14 серпня 1916 року, між австро-угорською армією та українськими січовими стрільцями з однієї сторони і російською імператорською армією з іншої, розпочались бої за гору Лисоня. Ці зіткнення були відомі як “найтяжчі та найбільш кровопролитні протистояння з москалями за весь період існування легіону УСС”.
Передумови до битви виникли унаслідок подій, що сталися кілька місяців раніше. У червні 1916 року російські війська Південно-Західного фронту здійснили наступальну операцію, що отримала назву Брусилівський прорив. Їм вдалося прорвати австрійську оборону, але повністю контролювати Галичину, як у 1914 році, їм не вдалось.
На момент прориву січові стрільці знаходились поблизу річки Стрипи на Тернопільщині й не вели бойових дій, але 12 серпня їх перевели до села Потутори – тепер частина Тернопільського району. Військове керівництво наказало їхнім підрозділам облаштувати позиції навколо гори Лисоня, висота якої становила 399 метрів. Поряд тримались угорські, німецькі та турецькі частини. Всі були проінформовані, що в разі прориву росіяни отримають відкритий шлях до Львова та далі на захід.
Бої розпочались уже наступного дня. Російські війська одразу накрили потужним артобстрілом дві сотні першого куреня УСС. Внаслідок цього стрільці залишили позиції, а їхні дії було розцінено військовим командуванням як зрада. Українців відкликали з бойової лінії до сусіднього села Посухів, а командувача Антона Вариводу змусили написати рапорт про відставку. Проте бої не вщухали: росіяни спрямували атаку на Бережани, і 2 вересня стрільців знову кинули у бій. Першою шла сотня Романа Сушка.
“Побачивши москалів, сотня рвонула з яру під гору. На чолі вибігли старшини й підстаршини. Чети швидко сформували боєву лінію і пішли за своїми командирами — на смерть. Через кілька хвилин загинули всі команданти чет і половина підстаршин. Вороги боролись завзято: хто втратив гвинтівку, боровся камінням, різав ножем, відмовляючись здаватися”, – зазначалося у книзі “Українські січові стрільці” 1935 року.
Роман Сушко потрапив у полон до росіян. Незважаючи на невдачу, інші сотні стрільців 4 вересня спільно з німецькими та угорськими частинами перейшли у наступ, зупинивши росіян та повернувши всі позиції на горі Лисоня.
Через 12 днів росіяни провели аналогічний наступ, захопивши турецькі позиції на Диких Ланах поблизу Посухова. 29 вересня вони атакували всіма силами в районі Лисоні, розгромивши угорців біля Потутор. У цьому бою січові стрільці виявились у повному оточенні: частині вдалося вирватися, а решта потрапила в полон. Серед полонених був і поручник Андрій Мельник – майбутній голова Проводу Українських Націоналістів.
Дослідник Степан Ріпецький складав список із 133 загиблих стрільців під час боїв на Лисоні та Потуторах.
Легіон Українських січових стрільців був створений у Львові 6 серпня 1914 року й став окремою українською добровольчою формацією в складі австро-угорської армії під час Першої світової війни.
Питання про його створення поставила перед австрійським командуванням міжпартійна організація “Головна Українська Рада”. Отримавши дозвіл, вона звернулася до українського народу зі закликом вступати до лав УСС. На цей заклик відгукнулися 28 тисяч добровольців.
Збори мали відбутися у Стрию, однак через інтенсивні бої в Галичині до міста змогли дістатися лише 10 тисяч осіб. Налякані чисельністю та маючи сумніви щодо лояльності, австрійці та поляки дозволили сформувати легіон лише з 2,5 тисяч осіб, яких поділили на 10 сотень по 250 стрільців.