30 червня 1941 року у в’язниці Перемишлян на Львівщині чекісти стратили священника УГКЦ 52-річного Олексія Боднара. На його тілі вирізали хрест і посипали сіллю.
Олексій Боднар народився у 1889 році в селі Торгів на Львівщині. Закінчив Львівську греко-католицьку духовну семінарію і був висвячений на ієрея під час Першої світової війни. Виконував обов’язки управителя парафій у кількох селах.
З 1921 року він почав служити у селі Борщів та викладав релігію у місцевій школі. Одночасно, активно займався національно-просвітницькою діяльністю, замовляючи українські книжки та часописи. Ці дії викликали неприязнь з боку поляків, але вони не наважилися на відкриту протидію. Згодом Олексій Боднар організував у Борщеві осередок Українського католицького союзу, який мав на меті підтримувати розвиток українського народу в мирянському дусі.
У 1932 році він відгукнувся на звернення митрополита Андрея Шептицького, закликуючи людей допомагати бідним і безробітним, а у 1938 році Шептицький призначив його куратором освіти Перемишлянського деканату.
Після початку Другої світової війни Західна Україна опинилася під окупацією радянських військ, а спецслужби почали переслідувати Греко-католицьку церкву та всіх проукраїнських активістів. У 1941 році, разом з наступом нацистів, арешти та переслідування перетворилися на масові розправи. Отця Боднара попередили про загрозу і порадили знайти укриття, але він відмовився, зазначаючи, що не скоював жодних злочинів.
26 червня його затримали та відправили до в’язниці НКВД у Перемишлянах. Чотири дні його катували, а потім разом із іншими в’язнями розстріляли. Німецька адміністрація дозволила переправити тіло отця до Борщева, де 1 липня 1941 року його поховали.
У квітні 1941 року в УРСР функціонувало 62 в’язниці, з яких 26 розташовувались у Західній Україні. Тюрми виявилися переповнені – в них утримувалося 72 768 осіб, серед яких були політики, діячі релігії, представники інтелігенції, колишні чиновники й військові, “куркулі” та активісти національно-визвольного руху, а також злочинці.
Нарком державної безпеки Всеволод Меркулов видав розпорядження про терміновий облік усіх в’язнів у тюрмах. Вони мали провести поділ на тих, кого необхідно було депортувати в концтабори ГУЛАГу, і тих, кого слід було розстріляти.
У багатьох містах Західної України, після численних нацистських бомбардувань, місцеві глави НКВД почали самостійно знищувати в’язнів. Прокурор Львівської області Леонтій Харитонов санкціонував страту політичних в’язнів.
“Ворогів народу” без суду розстрілювали прямо в камерах через отвори, призначені для передачі їжі, або закидали гранатами. Тіла ховали у дворах в’язниць.