Історія хімія (курс лекцій)

План

1. Загальна характеристика періоду.

3. Алхіміки Середньовіччя.

4. Європейська алхімія.

5. Алхімія Київської Русі і в Московській державі.

. Кожна гіпотеза, яка призводить до проведення експериментів, підтримує в людині впертість, розвиває думку. Такі гіпотези – велике досягнення науки. Адже ці експерименти призводять до відкриттів. Алхімія є ніщо інше, як хімія. Те, що алхімію постійно плутають зі спробами одержати золото хімічним шляхом в ХVІ – ХVІІ ст. – величезна несправедливість.

Ю. Лібіх. Хімічний зошит, 1865 р.

„Алхімія” – середньовічна назва хімії, яку дали їй араби близько VІІІ ст. за звичай алхімією називають донауковий період розвитку хімії. Спеціальною метою цієї галузі хімії було добування золота і срібла з малоцінних металів, тобто мотивами матеріального характеру – бажанням розбагатіти.

Цю справу алхіміки намагались здійснити з допомогою так званого філософського каменя. Він міг, на їх думку, не тільки перетворювати метали, а й виліковувати хвороби, повертати молодість і т.п. тому цей камінь мав різні назви: „великий еликсир”, „тинктура”, „панацея”, „червоний камінь”, „магістерій філософів” тощо. Упевненість у можливості такого перетворення надавали чотири начала Арістотеля і можливість одержання речовин їх комбінацією. Таким чином, найскладнішим було знайти філософський камінь. Для його добування алхіміки шукали material prima т.б. найвищу матерію, отже для цього використовували найрізноманітніші природні матеріали і на цьому шляху було відкрито багато нових речовин, головним чином солей, розробили способи їх очищення і це було позитивом в діяльності алхіміків. Протягом більш ніж 1000 років алхімія намагалася досягти поставленої мети. Нею займались не лише дійсно вчені, а й всі хто бажав – психічно хворі, пророки та ін. Багато людей різних епох віддали не лише свої скарби, а й все життя для досягнення успіху в одержанні золота...

Протягом більшої частини другого (алхімічного) періоду було прагнення добути благородні метали з малоцінних металів. Починаючи приблизно з XVI ст. хіміки спрямовують свої зусилля на виготовленні ліків. Хімія зливається з медициною і виникає лікувальна хімія або ятрохімія.

Період алхімії приблизно вкладається в рамки феодального суспільства і середньовіччя.

. Після завоювання арабами деяких країн в VІI ст. н.е. вони створили свою феодальну державу з центром в Дамаску (халіфат), хоча до цього жили в основному на території Аравійського півострова.

Оволодівши культурною спадщиною (і хімічною теж) стародавніх народів, в першу чергу греків, вони не були простими наслідувачами. Вже на початку IX ст. араби мали свою алхімію, стимулом розвитку якої стало задовольнити вимоги прикладних наук, насамперед медицини і фармації, хоча не ухилялися від процесів перетворення металів, але пошук філософського каменя не був їх кінцевою метою.

Після підкорення Іспанії (VІIІ ст.) в арабів виникли багато наукових центрів, куди їдуть вивчати науки люди з Франції, Німеччини, Італії і ін. Вчені арабської академії крім різних інших наук вивчали і алхімію. З Іспанії алхімія перенесена була в держави Європи де досягла розквіту лише в XІІІ ст.

Протягом всього середньовіччя великим впливом у арабів користувався лікар і алхімік, відомий в Європі як Гебер (721-815) (Джабір-ібн-Гайян). Він був послідовнимком вчення Арістотеля про походження металів і мінералів, що всі метали в природі – це сполуки Hg і S в різних пропорціях. Хімія зобов’язана Геберу від відкриттям HNO₃, царської водки, ляпісу, сулеми і ін.

З інших арабів алхіміків добре відомий Разес (866-925), який продовжував роботу Гебера і притримувався експериментального напрямку в хімії. Написав 15 книг з алхімії, вперше дав класифікацію хімічних реакцій. Речовини він поділяє на 4 класи: рослинні, тваринні, похідні (продукти обробки природних речовин), і мінеральні, наводить список приладів і інструментів, якими користувалися алхіміки. Відстоював вчення про взаємне перетворення металів і мав великий вплив на розвиток алхімії в Західній Європі.

З Х ст. відомими є представник культурної думки сходу, таджицький вчений Авіценна. Його спадщина нараховує до 100 товарів. Його п’ятитомним „каноном” користувалися лікарі Сходу і Заходу протягом 500 років. У нього великого значення надається воді, особливо мінеральній. Як і інші алхімікі, він надавав першорядного значення ртуті, а золото вважав найдосконалішим тілом, повелителем металів. Знав способи добування кухонної солі і сулеми з ртуті, дію Au і Ag на серце і кров, лікував очі.

Він пішов у свої дослідження значно далі алхіміків того часу, негативно ставився до ідеї перетворення металів, що алхіміки можуть добувати лише сплави. Але мусульманський світ релігії прокляв його, звинувативши в єресі.

Отже, алхімія в арабів розвивалася 500 років з моменту завоювання Єгипту VІІ ст. до початку розпаду мусульманської держави в ХІ ст.

Добре поставлена дослідна робота дозволила арабам відкрити багато нових фактів, хоча в теоретичному плані дотримувалися Арістотеля. З розпадом арабської держави наука відходить на другий план, але справжнє значення арабської науки того періоду полягає в тому, що протягом кількох віків вони зберегли античну культуру і наука, в тому числі хімії і передали її європейським народам.

. В ХІІІ – ХVІІІ ст. у Західній Європі багато алхіміків писали свої твори під чужими іменами, головним чином для того, щоб викликати довіру до своїх способів „добування” золота. Найвидатнішими серед них були Альберт Больштедтський, Род жер Бекон і Раймонд Лулліус.

А. Больштедтський або А. Великий (1193-1280), монах, домініканець, займався і теоретичною і практичною алхімією. Це був видатний вчений в галузі природничих наук, ще видатніший філософ і найвидатніший з теологів. Він вірив у можливість перетворення металів і можливість цього тим більше, чим спорідненіші між собою метали за властивостями, бо знав, що Au легко сплавляється з Ag і ці метали близькі за властивостями, отже можна перетворити Ag в Au, потрібно зміни колір і густину Ag. Він вважав, що метали складаються з трьох налал – ртуті, сірки і води, бо вода внаслідок свого холоду є причиною густини металів, а це запозичив у Арістотеля. Взагалі він визнавав його вчення і поєднував його не лише з своїми поглядами, а й з легендами церкви. Був знавцем хімії металургійних процесів, працював над сплавами і над ртуттю, багато чого запозичив від арабів.

Р. Бекон (1214 - 1294) – англійський монах, добре освічений, бо вчився в Парижі і Оксфорді, де багато уваги приділяли математиці, фізиці, астрономії, мовам. Він був видатним критиком схоластики, пропагував експериментальні методи, захищав самостійне вивчення природи з допомогою досвіду і математики. Але основною наукою він вважав богослов’я, тому досвід у нього, це і справжня віра, релігійний підхід і натхнення. Його вважали генієм, автором багатьох відкриттів, хоч в багатьох випадках авторство їх не було доведено.

Раймонд Лулліус (1235-1315) – сучасник і учень Бекона, іспанець. Область досліджень – схоластична філософія і логіка. Він вихваляв чудодійну силу філософського каменю, а взагалі його алхімічні погляди доволі туманні.

У ХV ст. був відомим письменник – аналітик Василь Валентин. Нажаль про нього не дісталось достовірних відомостей. Гадають, що він був монахом і жив в Ерфурті (Німетчина). З його творів видно, що він вірив у можливість виготовлення філософського каменю, в його цілющу силу. У металах він приймає три начала ртуть, сірку і сіль, що є кроком вперед у порівнянні з Гебером (руть і сірка). Походження металів – це наслідок впливу небесних тіл. Три начала металів є і началами організмів теж, тому для лікування хвороб в тіло необхідно вводити начало, яких бракує.

З початку ХVІ ст. алхімія поступово вироджується, нових творів не з’являється, а лише поширюються легенди про могутність алхіміків попередніх віків. Але ідеї алхімії виявляються живучими, ними захоплюються багато вчених, в тому числі Р.Бойль, Ньютон, Лейбніц. Необхідно пам’ятати, що алхімія широко поширилась в епоху релігійної ідеології, тісно пов’язана з релігійними віруваннями. Алхіміки розраховували досягти своїх цілей з допомогою бога і диявола. Тому вони були ізольовані від завдань практики і виробництва, не хотіли спілкуватися з ремісниками. Хімічні реакції періоду алхімії пояснень не дістали, а хімічні відомості були чисто емпіричні. Оцінюючи значення алхімії слід зазначити, що цей період принесе не мало корисного: розроблені операції: перегонка, фільтрування, возгонка, кристалізація; виготовлення лабораторно-хімічної апаратури – перегінний куб, водяна баня, хімічні печі, все це перейшло в сучасні хімічні лабораторії. Було набуто великого вміння виготовлення різних хімічних препаратів. Але в теоретичному відношенні алхіміки не внесли в хімію чогось суттєвого, що прогресивно вплинуло на подальший розвиток хімії.

Особливим напрямком розвитку хімічних знань у середні віки в Західній Європі була практична реміснича хімії, яка використовувала віками нагромаджений практичний досвід і знання для різних потреб: фарбування тканин, виготовлення пороху, ліків, обробки шкіри і т.д. Цей напрям був експериментальним, емпіричним і не мав своєї наукової теорії. Але в цей час спостерігалися великі відкриття: порох і вогняна зброя, графічне мистецтво, винайдення компасу, телескопа, окулярів, удосконалення техніки годинникової справи.

Реальним прогресом у середні віки хімія зобов’язана в значно більшій мірі ремісничому виробництву ніж алхімія. Особливо поширилася реміснича хімія в епоху Відродження, коли з’явилися праці з металургії та медицини.

З цього напряму виросла потім справжня наука хімія.

Всі зусилля на пошуки філософського каменю, як цілющого засобу так і для добування золота. При чому це було накопичення фактів, а розвитку теоретичних уявлень арабів де відбувалось, був повний застій, проте пожвавлення у практичних напрямках хімії спостерігалось. В цей час виникають ремесла і дрібні виробництва, які грунуються на хімічних процесах. Пошуки каменя поліпшувало прийоми хімічних операцій, нагромаджувало цінні факти.

Проте культура в середні віки була яскравого церковно-релігійного характеру. Католицька церква в європейських країнах панувала багато століть. Тому в університетах, що виникли в ХІ-ХІІ ст., вершиною всіх наук було богослов’я, всі розділи науки виходили з божественних істинг, які начебто дав людині бог. В них сумніватись ніхто не міг, навіть коли вони були абсурдними. Це був „схоластичний” метод в науках. Промисловість була кустарною, побудованою на рецептурі. Розвиток торгівлі в ХІ ст., коли торгували в основному предметами розкоші вимагав золота для оплати. Тому спостерігалась вузько-спрямована діяльність алхіміків на пошуки філософського каменя. Це відривало їх від занять практикою, позбавило від важливого пізнавального засобу – критерію практики. Отже в Західній Європі алхімія розвивалася в умоглядному та дослідному напрямах. Поряд існувала практична реміснича хімія, з якої далі сформувалась хімія як наука.

. У Х-ХІІІ ст. В Київській державі з’явились грецькі книги, в яких можна знайти перекручені ідеї Арістотеля, Демокріта, Птоломея, деякі астрономічні відомості. У цих книгах наука залишалася служницею богослов’я. Візантійські книги грубо критикували античну натурфілософію, але елементи стародавнього природознавства все проникали в нашу державу. Найдетальнішим збірником цих елементів був „Шестоднев” Іоанна-екзарха-болгарського, що потрапив в Київську Русь на початку ХІ ст. Поряд з цим з’явилася складена в ХІ -ХІІ ст. „Толковая Паллея” – компіляція з біблії, Іоанна-екзарха-болгарського та з інших джерел. Тут природничо-наукові елементи урізані і спотворені ворожою їм церковною містикою.

Далі, „Изборник Святослава” (1073р.), „Зерцале богословие” (16ст.), „Зерцале естествозрительно” (1713р.) можна знайти переказ вчення Арістотеля про чотири елементи і ефір.

Значний матеріал про стан практичних відомостей з хімії в стародавній Русі є в творах, присвячених питанням медицини, лікарських порадниках, травниках та ін.

Староруське ремесло мало самобутній характер, добувались метали, велась їх обробка. В ХІ ст. на Русі добували залізо з болотної руди за допомогою деревного вугілля. Є відомості про добування в цей період міді, інших дорогоцінних металів. Розкопки на території Київської Русі дозволили знайти залишки сиродутних горнів, тиглів, виливниць і різних формочок. Використовувались різні сплави для виготовлення монет. Запас знань з хімії дозволяв виготовляти підробки, фальсифікувати гроші. Також знайдені в могильниках бронзові, мідні і срібні прикраси, що свідчать про високий рівень металургійної техніки того періоду.

В 1903 році в Києві виявлено кілька майстерень по виробництву предметів з рогу і кістки скла, ювелірну майстерню і майстерню по виробництву виробів з емалі і черні. Це все було можливо на основі знань з хімії, властивостей золота і срібла.

У стародавній Русі широко використовувались фарби і їх комбінації, це мідянка, лазур, охра, умбра, білила, мумія... Високим був рівень іконописання і книгописання.

Отже, це численні факти поширення практичної ремісничої хімії в стародавній Русі.

Багато практичних відомостей з хімії проникало в Київ і Москву і інші міста Європи через кавказькі ворота. Вірменські лікарі і хіміки-ремісники відправлялись на Русь і в інші країни, про що свідчать збірники хімічних рецептів у сховищах Вірменії.

В період ХІІІ- ХVІ ст. в Росії тобто від занепаду Київської Русі до Ломоносова в історії хімії майже не розроблений. Багато в чому він нагадує епоху відродження в Європі. Хімічні уявлення того часу були емпіричні, значну частину їх просто не записували.

Писана хімія з’явилась приблизно в ХІV- ХVІ ст..

ХVІ ст. знаменується зрушенням в культурному житті Росії. За Івана Грозного в 1581 р. відкрили царську аптеку де проводили хімічні операції за наукою Заходу (це виготовлення ліків). В Москві в цей час виникає Аптекарська палата – центральна медична установа, майже 100 років вона була єдиною в Росії аптекою. В 1674 і 1682 р. ще дві з’явились. Лише Петро І в 1701 році наказав відкрити ще 8 в Москві. Алхіміки в Росії були лаборантами аптек, виконуючи різні операції при виготовленні ліків, займались аналізами і не мали ні якого відношення до пошуків філософського каменю.

В цю епоху перекладалися деякі алхімічні твори Больштедського, Лулліуса, та ін., алхіміки пропонують свої ідеї московському цареві, але підтримки не знаходять.

Для історії природознавства в Росії ХVІІ ст.. важливим джерелом є „Устав военский” (початий в 1607р.), де крім всього є і хімічні відомості: наведено термінологічний словник, асортимент хімічних речовин, описані багато хімічних операцій, які виконуються з допомогою хімічного обладнання – т. з. „снастей”. В рецептах описані реакції сполучення і заміщення.

З розвитком аптекарської та медичної справи розширилась потреба в скляних і глиняних приладах і посуді. Спочатку їх завозили, а з 1672 р. було вже два заводи (Ізмайловський і Духанівський).

У першій половині ХVІІ ст. в Росії з’явились миловарні заводи де застосовувався російський поташ. А під Москвою заснували кілька паперових фабрик. Вже в ХVІ ст. починається виробництво заліза, коли в 1632 р. голландець Вініус побудував 4 заводи біля Тули де руду переробляли в доменних печах, а далі з’явилися заводи на річках у Вазі, Костромі, Шексні і біля Москви. За указом Петра І 1697 побудували великий залізоробний завод на Уралі на основі знайденої там залізної руди. Перший завод тут був вже в 1631 році.

Близько 1700 р. на р. Бим будують мідеплавний завод, а в керченському краї де знайшли срібні руди побудували теж завод.

На ХVІІ ст.. припадає розквіт російського прикладного мистецтва, яке збереглося в цінному посуді, книжкових палітурках і книжкових оправах.

Вивчення археологічних знахідок, літературних творів, пам’яток матеріальної культури свідчить про високий рівень культури в стародавній Русі і Московській державі і з повним правом можна твердити, що в період їх існування був надбаний певний запас практичних і теоретичних відомостей, що прямо відносяться до хімії.

Лекції 5 і 6

Тема: Період об’єднання хімії (XVII-XVIII ст.)

План

2. Прикладна хімія XVI-XVII ст.

3. Підперіод флогістону.

4. Підперіод пневматичної хімії

5. Підперіод антифлогістонної теорії А. Лавуаз’є. Киснева теорія горіння.

6. Ідеї М.В. Ломоносова. Закон збереження маси речовини. Атомно-молекулярна теорія.

. У кінці XІII ст. в Європі починається епоха Відродження, що викликала глибокі зміни у всіх областях суспільного життя. Значні вдосконалення спостерігаються в металургії, з’являються своєрідні енциклопедії металургійної технології. Італійський металург і ливарник Бірінгуччо написав книгу „Про піротехнію”. Це описання операцій з допомогою полум’я, наведені деякі дані з алхімії, але автор твердо займає позицію практика. Саксонський лікар і металург Георгій Агрікола видає працю „12 книг з металургії”, де описані прийоми розвитки руд, їх добування і переробки, є глави про переробку солей і мінералів, книга має ілюстрації. Агрікола виступає проти алхімії, заперечує хімічні фантазії.

Твори Білінгуччо і Агріколи та деяких інших авторів, що з’явилися в XVI ст. знаменували собою нове явище хімії і хімічній літературі. Вони не схожі за змістом і характером викладення на туманно написані алхімічні твори, які до XVI ст. були єдиним жанром хімічної літератури.

Поряд з появою творів нового типу з металургії відбувались і інші важливі зміни, що свідчили про перелом у формуванні основних напрямів розвитку науки. У XVI ст. було засновано новий напрямок – хімія в медицині – ятрохімія, тобто „лікарська хімія”.

Найяскравішими представниками ятрохімії був Теофраст Бомбаст фон Гонгейм (1493-1541), який став відомий під ім’ям Парацельса. Він був лікар, знайомим був з хімією і запропонував об’єднати дві області в єдину науку – ятрохімію, де головна роль відводилась медицині, а хімія б обслуговувала її. Він визнавав три начала алхіміків ртуть, сірку і сталь і переносив їх на організм, порушення рівноваги між ними викликали хвороби. Тому Парацельс, застосовував мінеральні сполуки Sb, Hg, As, для лікування хвороб. Головними ліками він вважав його суміш з мінеральними і рослинними речовинами, яку назвав квінт-ессенцією. У своїй теорії хімічних функцій організму він головну роль фантастичному духу Архею, що живе в шлунку людини і регулює травлення. Якщо Архей хворів, то в організм людини відкладались осади шкідливі, подібно винному каменю в бочках з вином. Не дивлячись на цю фантазію Парацельс був одним з освічених лікарів і хіміків свого часу, але вірив в існування філософського каменя та засвоїв прийоми туманного викладення думок у алхіміків.

Більшість його сучасників вважали Парацельса шарлатаном, інші – великим лікарем, але заслуга його в тому відділив хімію від алхімії, хімію стали викладати в університетах, як розділ в медицині.

Послідовниками парацельса були Лібавій (1540-1616), лікар і викладач хімії в Німеччині, хоч і не повністю наслідував Парацельса у використанні сильнодіючих речовин. У 1597 р. випустив курс хімії „Алхімія” – перший в історії підручник хімії, де описані приклади, посуд, техніка лабораторних операцій, речовини – одержання і застосування. Описані екстракти, есенції, настоянки, водки та ін. Багато років це був посібник для підготовки лікарів, аптекарів.

Крупним представником ятрохімічного напрямку був голландський вчений Ван Гельмонт (1577-1664). В його творах сполучались новаторство в хімії і фантастичні вірування та безглузді твердження алхіміків і містиків. Він відхиляв начала Арістотеля і три начала алхіміків. Те, що утворюється при розкладі складних тіл слід вважати простим тілом. Так, при згоранні органічних речовин утворюється вода, вона і повинна визнаватись елементарним тілом. Крім того, він говорив про елементарні складові мінеральних речовин. Так при розчиненні срібла в селітряній кислоті воно не зникало, бо може бути знову виділено в тій же кількості у вигляді „рогового срібла” (хлориду) з розчину. Вивчаючи процес бродіння, Гельмонт виявив виділення якогось повітря („дух”). Той же „дух” утворювався при спалюванні вугілля. Тому його він назвав „лісовим духом” або „газом”. Так в хімію був введений груповий термін для назви газоподібних продуктів. Але віра у філософський камінь, перетворення металів у золото дають право вважати Гельмонта одним з головних представників віталізму і Алхімії XVIІ ст.

Найвищого розвитку ятрохімія досягла в працях Сільвія (1614-1672). Лікувальну медицину він обґрунтовував з даних анатомії, фізіології, клінічних спостережень. Відрізняв артеріальну і венозну кров, надавав першорядного значення „сокам” травлення – слині, жовчі, шлунковому; що процеси дихання і горіння аналогічні між собою. Але хімію вважав служанкою медицини.

Сучасник Сільвія – Отто Тахеній (1620-1699) вперше вказав, що сіль – це сполука кислоти з лугом, але що з цих речовин складаються всі тіла світу. Він поклав початок аналітичним прийомам, досліджував збільшення маси металів при прожарюванні на повітрі.

Отже, представники ятрохімічного напрямку внесли певний внесок в розвиток хімії, але обмеження завдань хімії задоволення потреб медицини перешкоджало розвитку технічної хімії, а головне – виникненню нових теоретичних уявлень.

. Поряд з виникненням ятрохімії наслідком епохи Відродження було виникнення технічної хімії, що досить суттєво вплинуло на прогрес хімічних знань.

У середні віки та епоху Відродження в Європі існували кустарні ремісничі виробництва, які займалися виготовленням хімікатів для своїх потреб в невеликих кількостях. Але введення вогнепальної зброї, виникнення мануфактурного виробництва привело до швидкого розширення виробництва пороху, селітри, фарб, кислот, лугів, поташу і ін. та укрупненню існуючих виробництв. Внаслідок цього вже в XVI ст. з’являється видатні хіміки-техніки і виробничники. Це насамперед Франсуа Паліссі (1510-1589). Спочатку спеціалізувався на виробництві соди і скла, а далі барвників і глазурі для фаянсових виробів, досяг при цьому великих успіхів. Він запропонував вапно як добриво для кислих ґрунтів.

Найбільш яскравим представником хіміко-технічного напрямку XVІI ст. був німецький лікар Рудольф Глаубер (1604-1668). Головним його заняттям було розробка і удосконалення різних хімічних виробництв і алхімія. Зокрема, вдосконалив технологію виробництва оцту з вина і винного каменю. Найбільше значення має для розвитку хімії запропонований ним спосіб одержання хлоридної і нітратної кислот з натрій хлориду(тв.) і селітри NaNO₃(тв.) та H₂SO₄(к.) – купоросної олії. Далі йому вдалося одержати концентровані кислоти HCl і НNO₃. Залишок після одержання кислот він добре вивчив, виділив і вивчив послаблюючу дію, назвав дивовижною сіллю (Sal mirabile), а сучасники – глауберовою. Він розробляв рецептури лікарських препаратів, назвавши цей розділ препаративної хімії спагіричною фармакопеєю (спагірія – грецьк. – мистецтво з’єднувати і розділяти). Після Глаубера хімію тому називали спагірією.

Прогрес технічної хімії обумовив швидкий розвиток і вдосконалення хімічних виробництв в Європі і в Росії, де у великих кількостях одержували селітру, поташ. Фарби, порох, мило і інше. Виникають мануфактури і заводи по виплавлянню кольорових металів. Починається розвиток капіталізму в Європі і розвиток хімії пішов за новими шляхами відповідно до потреб виробництва і суспільства.

. Епоха Відродження була не тільки періодом піднесення гуманітарних наук і мистецтва, а й початком швидкого розвитку математичних і природничих наук. XVI і XVІI ст. дали плеяду видатних астрономів які докорінно змінили уявлення про всесвіт (Копернік, Д. Бруно, Кеплер, Галілей). Великих успіхів досягли математик Декарт, фізик Торігеллі, в медицині англієць Гарвей.

Освоєння величезного природничо-науковго матеріалу не могло відбуватися в рамках старого, схоластичного і теологічного мислення. Тому виникають наукові товариства – академії, які стають організаційними осередками нової науки.

З половини XVIІ ст. експериментальний метод широко охоплює всі галузі науки і відкриває можливості прогресу. Хімія, зміцнившись в прикладній галузі прагне зайняти незалежне місце, звільняється від схоластичного підходу, будує свої висновки на основі точного експерименту.

Початок цьому новому напрямку в хімії поклав англ.. фізик і хімік Р. Бойль (1627-1691). На початку своєї діяльності він вивчав властивості газів. Залежність між тиском і об’ємом повітря і відкрив закон, який 17 років потому ще раз відкрив Маріотт. У 1661 р. вийшла його книга „Скептик-хімік”, де Р. Бойль розмірковує, які речовини необхідно вважати елементами. Елементи – це продукти розкладання складних речовин, які далі розкласти вже не можна. Він є одним із засновників аналітичної хімії, для якісного аналізу запропонував декілька реактивів, індикаторів. Але розвиваючи атомістичні погляди він протиставляв свою атомістику, що ніби не суперечить релігії, античній атомістиці, яку він називав „дурною” за її матеріалізм і заперечення бога. Проте праці Бойля, його метод зробили великий вплив на розвиток хімії.

Однією з проблем XVIІ ст. у зв'язку з розвитком мануфактур була проблема горіння. У цей час з’являється завдання пошуків нових видів палива (лісові джерела закінчувалися). З іншого боку, металурги вимагали вивчення і пояснення процесів відновлення металів з руд, окиснення металів. Отже, в XVIІ ст. питання механізму горіння стало актуальним. Над його розв’язанням працювали різні вчені, їх спостереження показували, що при обпалюванні металів виділяються якісь леткі продукти, подібні диму з органічних тіл. А яка природа летких продуктів – питання було відкритим, хоча ще Ван Гельмонт встановим утворення з вугілля при його горінні „лісового газу”.

В обставинах, що склалися виникає теорія флогістону, а засновниками її вважають хіміків лікарів І. Бехера і його послідовник Г. Шталь.

Бехер (1635-1682) першоначалами всіх тіл мінеральних і органічних вважав землю і воду. Він розрізняв три види землі: „перша” плавка і камениста, „друга” – жирна, а „третя” летка. Отже ці землі – модифіковані начала алхіміків.

Пояснюючи горіння, Бехер пояснював горючість присутністю в тілах жирної землі (другої землі), або ж присутністю сірки, яку він уявляв складною речовиною, що складалася з кислоти і „другої земмлі”. Збільшення маси металів при горінні (кальцинації) Бехер пояснив приєднанням „вогняної матерії”.

Ці погляди були покладені в основу теорії, яку створив німецький вчений Г. Шталь (1659-1734). Він перевидав книгу Бехера, високо оцінив його роботи, але принципом горючості приймає не „жирну землю”, а певну тонку газоподібну матерію, невагому і невловиму речовину – флогістон (флогістон – грецьк. - горючий).

Виділяючись при горінні, він з’єднується з повітрям, створює вихреподібний рух, що і є вогонь. Флогістон розсіюється у повітрі і його неможливо відділити від повітря. Це можуть лише рослини і через них він потрапляв в тваринні організми. Найбільш чистий флогістон міститься в сажі і інших речовинах, що згорає без залишку, тут він приймає „речовинну форму”, але взагалі він сполучений з іншою речовинами і не може бути вивчений сам по собі.

Незважаючи на помилковість, теорія флогістону набула визнання, всі хіміки XVIІІ ст. (його другої половини) за деякими винятками були її прихильниками. Отже головна заслуга цієї теорії (за деякими джерелами літератури - гіпотези), що вона остаточно звільнила думки від застарілих поглядів Арістотеля. Помилка ж флогістиків в тому, що вони нехтували кількісними співвідношеннями тіл у реакціях, всю увагу концентрували на якісному боті явища.

Висновок. Епоха виникнення теорії флогістону є перехідною в розвитку хімії. Відхиливши деякі алхімічні вірування і традиції, намагаючись по новому пояснити хімічні явища флогічтики не зуміли подолати старих уявлень про горіння. Причиною цього була величезна обмеженість експериментального матеріалу хімії першої половини XVIІІ ст.

