Олександр Канівець, у званні штаб-сержанта, виконує офіцерські обов’язки, очолюючи мінометну батарею одного з підрозділів 68 окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша Оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України.
Він приєднався до війська у перші дні повномасштабного вторгнення російських окупантів.
24 лютого 2022 року він був у Києві. Почувши перші вибухи, його родина покинула місто, спочатку вирушивши в область, а згодом — на Прикарпаття. Там Олександр Канівець звернувся до місцевого ТЦК та СП, проявивши власну ініціативу, не чекаючи на повістку.
— Якою була мотивація долучитися до війська?
«З огляду на все, все просто: я вирішив захистити свою країну, наше право на вільне життя на українській землі. А ще… Погодьтеся, що краще копати окопи та знищувати ворога на Донеччині, ніж відбиватися від окупантів в окопі, викопаному на землі свого діда на Київщині!», — каже боєць.
У військкоматі йому запропонували вступити до нацгвардії, але він висловив бажання служити у ЗСУ. Через кілька днів йому зателефонували — формувалася нова бригада. О 10-й він отримав дзвінок, а вже о 15:00 був на місці, до вечора разом з іншими вирушили на полігон.
Так почався його шлях пліч-о-пліч з воїнами-єгерями: з водія в мінометній батареї до головного сержанта, а потім — до тимчасового командира батареї. Штаб-сержант на посаді офіцера.
«Поки я не став командиром підрозділу, майже завжди – куди йшли мої хлопці, там був і я. Якщо ти сам це пережив, ти точно знаєш, як виконати завдання і зберегти життя своїх людей», — ділиться Олександр.
Це і є одна з основних армійських місій 38-річного «Рено»: виконання бойового завдання та збереження особового складу. Він зазначає, що за період його бойової роботи у мінометній батареї було лише двоє загиблих. Той, хто був на війні, оцінить цей факт…
Ну, і, звісно — ефективне знищення ворога. У його підрозділі є міномети різного калібру, зокрема найбільш ефективні для ліквідації окупантів — «сто двадцяті». А свого часу були й «шістдесятки»…
Головне — правильно розрахувати, щоб і розрахунок був у більш-менш безпечному місці, і підвезення боєкомплекту продумане, і зв’язок не підводив, і ще багато інших нюансів роботи на нулі.
— Як звичайний цивільний менеджер став досвідченим воїном?
До повномасштабного вторгнення росіян Олександр Канівець працював комерційним директором у столичній компанії «Євроформат», і навички, які допомогли йому збудувати кар’єру в цивільному житті, знадобилися і у війську. Хоч на початку «повномасштабки», посади часто давали формально, не за здібностями, однак зараз усе змінилося.
«Рено» у спілкуванні з комунікаційниками бригади зазначив, що наразі у війську значно легше знайти своє справжнє призначення: командири мають більше свободи. Якщо бачать здібності, надають людині шанс. Це підтримує особисту мотивацію і підсилює підрозділ.
Раніше штаб-сержант мав позивний «Аналітик». Хлопці помітили, що побратим охоче аналізує ситуацію вголос, ділиться висновками з іншими, тому так і присвоїли йому цей позивний. Але у 2022 році сталася екстремальна ситуація, і всі командири, як він сказав, «перетворилися на машини». Олександр отримав позивний «Рено», з ним і воює.
Він впевнений, що армія для багатьох стає місцем, де людина може знайти себе. 68 ОЄБр — одне з найсприятливіших місць для цього, бо підрозділ сформований на початку війни і, на думку Олександра, дуже демократичний:
«Є хлопці, які ще не знайшли справу до душі. А тут вони вперше відчули, що роблять щось важливе — і у них виходить. Це надихає. Вони ростуть. У нас навіть полковник може прислухатися до солдата. Бо головне — не погони, а результат», — завершує боєць.
Після перемоги, говорить штаб-сержант, він повернеться до звичного мирного життя. У столиці на нього чекають дружина та дві доньки-школярки, а також його улюблена робота. Колеги, до речі, не забувають про свого Захисника і регулярно допомагають підрозділу мінометників, чим можуть.
Історія «Рено» — не про звання. Вона про те, що лідером ти стаєш не тоді, коли тебе призначають, а коли йдеш першим: тоді за тобою підуть інші.
«Обирай посаду, поки за тебе це не зробив ТЦК»: як знайти бажану професію у війську.
Володимир Данилюк