Сьогодні, 1 травня, виповнюється 105 років від дня народження видатної української акторки — народної артистки, лауреатки театральної премії «Київська пектораль» — Нонни Кронідівни Копержинської.
У день пам’яті зірки українського театру і кіно «Вечірній Київ» згадує її життєвий і творчий шлях.
Нонна Копержинська народилася у 1920 році в Києві, у буремні часи. У два роки втратила батька, а разом із матір’ю-лікаркою переїхала на Донбас. Їхнім новим домом стало невелике місто Мирноград, де вона провела дитячі роки, навчилася долати труднощі та сформувалася як сильна особистість.
«Як народилася в Києві в роки громадянської — так і воюю!» — з властивою їй іронією повторювала акторка.
Коли її матір отримала переведення на роботу до Києва, Нонна Копержинська у 1938 році вступила до театрального інституту, де навчалася на курсі легендарного Амвросія Бучми.
Вже за рік її талант помітив кінорежисер Олександр Довженко, який запросив її до фільму «Щорс» (1939) — так відбувся її дебют у кіно.
Проте початок німецько-радянської війни у 1941 році змусив її перервати навчання, яке вона змогла завершити лише після закінчення воєнних дій.
З 1946 року і до кінця життя Нонна Копержинська працювала в театрі імені Івана Франка, де створила цілу галерею незабутніх сценічних образів, блискуче граючи у постановках за творами Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого.
На думку критиків, її роботи стали класикою українського театрального мистецтва.
Її характерний голос був добре знайомий слухачам радіовистав «Театр перед мікрофоном». Завдяки майстерності й емоційності вона створювала яскраві аудіообрази, що закарбувалися в пам’яті слухачів.
У кіно Копержинська запам’яталася своїми епізодичними, але незабутніми ролями: Мотря у «Долі Марини», Одарка у «Сватанні на Гончарівці», Рогнеда Карпівна у «Королеві бензоколонки».
Та головною кінематографічною перлиною стала її колоритна Секлета Лимериха у культовій стрічці «За двома зайцями». Її героїня має лише декілька сцен, проте кожна з них вражає справжньою акторською майстерністю, яка назавжди залишилася в серцях глядачів.
Як згадувала її колега Галина Яблонська: «Копержинська не грала на сцені — вона на ній жила». Вона була сильною, яскравою, неординарною. Категорично відмовлялася вступати до комуністичної партії, залишаючись вірною своїм переконанням.
Нонна Копержинська була двічі заміжня. Її другим чоловіком був актор та режисер Павло Шкрьоба. За спогадами колег, їхній союз ґрунтувався на взаємоповазі та безмежній любові до мистецтва.
Після Чорнобильської трагедії Нонна Кронідівна втратила чоловіка, а її старший син Євген, отримавши дозу опромінення, був змушений покинути Україну.
Попри всенародну любов, на початку 1990-х її фактично змусили покинути театр, визнавши «застарою» для сцени.
Ці події стали для акторки важкими випробуваннями, які суттєво підірвали її здоров’я.
У 1995 році Нонна Копержинська виконала свою останню кінороль, знявшись у ролі няні панночки у першому фільмі українського серіалу «Острів любові» режисера Олега Бійми.
Востаннє легендарна акторка з’явилася на публіці у 1998 році, на прощанні з колегою. Важка хвороба повільно забирала сили, але навіть тоді в її очах залишався вогонь — спогади про сцену, ролі, глядачів, усе те, що було сенсом її життя.
10 червня 1999 року Нонни Копержинської не стало. Видатну артистку поховали поруч із чоловіком на Байковому цвинтарі.
А 9 червня 2009 року на будинку на розі вулиць Михайлівської та Костельної, де жила видатна акторка, встановили меморіальну дошку на її честь, нагадуючи перехожим про значний внесок Нонни Кронідівни в українське мистецтво.
Нонна Копержинська була народною артисткою не лише за офіційним званням, а й за своєю сутністю. Її любили, захоплювалися, вона була «своєю» для кожного глядача. Її мистецтво залишається невмирущим, її стиль — неповторним, а її енергія — вічною.
До теми: Голос, який зачаровував цілу епоху: видатному тенору Іванові Козловському — 125.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»