«Володар мух» є першим і найвідомішим романом британського письменника, лауреата Нобелівської премії Вільяма Голдінга. Вийшов він у 1954 році.
Автор задумав його як відповідь твору «Кораловий острів» Роберта Баллантайна (1858) в жанрі робінзонади, де троє підлітків потрапляють на безлюдний острів і поводяться дуже виховано та правильно, навіть в ізоляції від цивілізації, спільно долаючи небезпеки. Голдінгу це здалося нереалістичним, і він вирішив розповісти, як могло бути насправді.
За сюжетом, внаслідок авіатрощі декілька дітей опиняються на безлюдному острові. Серед них визначаються два лідери, які починають боротьбу за владу. Поступово діти перетворюються на дикунів, забуваючи не тільки про дружбу й порядність, а навіть про людську подобу.
Роман досліджує витоки моральної деградації людства. Створений у повоєнний час, коли інтелектуали шукали відповідь на питання, чому люди були прихильні ідеям нацизму і фашизму, він ще ширше розкриває суть людської натури — страшної, яка здатна на найжорстокіші злочини.
Вистава в жанрі антиутопія торкнеться теми «звіра» всередині кожної людини, досліджуючи питання: куди зникає людяність в умовах хаосу.
Робота над проєктом тривала рік. Спеціально для постановки відзняли відео та розробили окремий всесвіт. Над декорацією працювала сценографиня Рая Ідрісова. Оригінальні костюми та грим — Євгенія Слободяник.
Ця постановка стала дебютною режисерською роботою для актора та викдалача Івана Шарана. А зіграли в ній студенти кінофакультету Університету Карпенка-Карого (Курс Інни Капінос і Сергія Калантая) та запрошені артисти.
«Вечірній Київ» розпитав у режисера Івана Шарана про роботу над виставою, основні ідеї та візуальні рішення.
— Чому для дебюту обрали саме цей твір? Чим він вас зацікавив?
— Для мене роман Голдінга абсолютно дотичний до того, що відбувається зараз не тільки у нас, а взагалі в контексті цілого світу. Це дуже небезпечна зона, яка може призвести до того, що людство може взагалі зникнути з цієї прекрасної планети. Цю думку я бачу в самому романі. У ньому йдеться, що нібито починається Третя світова війна, але ядерна. Дітлахи опиняються на острові, і є шанс створити щось нове, щось чисте.
— Розкажіть, як виникла співпраця з Диким театром?
— Я був другим викладачем на курсі Сергія Калантая і Інни Капінус в університеті Карпенка-Карого. І як педагог мав зробити зі студентами дипломну роботу. Почав придивлятися до акторів, думати над матеріалом. І чітко побачив в них персонажів роману. Тому запропонував студентам цей матеріал. Ми почали його розглядати ще в університеті. Збирались на бесіди, розмірковували. Я розробляв концепцію, робив з роману інсценівку.
Коли вже була готова моя концепція, як я це бачу та в якому ключі, ми вирішили, що варто зробити постановку на незалежному майданчику. Запропонував цей матеріал Ярославі Кравченко (засновниця Дикого театру, — Ред.), вона зацікавилась. Ми почали розробку, і майже рік готували постановку. Проєкт потребував грошей, він дуже технічний, враховуючи ту концепція, яку ми хотіли втілити. Тож ми паралельно шукали гроші, розробляли сценографію та репетирували сцени з акторами.
— Це ваш режисерський дебют. Які основні виклики були в процесі роботи?
— По-перше, саме роман, тому що він надто складний. Друге — в яку концепцію його помістити, щоб вона працювала саме на те, про що я хочу поговорити з глядачем. Придумати певні рішення, сцени.
Під час підговки багато чого змінювалось та переписувалося. Інсценізація ніколи не мала завершеного етапу. Я завжди щось додавав чи міняв в ході репетиції. І ця відсутність чіткої конструкції була для мене ще одним викликом.
Це не п’єса, де є чітко розбудований подієвий ряд. Треба було зробити таку інсценізацію, щоб витримати тему, персонажів, провести їхні лінії і помістити їх в певну концепцію.
— Як працювалося з акторами та з командою?
— У нас був чудовий шлях, по якому йшли кардіограмою: то починали, то заморожували роботу, потім знов повертались до неї. Пощастило зібрати команду професіоналів: освітлювач Олександр Безверхий, звукорежисер Павло Наталушко, сценорафка Рая Ідрісова, яка розробила зі мною концепцію, сценографію, гримери тощо. Всі працювали на мою ідею.
Особливо радий тому, що Ярослава Кравченко повірила і підтримала цей проєкт. Це дуже важливо, коли продюсер сприяє тому, щоб це відбулося. Довіра і віра зі сторони Ясі теж давала мені натхнення і відповідальність.
— Поділіться особливостями візуальної складової вистави. Які основні образи та сенси ви закладали?
— Насамперед це стилістика кіберпанку. Тобто непевний простір, в якому звір, один із персонажів роману, поміщає дітей в певну матрицю, в якій вони існують, і проводить над ними експеримент.
Є телевізори, які також є персонажами. Вони постійно транслюють інформацію, яку поглинають діти на острові. Тобто сам телевізор і потік інформації, яким переповнений світ, і штучний інтелект, спричиняють те, що людина губиться і починає забувати про те, що вона людина. Коли діти граються, вони дивляться різні мультфільми, що впливають на їх деградацію.
Також діти постійно грають в ігри через VR-окуляри, і це все транслюється через проєкцію. Також у нас є онлайн-зйомка на камеру, з якої входить один із персонажів. І камера теж є одним із персонажів: це очі звіра, які слідкують за персонажами, яких він помістив в матрицю.
У виставі є також шість робітників звіра, які допомагають йому проводити експерименти над дітьми. І є один персонаж, який виходить з матриці, тому що він кидає виклик звіру і говорить про те, що любов — це єдина сила, яка може врятувати.
— Про що вам насамперед хотілося б поговорити з глядачем?
— Про виклики сучасного світу, які починають домінувати над людиною. Штучний інтелект, нові технології, віртуальні ігри, паралельна реальність, в яку хочуть зануритися люди. Все в майбутньому може спричинити в деякій мірі і деградацію, і взагалі знищення людини.
Ну і, звичайно, основна із тем — зародження звіра. Гадаю, його можна подалати тільки через любов. І цю тему я протягую через свою виставу, через одного з персонажів, звіра. Він у Голдінга змальований як голова, яка висить на дерев’яному кілку, з якою розмовляє один з героїв, Саймон. І звіром, в моєму розумінні, людина стає тільки тоді, коли вона позбувається такої субстанції, як любов.
***
У ролях: Ян Корнєв «Велелюбний», Святослав Жмурко, Денис Сопілко, Марія Шуліка, Артур Кулик, Давід Димченко, Вікторія Щегель, Артем Ляшук
«Володар мух»
Коли: 26 травня о 18:30, 30 серпня о 18:00
Де: Сцена 6, Довженко-Центр, вул. Васильківська, 1
Вартість квитків: 400-1200 грн.
Читайте також:
- Знайомство з сучасним українським дизайном: на Подолі запрацював MLYN design hub. На цій локації не лише представлені мистецькі витвори та сучасні дизайнерські вироби, а й проводять екскурсії, освітні лекції та інші тематичні події.
Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»