ініціативу створити на базі Заповідника науково-реставраційну майстерню, яка об’єднала найдосвідченіших реставраторів-монументалістів та реставраторів різних груп зберігання музейного фонду — папір, метал, тканини, станковий живопис тощо.
І в цьому контексті не можу не згадати з вдячністю реставраторів Національного науково-дослідного реставраційного центру України в Києві, так і їх філії у Львові, з якими ми реалізували багато реставраційних проєктів. Спасибі, що вони у нас є!
— А до цього Оранту реставрували?
— У радянський час виконувалось багато реставраційних робіт, але тогочасні матеріали і технології їх застосування на сьогоднішній час застаріли. Так і в цьому випадку: підкріпляли мозаїки полімерними смолами, розчиненими в дихлоретані і з часом через розкладання полімерної основи відбулося відшарування від цегляної кладки стіни. Тому реставратори змушені були це все вичистити і застосувати іншу технологію, яка б не збільшувала вагу мозаїки. Ми відмовились від закачуваня розчину.
— Яку ж технологію запропонувала ваша команда?
— Ми це зробили, застосувавши нагелі. Цю методику для Софії Київської свого часу було розроблено та частково застосовано українськими реставраторами ще до Другої світової війни. Нагелі — це великі стрижні, що за формою нагадують цвяхи, вони можуть бути як дерев’яні, так і металеві.
Вони використовуються для скріплення частин, які цього потребують. Поверхня кожної головки цвяха потім була задекорована під мозаїку. От на таких нагелях тримається мозаїка досить міцно. Але все одно ми постійно моніторимо її стан, слідкуємо за тим, щоб вібраційні навантаження були в межах норми.
— Пригадую, як Ви виступали проти концертів на Софійській площі. Вони також впливають на стан пам’ятки?
— Так! Доводилось захищати Софію Київську! Я постійно наголошувала на тому, щоб тут, під стінами Собору не було масових заходів, які супроводжуються гучною музикою, співом, спецефектами. Заходи можуть відбуватися, але тільки ті, які відповідають статусу місця та пам’ятки, поряд з якою вони проходять.
— Хочу повернутись до роботи Інституту: чим він займається?
— Як я вже сказала, у складі Заповідника з 2016 року функціонує науково-дослідний відділ «Інститут «Свята Софія», який об’єднує науковців, що вивчають пам’ятки Заповідника. Кожен з них опрацьовує певну наукову тему, затверджену та зареєстровану.
Звіти за виконані теми здаємо згідно державних стандартів України. На моїх очах тут вже виросло два доктора наук та пʼять кандидатів наук.
У нас невеликий науковий колектив, але він досить ефективний, виходить дуже багато публікацій, активно беремо участь в конференціях і багато випускаємо наукових і науково-популярних книжок. Попри те, що триває війна, меценати нас підтримують у книговидавництві.
ПРО НОВІ КНИГИ І УНІКАЛЬНІ СТАРОДРУКИ
— Які видання хочете зараз запропонувати?
— У цьому році ми запропонували таку ініціативу: наші історики читають лекції з історії України для молодих дипломатів. Ми вдячні Міністерству закордонних справ України за те, що вони відгукнулися і підтримали нашу ініціативу. Дуже успішно пройшли перші лекції, вони мали значний резонанс і схвальні відгуки. На основі власних напрацювань наші науковці підготували спеціальну книгу по історії України, зараз ми шукаємо кошти, щоб її видати.
Хочемо, щоб кожен дипломат мав у своєму посольстві таку книгу і англійською, і українською. Він міг би їх дарувати гостям посольства, представникам тієї країни, де він перебуває.
Також приємною новиною для нас стала інформація, що науково-популярне видання по графіті «Листи середньовіччя. Графіті Софії Київської», автором якого є заступник генерального директора з наукової роботи, доктор історичних наук Вячеслав Корнієнко, увійшло до переліку переможців мистецького конкурсу культурно-мистецьких проєктів, спрямованих на випуск книжкової продукції 2025 року. які буде видавати Український інститут книги.
— Чула, що у США знайшли унікальний буквар і ви плануєте його видати. Що це за книга?
— Так, це «Буквар» 1547 року, який є першим друкованим українським підручником, був виданий Іваном Федоровичем. Думаю, один з небагатьох у світі зберігся… З нього було зроблено скани і меценати випустили декілька сигнальних примірників.
Тепер таку акцію хочемо зробити до Дня знань — 1 вересня, — всім школам Києва подарувати примірник факсимільного видання «Букваря». І зараз просимо Департамент освіти КМДА, щоб ми разом у співпраці з педагогами київських шкіл провели такий тематичний урок першого букварика на основі «Букваря» Івана Федоровича.
Ми вже маємо досвід аналогічної роботи з «Конституцією» Пилипа Орлика. Це перша Конституція у світі, — 1710 рік. Вона була надрукована на замовлення ДП «Центр захисту інформаційного простору України» і за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України для безкоштовного розповсюдження.
Ми теж хочемо, щоб наші діти в школах знали, що Конституція перша була не в Америці. Ні, перша Конституція була в 1710-му році в Україні.
І ще хочемо популяризувати єдину відому на сьогодні книгу з бібліотеки Ярослава Мудрого «Реймське Євангеліє». Ця книга теж має бути у кожному навчальному закладі.
— Це на ньому присягали французькі королі?
— Так, до революції у Франції королі присягались на цьому Євангелії. Донька Ярослава Анна привезла його, бо вона вінчалася в Реймсі з Генріхом Першим з династії Капетингів. Потім вона овдовіла й стала регенткою при своєму малолітньому синові Філіпі.
Пізніше, у 14 столітті, в Емауському монастирі в Чехії кирилична частина Реймського Євангелія була доповнена глаголичною частиною.
Це сталось завдяки старанням імператора Священної Римської імперії, Карла IV, який також був королем Богемії під ім’ям Карла І, і з яким пов’язують «чеське відродження».
Майбутній монарх виховувався в Парижі, звідки й вочевидь привіз частину стародавнього манускрипту. Він міг читати кирилицею, адже текст було написано церковнослов’янською мовою.
Але уточню — української редакції. Бо на сторінках рукопису, як показали результати дослідження вчених, містяться ті вкраплення тогочасної розмовної мови, притаманні саме українській.
Точніше, давньоукраїнській. Подібно до графіті на стінах собору, де таких вкраплень дуже багато.
СТІНИ СОФІЇ НЕСУТЬ ВЕЛИЧЕЗНУ ІНФОРМАЦІЙНУ БАЗУ
— Ви сказали про давньоукраїнську мову, не так багато людей в Україні знає про це. Розкажуть детальніше, як науковці її вирізняють і яка її спорідненість з сучасною мовою?
— Почну зі стін Софії. На жаль, їх мало досліджували раніше, я маю на увазі перш за все графіті. За радянських часів вивчили 318 таких написів. Московські вчені їх цитували, але тлумачили з помилками.
Сучасні дослідження графіті групою наших науковців проводились фронтально: стіна за стіною, приділ за приділом… Таким чином, на сьогодні дослідили і описали 7,5 тисяч графіті. Знайшли ранні датовані графіті — 1018, 1019, 1020, 1021 роки…
— Про що свідчать ці роки написання?
— Це говорить про те, що Собор уже стояв! Про який тоді 1037-й рік, як дату зведення Софійського собору, можна говорити? Це один із доказів раннього заснування Софійського собору.
— Яку ще інформацію ви змогли дізнатись з графіті?
— Ми звернули увагу на саме написання слів. Виявили дуже багато таких вживаних зворотів, які є і сьогодні актуальними в нашій мові. Скажімо, наприклад, звернення в кличному відмінку: Петре, Володимире…
Оці кличні форми, які є в сучасній українські мові, вже використовувались у ті часи! Тому ми термін «старослав’янська мова» не застосовуємо, ми використовуємо термін староукраїнська мова. Вона — прообраз нашої сучасної української мови.
— Серед зображень, які залишили мешканці Києва тисячу років тому, є і малюнки. Чиї вони?
— При Софії існувала школа, в якій дітей навчали грамоті. Вірогідно, учням належить і велика кількість дитячих малюнків.
Тут є й автограф Анни, майбутньої королеви Франції. «Анна» — точно такий же напис, як на грамоті на користь абатства Св. Крепіна в Суасоні, що зберігається у Франції.
Це грамота 1063 року. Коли Президент Франції Еммануель Макрон відвідував Софію Київську і побачив ці «послання» від Анни, він просто був захватів від цього
— А науковий світ про ці знахідки знає?
— Сьогодні ми видали вже 10 томів у 12 книгах. Ці графіті ми описали і опублікували.
А зараз пішли далі. У нас дуже гарна робота з Гетеборзьким університетом у Швеції. Ми це все цифровізуємо, каталогізуємо, вже є сайт відповідний. І будь-яка людина, яка зацікавилася нашими графіті, може на сайт зайти і почитати.
Ті всі написи з давньоукраїнської будуть перекладені сучасною українською та англійською мовами. Стіни Софії містять величезну «інформаційну базу».
СОФІЯ КИЇВСЬКА — ОДИН З ОСЕРЕДКІВ СУЧАСНОЇ ДИПЛОМАТІЇ
— Кілька років поспіль з’явилась традиція вручення вірчих грамот Президентові України від новопризначених послів закордонних держав саме тут, у Софії Київській. Сюди приїздять лідери вільного світу…
— Це дуже добре. Давайте згадаємо історію часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, коли, як свідчать літописи, у Софії приймали іноземні посольства. Думаю, у ті часи це не називалося вірчими грамотами, але відповідна урочиста церемонія, вірогідно, мала місце. Цю традицію ми давно хотіли відтворити. Я ще розповідала про неї Віктору Ющенку, він зацікавився, але тоді щось не склалось. А Володимир Зеленський зміг це втілити в життя.
— Дипломати отримують заряд сили від української історії?
— Так! По-перше, посли, коли приїжджають, мають брифінг спочатку, а потім вони йдуть на екскурсію до музею. І ми намагаємося очільникам закордонних місій розповісти про унікальність Софії та майже родинні зв’язки між Україною та Європою. Таким чином, намагаємось акцентувати їхню увагу на тому, як ми історично пов’язані ще з давніх часів.
В останні роки перед війною і особливо зараз, під час війни, ми дуже наголошуємо, що ми були і залишаємось частиною Європи, що ми не йдемо в Європу, а просто повертаємося до неї. Ми були частиною тієї великої Європи, були досить успішною і шанованою країною.
РЕШТКИ ЯРОСЛАВА МУДРОГО ПОВЕРНУТЬСЯ В УКРАЇНУ
— Захоплення Президента Франції Еммануеля Макрона королевою Анною напевно пов’язане і з її внеском у розвиток Франції?
— Я завжди люблю нагадувати про те, що Анна вийшла за короля Франції Генріха Першого, вона народила спадкоємця престолу — короля Франції Філіпа Першого. Це ім’я не було тоді поширене у Франції, воно зʼявилось у родоводі французьких королів завдяки Анні. А молодший син Анни й Генріха — Гуго, очолив Перший Хрестовий похід.
І коли Президент Франції Еммануель Макрон приїжджав до столиці, він знав, що Анна походить з Києва, але те, що вона пов’язана із Софією стало для нього справжнім відкриттям. Він запитував мене: «А вона це все бачила, цю красу внутрішнього інтер’єру?» «Звичайно, — відповідаю, — бачила і мозаїки, і фрески. Тільки фрески були набагато яскравіші, ніж зараз».
— Що ще у Софії пов’язане з Анною?
— Розповідаємо про те, що Анна, вочевидь, дізналась про своє майбутнє заміжжя тут, у Святій Софії. Не важко зрозуміти, які почуття її переповнювали. Вона відчувала, що покидає Київ назавжди. І вона стояла й молилась тут, на цьому місці, біля фрески з образом святого цілителя Пантелеймона. Цей святий був особливо шанованим у її родині. І як молитву, вона написала своє ім’я на цій фресці. Тоді такі написи могли заміняти молитву. І я показую цей напис.
Також, розповідаю про те, що в соборі київський князь Ярослав Мудрий разом зі своєю дружиною, шведською принцесою Інгігердою благословляли дочку Анну на шлюб з Генріхом Першим Капетингом.
Для Президента Франції це було таке захоплення! І він мені казав, що, обов’язково, наступного разу виділить більше часу для відвідин Софії Київської. Він це пояснив так: «Я хочу поринути в ту історію, щоб відчути її».
Щороку 5 вересня (вважається днем смерті королеви Анни) у заснованому нею монастирі у місті Санлісі — курортному містечку неподалік від Парижа — відбуваються заходи з вшанування пам’яті Анни Київської. Тут є її могила та встановлено пам’ятник киянці, доньці Київського князя Ярослава Мудрого, подарований Україною в 2005 році.
— Як бачимо, у травні цього року під час візиту до Києва з нагоди Дня Європи Прем’єр-міністр Сполученого Королівства Кір Стармер, Президент Франції Еммануель Макрон та Президент України Володимир Зеленський приділили час Софії Київській. А з ким ще родичався тесть Європи, як нині називають Ярослава Мудрого?
— До Норвегії в далеке Осло поїхала його донька Єлизавета, яка вийшла вона за короля Харальда. Історія їхнього кохання цікава. Він виховувався при дворі Ярослава Мудрого і закохався в Єлизавету. Попросивши її руки, отримав відмову Ярослава. Харальд пішов до Візантії, і здобувши величезні багатства, знову попросив руки Єлизавети. Цього разу батько погодився віддати за нього доньку. Згодом Харальд посів престол Норвегії. Так Єлизавета стала королевою Норвегії.
У шлюбі з Харальдом вона народила двох доньок. Але, на жаль, недовгим було їхнє щастя. Бо невдовзі Харальд взяв за дружину іншу жінку — Тору, яка народила йому двох хлопчиків. Утім, Єлизавета зберігала за собою свій високий статус, супроводжувала чоловіка в походах. У поході на Британію Харальд і загинув. А Єлизавета вдруге вийшла заміж за данського короля Свена. Тому і там наші корні є!
— А чи знають у сучасній Угорщині про те, що їхньою королевою була ще одна донька Ярослава Мудрого, Анастасія?
— Знають! Княгівна Анастасія вийшла заміж за угорського короля Андраша Першого. Він якраз переховувався при дворі князя Ярослава. Тоді багато хто з європейських правителів шукав прихисток у нас, у Києві.
— А що відомо про Агату?
— Про Агату не маємо надійних джерел. Сьогодні вчені розділяються у думці, одні вважають Агату донькою Володимира, інші ж воліють бачити в ній доньку Ярослава. Мені видається вірогіднішим перше. Вона стала дружиною Едуарда Вигнанця, англійського короля.
— Яка ваша мрія, як науковиці і нинішньої хранительки Софії Київської?
— По-перше Перемога й справедливий мир. Я так сподіваюсь, що закічиться війна і я обійму старовинні стіни фортеці у Судаку! Вона теж належить до Національного заповідника «Софія Київська». Знов думала, побачу ці мури, башти, походжу по території … Боляче це все, правда.
А ще я мрію, щоб останки Ярослава Мудрого повернули до України, до Києва, до Софії. І ікону Миколи Мокрого теж.
— А це реально, так?
— Я вірю в те, що вони повернуться колись. І дуже хочу вірити, що всі святі мають повернутися, як і наші герої — до нас, в Україну.
Вони зміцнять нашу силу українську…
Читайте також:
«Софія Київська: відправили першу за сто років літургію на Різдво українською».