Сьогодні ім’я Михайла Буділова все частіше звучить у контексті міських реформ, демонтажу незаконних тимчасових споруд та нових підходів до благоустрою столиці. А починалося все з… ліфта у звичайному багатоповерховому будинку на Лісовому масиві. У 16 років він самостійно надсилав звернення та запити й таки добився ремонту, а вже у 20 — став наймолодшим депутатом Київради.
Після завершення каденції у міській раді посадовець перейшов до виконавчої влади, а нині очолює один із найскладніших напрямів у структурі КМДА — Департамент територіального контролю міста Києва. Саме ця команда відповідає за реформу у сфері розміщення тимчасових споруд, порядок і чистоту, демонтаж та роботу інспекцій.
У нашому інтерв’ю Михайлом Буділовим, він розповів «Вечірньому Києву», з чого починався його шлях і, чому обрав непросту сферу благоустрою, як формується команда Департаменту і чому реформа МАФів — це не просто про демонтаж, а загалом про системну перебудову міського простору столиці.
— Михайле, ви почали політичну діяльність у дуже юному віці на волонтерських засадах. Що стало поштовхом до цього рішення і що вас тоді найбільше мотивувало?
— Ще з дитинства мене цікавила публічна діяльність: самоврядування, ініціативи, лідерські ролі. Хотілося бути корисним і щось змінювати. А політика — це, по суті, інструмент управління державою, у якому кожен із нас так чи інакше бере участь: ми голосуємо, обираємо владу, впливаємо на процеси.
Я почав із вирішення локальних проблем. Ще підлітком, мешкаючи на Лісовому масиві, бачив, як недбало на той час працювали комунальні служби: ліфти не працювали, під’їзд прибирали формально… Тоді Верховна Рада якраз ухвалила закон про доступ до публічної інформації. Я вивчив його й зрозумів, що через офіційні запити можна домагатися реальних змін.
Почав писати листи щодо витрат на обслуговування будинку: ремонти, ліфти, прибудинкова територія. І був приємно здивований, коли побачив реальні результати — за півроку під’їзд відремонтували, за рік замінили ліфт. Я отримав усі кошториси та бачив як оформлюються документи. Це надихнуло: я усвідомив, що навіть один ініціативний мешканець може змінити ситуацію.
У 2012 рік в нашому Деснянському районі (виборчий округ №215) відбувалися парламентські вибори. Одним із кандидатів був 25-річний аспірант університету Шевченка, свободівець Андрій Іллєнко. Я долучився до його кампанії як волонтер, оскільки розділяв його погляди.
Кілька місяців ми працювали виключно на ентузіазмі — без фінансування, зате з великою вірою в перемогу. І нам вдалося її здобути. Це стало для мене переломним моментом — я вперше відчув, що можу впливати не лише на повсякденні речі, а й на масштабні політичні процеси.
Згодом я відповідав за роботу громадської приймальні та опрацювання звернень громадян. Роботи було чимало: наш округ налічував понад 180 тисяч громадян.
«ПОЛІТИКА — ЦЕ НЕ ПРО ВІК, А ПРО ГОТОВНІСТЬ ПРАЦЮВАТИ ЗАДЛЯ РОЗВИТКУ ГРОМАДИ»
— У 2015 році, коли вам було 20, ви стали наймолодшим депутатом Київради. Згадайте, як усе починалося, і якими були ваші перші виборчі перегони.
— Я добре знав Деснянський район, у якому виріс, тож розумів місцеві проблеми. Коли з’явилася можливість балотуватися — не сумнівався: хотів представляти інтереси громади та брати на себе відповідальність. Відверто кажучи, у 20 років було непросто формувати команду, працюючи з людьми, старшими на десятки років. Проте в мене було сильне бажання, наполегливість і надійні однодумці.
Кампанія була дуже інтенсивною — за три місяці я провів понад 100 зустрічей у дворах: сам клеїв плакати, друкував прості чорно-білі газети та, стоячи з мікрофоном, агітував людей біля магазинів. Бюджет був невеликий, але головною рушійною силою була віра та енергія. Пам’ятаю, люди жартували: «Та вже проголосуємо за тебе, аби відчепився» — настільки активною була кампанія.
Не бракувало й скептиків. Один чоловік, дізнавшись, що мені 20, відмовився навіть слухати. Але такі моменти лише додавали мотивації.
Коли побачив на дільниці, що найбільше бюлетенів із моїм прізвищем — зрозумів: усе було не дарма. Звідси й висновок: політика — це не про вік, а про готовність працювати для розвитку громади.
— Як депутат минулого скликання Київської міської ради, які ініціативи та проєкти ви вважаєте своїми найбільшими досягненнями? Або ж розкажіть про те, що так і не вдалося реалізувати.
— Робота розділялась на два аспекти: округ і сесійна зала. За роки роботи в районі вдалося реалізувати багато конкретних змін. Встановили понад 50 дитячих майданчиків, облаштували кілька спортивних об’єктів, зокрема сучасне футбольне поле з трибунами і роздягальнями. На його базі створили футбольний клуб «Лісовий», де нині тренуються близько 200 дітей.
Серед іншого, ми запровадили чудову ініціативу — кінотеатр просто неба. Це був 2017 рік — абсолютно новий досвід для спального району, де раніше не було подібних культурних подій. До перегляду запрошували й відомих акторів, режисерів, з якими проводили живі обговорення. Пам’ятаю перший вечір — прийшло близько 400 людей, хоча сидячих місць було лише 90. Це перетворилося на сусідські зустрічі — відкриті, теплі, живі.
У Київраді одним із найважливіших досягнень стала реформа у сфері управління комунальним майном. З 2019 року оренда і продаж всього комунального майна в Києві почали відбуватись винятково через систему «Prozorro.Продажі». Це зруйнувало стару непрозору схему, коли «потрібні» об’єкти роздавалися через товарні біржі. Тепер усе — прозоро, відкрито, на аукціоні.
Ще один важливий напрям — захист інтересів мешканців у скандальних забудовах. За моїм поданням, Київрада розірвала щонайменше п’ять договорів оренди, які загрожували знищенням зелених зон і хаотичною забудовою у дворах. Один із найгучніших кейсів — на вулиці Алішера Навої, 55. Люди чотири місяці жили в наметах взимку, протестуючи проти забудови скверу — мали будувати хмарочос у житлових дворах. Попри тиск і погрози, ми зберегли сквер.
Подібні історії були й на Малишка, Перова, Райдужному. У кожній — моя ініціатива, виступи в Київраді, боротьба за рішення. Це, можливо, не дало миттєвих політичних бонусів, але я точно знав, що стою на боці людей.
Окрім того, як фракція «Свобода», ми колегіально впливали на ухвалення важливих рішень, здійснювали контроль за цільовим використанням бюджетних коштів та захист національних інтересів.
На останніх місцевих виборах я отримав один із найкращих результатів у Деснянському районі, попри його поділ на два округи. Проте, на жаль, через недосконалу виборчу систему в КМР я не пройшов.
«НАПРЯМ, ЯКИЙ Я ОЧОЛИВ, — ОДИН ІЗ НАЙСКЛАДНІШИХ»
— У 2021 році ви стали заступником директора департаменту. Що спонукало перейти на роботу в виконавчу владу?
— Мої зусилля та результати були помічені, і я отримав пропозицію спробувати себе у виконавчій гілці влади. Тимур Ткаченко, який тоді очолював Департамент міського благоустрою КМДА, запросив мене долучитись до роботи над міськими проєктами вже на рівні адміністрації. Це ріщення підтримав міський голова.
До того мій досвід був суто політичним, тож це був новий етап — приєднання до вже сформованого колективу, де потрібно було швидко адаптуватися та навчитися працювати по-новому.
— Ви очолили департамент вже у 27 років. Як адаптувались до відповідальності? Що було найважливішим у перші місяці?
— На початку 2023 року з’явилася можливість обійняти посаду директора, і я погодився. Я вже розумів специфіку роботи в Київраді, мав налагоджену комунікацію з депутатами та колегами — тож знав, на що йду.
Це один із найскладніших напрямів. Це не кабінетна робота — щоденні зустрічі з підприємцями, бізнесом, владою. Я вирішив не бути формальним керівником, а справді щось змінити.
Перше рішення — повна реорганізація департаменту. Коли я прийшов, у штаті було 49 людей. Сьогодні — 271. Рішення Київради розширило наші повноваження. До нас доєднались інспекції з благоустрою, паркування та з питань ЖКП і ми почали активно набирати фахівців та поступово підвищувати заробітні плати.
Змінили підхід до роботи. У колектив увійшли молоді спеціалісти без досвіду в держсекторі, але з потенціалом — сьогодні вони вже досвідчені кадри. Ми також «витягли з тіні» внутрішніх працівників, які довго лишались у другому ряду, але мали мотивацію та знання — сьогодні вони обіймають керівні посади.
Реорганізація була складною. Багато бюрократії, опору, небажання змін. Але без цього — ніяк. Я переконаний: система має постійно оновлюватись.
ДЕМОНТАЖ МАФів БІЛЯ МЕТРО «АКАДЕММІСТЕЧКО» — РЕКОРД У КИЄВІ
— Які ключові зміни ви впровадили у сфері міського благоустрою?
— Найбільша і найважливіша зміна — впровадження нового порядку розміщення тимчасових споруд у Києві.
Його обговорювали роками. Було багато хаосу — старі підходи, відсутність правил, протести, перекриття доріг. Ми провели чотири місяці консультацій з підприємцями, депутатами, громадськістю та профільними комісіями. Це був складний, але важливий діалог.
У результаті — в червні минулого року за новий порядок проголосували 82 депутати з усіх фракцій. Це одне з найскладніших рішень Київради в цьому скликанні.
Суть реформи — повний перезапуск системи. Усі нинішні тимчасові споруди будуть демонтовані. Нові місця визначатимуться тільки через аукціони на «Прозорро.Продажі».
Ми запровадили єдині архетипи для споруд — сучасні, з вбудованими сміттєзбірниками, кондиціонерами, пожежною безпекою, LED-екранами. Єдиний критерій перемоги в аукціоні — ціна.
Цей підхід охоплює не лише МАФи, а й поштомати, вендингові апарати тощо. Переможці отримують договори на 5 років — це гарантія стабільності. Впровадження реформи триватиме протягом 1-1,5 року, а результат побачить кожен.
— І ця демонтажна кампанія дала результат?
— Якщо раніше одна тимчасова споруда на Печерську приносила бюджету 1,5 тисячі гривень на місяць, то після аукціону — в середньому 70 тисяч. Для прикладу, всі МАФи Печерського району (а їх було 170) давали місту приблизно 2,5 млн грн на рік, а лише 9 нових локацій, реалізованих через «Прозорро.Продажі», приноситимуть понад 6 млн щороку. Рекорд — вул. Бастіонна, де фінальна ціна лоту склала 203 тис. грн/місяць, за рік виходить 2,5 млн. грн. лише з цієї локації. Це вже зовсім інший рівень надходжень.
Усі чомусь говорять лише про те, куди й як витрачати бюджетні кошти. Але майже ніхто не підіймає питання: як наповнювати бюджет?
— Ми пригадуємо один масштабний демонтаж у Києві, на «Академмістечку». Тоді прибрали десятки тимчасових споруд…
— Так. Це один з найбільших демонтажів. Після демонтажу один із моїх знайомих сказав: «Я стільки років тут їздив, але навіть не знав, що тут є станція метро — її просто не було видно за спорудами». Тепер простір відкритий.
Подивіться на вулицю Богдана Хмельницького, на площу біля «Звіринецької», станції метро «Шулявська», «Дорогожичі» чи «Мінська» — місто змінюється.
— Нещодавно стало відомо, що деякі демонтовані МАФи передають на потреби сил оборони. Багатьох ця інформація здивувала, бо це не якесь поширене явище. Розкажіть, як це працює?
— Так. Після повномасштабного вторгнення військові почали запитувати тимчасові споруди для блокпостів, командних пунктів, складів тощо. І ми змогли їм допомогти.
За законом власник може забрати демонтований МАФ, компенсувавши вартість демонтажу. Але це роблять лише 25%. Решта — на зберіганні. Після трьох років ми маємо право передати їх військовим.
Вже передали 849 споруд. Їх використовують по-різному. Наприклад, мені розповіли бійці батальйону «Свобода», що хлопці зварили з однієї такої конструкції каркас для автомобіля.
Це ще один приклад, як місто може допомагати військовим.
«ТУАЛЕТНІ СХЕМИ», БЕЗКАРНІ НОТАРІУСИ ТА ДРОНИ ПРОТИ ХАОСУ В МІСТІ
— Останнім часом у ЗМІ часто з’являється термін «туалетні схеми». Що це таке і як із цим боротися?
— Це проблема. У Києві є споруди — кіоски, «ларьки», іноді навіть громадські вбиральні — які якимось дивом потрапляють до реєстру нерухомого майна. І потім власники кажуть: «Це ж моя власність, ось документи!». А ці документи зареєстрував «чорний» нотаріус, який закрив очі на те, що це — не будинок, не будівля взагалі, а конструкція на декілька квадратних метрів.
На практиці виглядає це так: ми демонтуємо МАФ, а власник приходить із паперами й вимагає повернути «майно», яке нібито було встановлено до 1991 року. Зрозуміло, що споруда ніколи не мала права бути в реєстрі. Це — зловживання системою.
Ми вже неодноразово зверталися до Міністерства юстиції з вимогою анулювати такі реєстрації та позбавити недоброчесних нотаріусів ліцензій. Але реакція — м’яко кажучи, неактивна. Наразі ми подали 5 позовів до господарського суду, сподіваємось на законне рішення.
— Як відомо, що деякі процеси, якими займається ваш департамент, зокрема, великі демонтажі, не завжди є зрозуміли для широкого загалу. Розкажіть, як ви ведете комунікаційну політику і чи дає вона якісь результати?
— Так, комунікуємо з громадою через соцмережі — Facebook, Instagram, Telegram-канал «Київдемонтаж». Там активно і наполегливо показуємо, які об’єкти демонтуємо і чому. Крім того, постійно оновлюємо інформацію на сайті. Наші співробітники часто виходять в ефіри, пояснюють рішення.
Я люблю вести соцмережі, читаю коментарі, відповідаю. Мій номер телефона не змінювався близько 15 років — він є у багатьох містян.
— Яких ініціатив від вас та вашого департаменту варто очікувати киянам найближчим часом?
— Так. Зроблю анонс. Ми працюємо над автоматизованою системою для фіксації порушень правил благоустрою. До нас звернулися айтішники, які розробили програму, яку зараз використовують військові для моніторингу територій за допомогою дронів.
Система використовує штучний інтелект і «бачить» сміття, розриття, порушення на тротуарах, незаконні будівництва — все це фіксуватиметься автоматично. Невдовзі ми проведемо випробування, а після завершення воєнного стану запустимо. Також плануємо навчати наших інспекторів роботі з дронами.
Це — наступна реформа, про яку я ще не говорив публічно. Але вірю, що це справді змінить підхід до контролю за благоустроєм у місті.
Даша ГРИШИНА, фото Бориса КОРПУСЕНКА, «Вечірній Київ»