Впродовж останніх років Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, пов’язаних назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом. Також у межах дерусифікації змінила свою назву і вулиця Олександра Даля у Деснянському районі столиці.
Вона сформувалася на початку 2010-х як одна з вулиць котеджного селища Деснянське, а з 2011 року отримала назву вулиця Олександра Даля — на честь невстановленої особи. З часом її назву хотіли уточнити, вказавши ім’я відомого російського письменника та етнографа Володимира Даля.
Ще у травні 2022 року експертна комісія запропонувала внести вулицю О. Даля до переліку об’єктів, назви яких підлягають перейменуванню. Оскільки походження назви цієї вулиці не було встановлено, в рамках ініціативи з деколонізації столичної топоніміки було проведено рейтингове електронне голосування у застосунку «Київ Цифровий». Серед запропонованих варіантів найбільшу підтримку (8 822 голоси) — отримала пропозиція «Лейбніца».
На основі експертних висновків та результатів голосування депутати Київської міської ради ухвалили рішення про перейменування вулиці Олександра Даля на честь видатного мислителя Ґотфріда Вільгельма Лейбніца.
Видатний вчений побачив світ 1 липня 1646 року в місті Лейпциг у Німеччині. Його батько, юрист за освітою, був професором філософії моралі в Лейпцизькому університеті, а один із дідів викладав римське право.
З ранніх років хлопчик проявляв надзвичайну допитливість та любов до читання. Уже в семирічному віці Ґотфрід почав вивчати латину, а в вісім років захопився античною історією, намагаючись самостійно розібратися у творах Лівія.
Його мати, помітивши талант сина, дозволила йому користуватися бібліотекою батька, що сприяло його глибокому зануренню у твори Цицерона, Сенеки, Платона та інших класиків. До 12 років він вже досконало володів латиною.
У 1661 році Лейбніц вступив до Лейпцизького університету, де захопився лекціями професора Якоба Томазія, а також самостійно вивчав праці Бекона, Кеплера, Галілея, Декарта, Гоббса та інших мислителів.
За два роки він здобув ступінь бакалавра філософії, а в 1666 році захистив докторську дисертацію в Альтдорфському університеті.
За рік Ґотфрід поступив на службу до Майнцського курфюрста, де займався юридичними та політичними питаннями, зокрема досліджував можливості об’єднання християнських церков.
Варто зазначити, що вчений завжди був глибоко релігійною людиною, намагаючись поєднати релігію з наукою, не допустивши сумнівів у догматах християнства.
У 1673 році Христіан Гюйгенс передав Лейбніцу свою працю «Маятниковий годинник», що містила відкриття у механіці. Це надихнуло його на глибоке дослідження математики. Наступні роки він вивчав числові ряди, рівняння, екстремуми та криволінійні фігури, вдосконалюючи свої методи завдяки спілкуванню з Гюйгенсом та математиком Еренфрідом Чирнгаузом.
У 1676 році, обмінюючись листами з Лондонським королівським товариством, Лейбніц отримав інформацію про дослідження Ісаака Ньютона. Саме тоді він сформулював основні правила диференціювання та інтегрування, що стало проривом у математичному аналізі.
Того ж року він залишив Париж і поступив на службу до герцога Йоганна-Фрідріха, де працював бібліотекарем, радником, а згодом чиновником юридичної канцелярії.
До цього Лейбніц зустрічався з Бенедиком Спінозою, Антоні ван Левенгуком та іншими провідними науковцями того часу.
Одним із найвизначніших наукових досягнень Лейбніца стало створення диференціального та інтегрального числення, що сформувало фундамент математичного аналізу. Він також зробив важливий внесок у теорію комбінаторики, запропонував нові принципи логічного мислення та розвинув теорію множин.
У філософії Лейбніц запропонував теорію монад, згідно з якою реальність складається з неподільних нематеріальних субстанцій. Він прагнув примирити раціональність науки та духовність, підкреслюючи гармонійний порядок Всесвіту, встановлений Богом.
Лейбніц відіграв значну роль у розвитку науки: він заснував Берлінську Академію наук, був почесним членом Французької Академії наук.
Його внесок не обмежувався математикою та філософією: він розробив механічний калькулятор, працював над створенням пневматичного двигуна, а також запропонував генеалогічну класифікацію мов.
Наукова спадщина Лейбніца залишається свідченням сили міждисциплінарного мислення, що відзначало епоху великих відкриттів та інтелектуальних пошуків у другій половині XVII — початку XVIII століть.
Останні роки життя науковець прожив у Ганновері, де й помер самотнім 14 листопада 1716 року. Хоча його внесок у науку був величезним, Ґотфріда Лейбніца поховали без великих почестей.
Девізом життя вченого стала його знаменита фраза:
«Наше щастя зовсім не полягає і не може полягати у повному задоволенні, коли не залишиться вже чого бажати, що сприяє отупінню нашого розуму. Вічне прагнення нових задоволень і нового вдосконалення — це і є щастя».
***
Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.
До теми: Нові адреси Києва: у Святошинському районі з’явилася вулиця на честь наукового генія XVII століття.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»