4 липня 1911 року на східному узбережжі США було зафіксовано рекордну спеку. Температура перевищила 40°C і трималася майже два тижні, загинуло більше 2000 людей. У Нью-Йорку зафіксували 211 смертей.
Червень того ж року був звичайним. На початку липня в регіон прийшло спекотне повітря. За короткий проміжок часу температура різко піднялася на кілька градусів. Залізничне полотно почало деформуватися. Пошта припинила свою роботу, а зі човнів почала витікати смола. Фабрики зупинилися.
Нью-Йорк не був готовий до такої спеки і вологості. Системи вентиляції працювали погано, а квартири були переповненими. Почали фіксувати випадки смерті від перегріву. Наймолодшою жертвою стало двотижневе немовля. Люди скаржилися на головний біль, запаморочення, дезорієнтацію, опіки шкіри та галюцинації.
У Бостоні і Нью-Йорку людей тягнуло ночувати в парки. Вони згадували, як немовлята плакали від спеки всю ніч. Дехто втратив розум – стрибали під потяги, з мостів. Коні гинули просто на вулицях.
“Коней лишали гнити. Про їх забір не могла бути й мови,” – пригадував Пітер Джонсон.
Через кілька днів спека трохи відступила, але вологість залишалася надзвичайно високою. Пік смертей фіксували між 7 і 10 ранку.
Фермери не могли працювати, оскільки температура на вулиці була такою високою, що віск свічок починав танути. Понад 200 людей загинули в океані, річках і озерах.
Вулиці поливали водою, а в парках розставили безкоштовні бочки з водою. Мер Нью-Йорка виданив розпорядження сприяти компаніям, які доставляють лід, адже без нього їжа швидко псувалася. У трамваях тоді можна було їздити безкоштовно.
Температура спала лише після бурі 13 липня, під час якої блискавками в Бостоні загинуло п’ятеро осіб.