Протягом останніх кількох років Київрада ухвалила рішення про перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких асоціюються з країною-агресором і радянським союзом.
У рамках дерусифікації також було змінено назву вулиці Миколи Добролюбова у Печерському районі Києва. Письменник і літературознавець В’ячеслав Левицький ініціював перейменування, пропонуючи вшанувати видатного білоруського митця як символ культурного діалогу між Україною та Білоруссю.
Вулиця стала до ладу в першій половині XX століття в межах історичних зон Звіринець і Бусове поле. Вона простягається від Звіринецької вулиці до Садово-Ботанічного провулку, з’єднуючись з Новоселицькою вулицею. Спочатку називалася 270-та Нова. У 1944 році її перейменували на честь російського літературного критика та публіциста Миколи Добролюбова.
Експерти вважають, що його діяльність відбувалася переважно в Росії та пов’язана з імперським культурним наративом. Тому, у 2023 році Київрада ухвалила рішення перейменувати вулицю Добролюбова на честь письменника Володимира Короткевича.
Володимир Семенович Короткевич з’явився на світ 26 листопада 1930 року в місті Орша, у сім’ї інтелігентів. Його дитинство випало на буремні часи — війна, евакуація, трагічна втрата старшого брата. Проте, з раннього віку він виявляв великий талант до слова, мистецтва і музики. У шість років почав писати вірші, а в підлітковому віці уже створював незвичайні оповідання.
Після війни родина повернулася до Орші, де Володимир завершив середню освіту. У 1949 році він вступив до Київського університету, обравши філологію. Саме в Києві сформувався його світогляд, не лише як інтелектуала, але й як митця, що намагався осмислити історію через мистецьке слово. Після університету викладав у сільській школі на Київщині, а згодом — у рідному місті.
У 1950-х роках Володимир Короткевич зробив остаточний вибір на користь білоруськомовного письма. Його перші поетичні збірки з’явилися в середині десятиліття, але справжню популярність здобув з прозою — історичними романами, що поєднували глибоке знання минулого з емоційною глибиною художніх образів. Серед найвідоміших творів — «Дике полювання короля Стаха», «Колосся під серпом твоїм», «Чорний замок Ольшанський».
У 1960-х роках він переїхав до Мінська, де активно працював у театрі, на телебаченні, писав сценарії, перекладав, вів телепрограму «Спадчына». Вважається, що тоді його творчість досягла найбільшої глибини та розмаху. У цей період він створив свої найвідоміші історичні твори, активно співпрацював з театрами, телебаченням і кіностудією «Білорусьфільм», займався перекладами та брав участь у літературному і громадському житті республіки. Його зв’язки охоплювали не лише білоруське середовище, але й українські та іноземні колеги.
Особливе місце в творчості Короткевича посідали Орша — місто його дитинства, де він часто відвідував сестру й працював над повістю «Дике полювання короля Стаха», а також Рогачів, де в родинному домі написав «Сиву легенду» і розпочинав роман «Колосся під серпом твоїм». Щоб глибше відчути дух білоруської землі, він подорожував країною, зокрема влітку 1963 року мандрував історичними містами разом із письменниками Якубом Брилем і Василем Колесником.
Після переїзду Володимир Короткевич активно підтримував зв’язки з Україною: писав про Київ, перекладав українських авторів, товаришував із Романом Іваничуком, Іваном Драчем, писав про Лесю Українку, Шевченка, Франка. Його повість «Листя каштанів» та есе «Сон про те, що було» — справжні літературні послання любові до Києва.
За літературні досягнення Короткевич був нагороджений орденом Дружби народів, Літературною премією імені Івана Мележа (1983) за роман «Не можна забути» та Державною премією імені Якуба Коласа (1984, посмертно) за «Чорний замок Ольшанський».
Крім того, письменник активно брав участь у наукових експедиціях, виступав на підтримку білоруської мови, захищав пам’ятки архітектури та природи.
Несважаючи на загальне визнання, деякі з його творів — зокрема «Не можна забути» та «Леоніди не повернуться до Землі» — викликали критику, що болісно відобразилося на самому авторові.
Володимир Короткевич помер 25 липня 1984 року в Мінську. Йому було всього 53 роки…
14 квітня 2011 року в Києві, перед будівлею Посольства Республіки Білорусь на вулиці Михайла Коцюбинського, 5, встановили пам’ятник видатному письменнику.
Автори скульптурної композиції — відомі білоруські митці: скульптори Костянтин Селіханов і Олег Варвашеня, а також архітектор Олександр Корбут. Образ письменника, відтворений у бронзі, передає емоційну глибину та шляхетність духу.
***
Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.
До теми: Мінус Пушкін: на Троєщині з’явилася вулиця Соні Делоне.