Журналісти, дипломати, представники міжнародних організацій та небайдужі українці зібралися, щоб особисто попрощатися з людиною, яка загинула за правду.
Історія Вікторії Рощиної — це не просто ще один випадок серед тисяч у російсько-українській війні. У ній переплелися бажання допомогти людям на тимчасово окупованих територіях, справжня біль за них і зусилля здобувати інформацію в найнебезпечніших умовах, щоб розповісти її світові.
«Вона була, немов метелик, що намагається загасити страшне полум’я» — так описала її рішучість та віру в можливості журналістики Христина Коціра в інтерв’ю для «Вечірнього Києва». Христина була редактором «Громадського», поки там працювала Вікторія.
«Вся редакція відмовляла їй, але вона поставила перед собою мету, і ніхто не міг її зупинити», — поділилася своїми спогадами екс-редакторка.
Біля труни з тілом Вікторії сиділи безутішні батьки та сестра, неподалік розташувався портрет журналістки. Відразу впадало в очі, наскільки вони були схожими і красивими.
Ця родина пережила справжню трагедію. І сьогодні, під час прощання, вони почули про те, якою винятковою була Вікторія, від колег, які працювали з нею протягом різного часу.
Рощина була автором серії репортажів для «Радіо Свобода», а також співпрацювала з «Українською правдою», hromadske, «Українським радіо», «UA: Перший» та «Цензор.нет».
«Служіння», — так охарактеризувала життя і діяльність Вікторії Рощиної шеф-редакторка видання «УП» Севгіль Мусаєва. Вона зауважила, як Вікторія переймалася переживаннями людей на тимчасово окупованих територіях.
Коли стало відомо про загибель двох підлітків у Бердянську (це були Тігран Оганнісян і Микита Ханганов, яких слідчий комітет РФ звинуватив у нібито підготовці диверсії), Вікторія дзвонила з Києва в поліцію Бердянська, вимагаючи, аби тіла дітей передали батькам для поховання.
Як відомо, цього так і не сталося. Нещодавно 16-річних українців — Тіграна Оганнісяна та Микиту Ханганова, які були вбиті російськими загарбниками за підтримку України, Володимир Зеленський нагородив орденом Свободи.
Президент України першого серпня підписав указ про нагородження журналістки Рощиної посмертно орденом Свободи.
Розслідування загибелі Рощиної взялись проводити у проєкті Forbidden Stories.
У їхньому матеріалі зазначено, що до розслідування долучились 45 журналістів з 13 міжнародних медіа, які провели понад 50 інтерв’ю.
Тіло Вікторії Рощиної росіяни повернули без деяких внутрішніх органів, як свідчать дані в Forbidden Stories.
На думку міжнародного експерта-патологоанатома, до якого звернулися за консультацією, це може свідчити про те, що смерть настала внаслідок удушення.
Ці моторошні деталі підкреслюють, наскільки небезпечнію для росіян була Вікторія Рощина, а також якою стійкою й мужньою особистістю вона була.
Після відспівування священик зауважив, що тіло Вікторії не витримало катувань, в той час як її душа залишилася сміливою та безсмертною.
Під час прощання колеги демонстрували своє ставлення до загиблої, навіть через квіти, які принесли.
Наприклад, Ангеліна Карякіна прийшла з великим оберемком калини.
Від «УП» було принесено вінок із троянд та гвоздик, але найбільше було букетів із соняшників.
Під час громадської панахиди на Майдані труну з тілом Вікторії зустрічали під пісню Kozak System «Українське сонце зійшло». Особливо символічними були слова:
«Дорого заплачено,
Ми їх не пробачимо!»
Перевірити факти, дізнатися про кожний момент перебування Вікторії в полоні, виявити винних у її катуваннях і загибелі — про це говорила більшість під час прощання з журналісткою.
Оксана Романюк, директорка ІМІ, в інтерв’ю «Вечірньому Києву» розповіла, що Вікторію не мали права затримувати, тримати в полоні і пропонувати на обмін. Це було порушенням міжнародних конвенцій, адже вона була цивільною особою.
Отже, все, що сталося потім, — це воєнний злочин. ІМІ, українські громадські організації та міжнародні журналістські структури вимагають розслідування історії Рощиної та імен тих, хто відповідає за її загибель.
«Цього року в Україні було встановлено День пошанування загиблих у полоні. Наша задача — зробити так, щоб цей день не став просто датою в календарі. Щоб ми пам’ятали кожне ім’я. Щоб їхні історії звучали. Щоб світ знав правду», — зазначив Олександр Алфьоров, голова УІНП, який добре знав Вікторію Рощину. Історик згадує її як надзвичайно сміливу журналістку.
Колеги говорили про те, чого навчились від Вікторії. Вона ніколи не кидала тему, над якою працювала, і завжди доводила матеріали до кінця, поділилася спогадом Ангеліна Карякіна.
«Вона бралася за те, чого ніхто інший не наважувався», — підкреслювали редактори для молодих журналістів, які були присутні на прощанні.
Наталка Гуменюк згадала, що всі тексті Рощиної дуже якісні. Деякі можуть здаватися «нудними», але кожне слово в її розслідуваннях мало значення і займало своє місце.
Редактори згадували, як боялися за її життя, намагаючись «захистити» Вікторію настільки, наскільки це було можливо під час її небезпечних поїздок на окуповані території.
Проте цей ризик мав свою ціну — це були історичні матеріали. Наприклад, вона висвітлювала так званий «референдум», який Росія вирішила провести в 2022 році, щоб легітимізувати окупацію.
Ризикувавши своїм життям, Вікторія документувала воєнні злочини росіян.
Народний депутат України Ярослав Юрчишин під час прощання пригадував вірш замордованого радянською владою в 28 років українця Василя Симоненка, рядки якого, написані в 60-х роках минулого століття, здавалися законами про нинішній стан речей і героїчну українку, яку вбила Росія.
Можна жить, а можна існувати,
Можна думати – можна повторювати.
Та не можуть душу зігрівати
Ті, що не палять, не горять!
Люди всі по-своєму уперті:
Народившись, помирає кожна,
А живуть століття після смерті
Ті, що роблять те, чого «не можна».
«В даний момент державою вживаються заходи щодо встановлення осіб, причетних до катування та вбивства журналістки Рощиної».
«Нацполіція оголосила про підозру в причетності до катувань Вікторії Рощиної», — повідомили у відповідних органах.