Нещодавно у Музеї війни відбулося засідання Дискусійної платформи «Наша Перемога: Україна у Другій світовій війні», присвячене переосмисленню пам’яті про історичні події 1939-1945 років.
Учасники дискусії обговорили ключові аспекти української участі у війні, трансформацію історичних наративів та вплив Другої світової на формування сучасної міжнародної політики.
У рамках платформи також презентували науково-популярне видання «Україна у Другій світовій. Календар війни», яке висвітлює важливі події цього періоду та їхнє значення для українського суспільства.
Спікерами події виступили провідні історики та науковці, зокрема: доктор історичних наук, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак, член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор Інституту історії України НАН України Олександр Лисенко, доктор історичних наук, декан історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка Іван Патриляк та докторка історичних наук, професорка Інституту історії України НАН України Олена Стяжкіна.
До дискусії долучилися відомі науковці та дослідники: кандидат історичних наук Олександр Алфьоров, засновник проєкту «Реальна історія» Акім Галімов, кандидат філософських наук Антон Дробович, історик, публіцист, журналіст Олександр Зінченко, кандидат історичних наук, співавтор YouTube-каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв та музейник, провідний науковий співробітник Музею історії Києва Віталій Нахманович.
Захід став важливим майданчиком для глибшого осмислення ролі України у світовій історії та актуалізації історичної пам’яті в умовах сучасних викликів.
Історики наголосили, що широкомасштабне вторгнення російської федерації на територію України стало вирішальним імпульсом для докорінного переосмислення подій Другої світової війни українським суспільством, остаточного відходу від радянсько-центричної моделі інтерпретації тих історичних подій.
Варто не забувати, що Україна в Першій та Другій світовій війнах була передусім ресурсом для великих держав — економічним, географічним, геополітичним та людським. Позбавлена власної суб’єктності, вона ставала джерелом робочої сили, продовольства та військової потуги для тих, хто контролював її територію.
«Сучасна війна росії проти України — це продовження імперської політики, яка прагне позбавити Україну суб’єктності, перетворивши її на ресурс. Це не нове явище, а повторення історичних сценаріїв, коли сильні держави використовували Україну як територію без голосу та права на власний вибір», — зазначив у своєму виступі доктор історичних наук Іван Патриляк.
За його словами, головний урок, який має засвоїти українське суспільство з досвіду світових воєн, — бездержавність веде до перетворення народу на ресурс. Сильна, незалежна Україна здатна захистити себе та свою історичну пам’ять, формуючи власний наратив про перемоги, поразки та боротьбу за свободу.
«Друга світова війна не закінчилася для України у 1945 році — якщо дивитися крізь призму політики, суспільної свідомості та пам’яті, вона залишалася активним фактором ще десятиліттями. І сьогоднішня боротьба — це не нова сторінка, а логічне продовження історичного процесу, який триває понад століття», — переконаний Володимир В’ятрович, кандидат історичних наук, народний депутат України, колишній голова Українського інституту національної пам’яті.
Він наголошує, що масштабна агресія росії проти України стала вирішальним імпульсом для переосмислення історичних процесів, які тягнуться ще з часів імперської політики та радянських репресій.
За словами В’ятровича, важливо усвідомити, що Україна у XX столітті не просто брала участь у війнах, а змушена була боротися за свою суб’єктність у геополітичних конфліктах, де її доля визначалась не внутрішніми процесами, а рішеннями зовнішніх сил.
«Сучасна війна росії проти України — це не окремий етап, а продовження тієї самої боротьби, яка розпочалася задовго до Другої світової війни. Це війна за право на незалежність, власну пам’ять і майбутнє, і саме тому ми маємо не лише воювати, а й переосмислювати своє минуле без радянських і російських штампів», — наголосив історик.
Учасники дискусії погодились, що повне переосмислення історичних наративів є критично важливим не лише для науковців, а й для суспільства загалом. Тільки правильне трактування минулого допоможе Україні зміцнити свою національну ідентичність та захистити себе від маніпуляцій.
«Сьогодні ми є свідками розмежування на два світи — демократичний, де пам’ять про війну використовується для осмислення її уроків, і авторитарний, де історія стає інструментом пропаганди та виправдання агресії», — вважає Олександр Лисенко.
Історик переконаний, що це класична схема політики пам’яті в авторитарних режимах: героїзувати минуле, ігноруючи його злочини, і на цій основі легітимізувати сьогоднішню агресію.
За словами Олександра Лисенка, значну роль у формуванні сучасної російської історичної міфології відіграла пропагандистська політика Кремля, яка не лише узаконила радянські воєнні злочини, але й перетворила їх на частину офіційного наративу про «героїзм».
«У радянській армії на фронті воювали представники різних народів, проте її поведінка, особливо щодо мирного населення, вирізнялася масштабними воєнними злочинами: мародерством, грабунками, зґвалтуваннями. Це не було випадковістю, а частиною військової культури, яка через культ „трофеїв“ перетворювала насилля та грабунок на норму», — вважає Олена Стяжкіна.
Науковиця також зауважила, що події Другої світової стали для України не лише важливим уроком для вивчення минулого, а й правом думати про власні інтереси в першу чергу. Як приклад, пані Олена наводить Велику Британію, яка робить акцент на власному внеску у Другу світову, нехтуючи здобутками Східного фронту.
Україна також має зосередитися на власній історії, не шукаючи світове визнання, а вибудовуючи свій національний погляд», — зазначила Олена Стяжкіна.
Олена Стяжкіна наголошує, що переосмислення історії повинно ґрунтуватися на розумінні власної ролі у глобальних процесах, а не на прийнятті чужих наративів. Вона підкреслила, що Україна має право на власний історичний голос, який не залежить від нав’язаних зовнішніх концепцій.
Зокрема, історики та учасники дискусії погодилися, що формування національної пам’яті має враховувати досвід боротьби за незалежність, а не лише факти з військових архівів.
Також значна частина дискусії була присвячена переосмисленню радянської історичної спадщини, яка досі впливає на суспільні наративи. Сучасна Україна повинна не лише відмовитися від радянських історичних штампів, а й активно працювати над формуванням власної політики пам’яті.
«Це не просто питання історії, а питання безпеки, національної ідентичності та майбутнього України в європейському демократичному світі», — наголосили учасники дискусії.
Нагадаємо, що 8 травня у Музеї війни запалили «Вогонь Слави», вшанувавши пам’ять полеглих у Другу світову.
До теми: Після нападу рф на Україну гасло «Ніколи знов!» зазнало краху: історики про уроки Другої Світової війни.
Світлини для публікації надані пресслужбою Національного музею історії України у Другій світовій війні.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»