24 березня виповнюється 125 років від дня народження видатного українського співака, оперного тенора Івана Козловського.
У день пам’яті легендарного співака, «Вечірній Київ» згадує його життєвий шлях.
Майбутній артист Іван Козловський народився у 1900 році в селі Мар’янівка на Київщині. Його батько Семен був знаним кравцем і водночас талановитим музикантом, а мати походила з польського роду Косинських.
За спогадами близьких, обоє батьків хлопця добре співали, тож не дивно, що хлопчик успадкував від них свій неабиякий талант.
Вже з ранніх років маленький Іванко проявляв свою любов до музики, а з 7 років він вже співав у хорі Михайлівського Золотоверхого монастиря.
«Мама мріяла, щоб я став священником. Мене віддали до школи, звідти було „рукою подати“ до архієрейського сану. Після неї приймали до семінарії, де навчалися чотири роки на священника. Якщо хотів стати богословом — ще рік. Потім можна було вступити й до академії. Жив я у Михайлівському монастирі», — писав у спогадах Іван Козловський.
Цікаво, що у тому ж хорі співав і його брат Федір, який також став пізніше відомим співаком. У 1919 році він вирушив у світове турне з капелою Олександра Кошиця, яка після окупації України більшовиками, вирішила не повертатися на Батьківщину.
Тривалий час Іван Козловський замовчував цей факт своєї біографії.
Після початкової освіти у 1917 році Іван вступив до Київського музично-драматичного інституту, де навчався в класі Олени Муравйової.
Наприкінці 1918 року він дебютував у Полтавському музично-драматичному театрі. Проте його артистичну кар’єру тимчасово перервала служба в армії. Однак одного разу, на запрошення адміністрації театру, він замінив хворого артиста в опері Шарля Гуно «Фауст», і цей виступ справив сильне враження на відомого співака Платона Цесевича, який передрік йому блискуче майбутнє.
У 1922 році Козловський виконав партію Фауста в Полтавському оперному театрі, а згодом працював солістом у Харківському (1923–1924) та Свердловському (1924–1926) оперних театрах. З 1926 по 1954 рік він був солістом Великого театру СРСР, і його голос, чистий, яскравий, із неповторним тембром та широким діапазоном, завоював серця мільйонів слухачів.
У його репертуарі було понад 50 оперних партій, як головних, так і другорядних, які він виконував із великим ентузіазмом, бо був переконаний, що маленьких ролей не буває, а є лише маленькі артисти.
Його голос, надзвичайний за чистотою та красою, мав неповторний тембр і широкий діапазон із вільним верхнім регістром.
У Національній опері України згадують, що співакові не судилося працювати на київській сцені, проте він завжди залишався вірним своєму корінню та гастролював у цьому театрі.
Так у 1933 році він виконав партії Герцога в опері «Ріголетто» Джузеппе Верді та Лоенгріна в однойменній опері Ріхарда Вагнера, а в 1960 році дав два сольних концерти в супроводі оркестру театру.
Окрім оперного мистецтва, Іван Семенович з любов’ю виконував українські народні пісні та романси, відкриваючи світові багатство й красу української культури. Він став символом епохи, людиною, яка своїм прикладом показала важливість збереження національної ідентичності.
«З Україною, своєю батьківщиною, батько був пов’язаний нерушимими душевними зв’язками усе життя, до самого кінця. Він любив Україну віддано і ніжно — синівською любов’ю. Любив її звичаї, природу, мову (часто розмовляв зі своєю сестрою українською). Батько зібрав і обробив українські колядки, а також був унікальним виконавцем українських народних пісень», — згадувала донька співака Ганна.
З великою ніжністю він завжди повертався і до рідної Мар’янівки, де ініціював створення дитячого симфонічного оркестру, забезпечивши його музичними інструментами власним коштом.
Іван Семенович активно сприяв розвитку музичних талантів серед дітей, підтримуючи капелу Мар’янівської музичної школи у її виступах на концертах, конкурсах та фестивалях як в Україні, так і за її межами.
Також видатний співак став автором спогадів про видатних українських співаків, таких як Оксана Петрусенко, Михайло Донець, Платон Цесевич, Михайло Микиша, Борис Гмиря та інші.
Іван Козловський пішов з життя 21 грудня 1993 року.
Вже після його смерті, у рідній домівці співака відкрили Меморіальний музей-садибу Івана Семеновича Козловського. Серед його експонатів — унікальні особисті речі співака: його оперні костюми, клавіри, книги з власної бібліотеки, а також рідкісні аудіозаписи та відеоматеріали.
Найціннішою частиною колекції є рукописи Івана Семеновича, які відображають його творчий шлях і глибокий зв’язок з українською культурою.
Окрасою місцевості є також мальовничий парк, який прикрашають платани, липи, дуби, туї, а також яблуневий сад, висаджений разом із друзями співака, включно з відомими митцями Максимом Рильським, Павлом Тичиною та Олесем Гончаром.
У 1996 році мюнхенська продакшн-кінокомпанія «PARS MEDIA GmbH» включила Івана Козловського до циклу 13 півгодинних документальних фільмів «Die Tenöre der Schellack-Zeit» («Найвидатніші тенори епохи»), визнавши його одним з апостолів співу.
У 2000-му році його ім’ям названий провулок у Печерському районі Києва. Також у сквері неподалік нього, вже у 2008 році був встановлений пам’ятник знаменитому артистові.
До теми: Меморіальну дошку Івану Козловському відкрили у Михайлівському Золотоверхому.
Статтю створено за матеріалами з відкритих джерел.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»