Впродовж останніх років Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких були пов’язані з країною-агресоркою та Радянським Союзом.
Також у межах дерусифікації змінила свою назву і Волгоградська площа у Деснянському районі столиці.
Вона виникла у 1960-х роках при забудові Лісового масиву на Лівобережжі Києва, а з 1969 року отримала назву на честь російського міста Волгоград.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну стало очевидним, що назви, пов’язані з країною-агресоркою, не мають місця на мапі Києва. Тож ще у вересні 2022 року площу перейменували на честь Конотопської битви — події, що символізує блискучу перемогу Війська Запорозького над московськими військами у 1659 році.
Це перейменування стало не лише актом деколонізації простору, а й важливим нагадуванням про силу української історії та боротьбу за незалежність.
«Вечірній Київ» запитав у Тиміша Мартиненка-Кушлянського — члена Комісії з питань найменувань, дослідника історії Києва та громадського активіста про те, чому Волгоградська площа змінила свою назву на честь Конотопської битви.
«Створення площі Конотопської битви в українському просторі — це закономірний крок у збереженні національної пам’яті та відзначенні ключових моментів нашої історії. Конотопська битва 1659 року стала беззаперечною перемогою Війська Запорозького над чисельно домінуючими силами Московського царства. Це не лише військовий тріумф, а й символ єднання українців і кримських татар у боротьбі за незалежність», — зазначає пан Тиміш.
За його словами, ця подія довгий час залишалася недооціненою або ж свідомо відсунута на маргінес історичного дискурсу.
«Тож її належне вшанування через появу площі у Києві — це ще один крок у відновленні правдивої історії та нагадування сучасним поколінням про силу єдності та стратегічну мудрість наших предків. Вона служитиме нагадуванням, що українська історія сповнена перемог, які формують нашу національну гідність та національну спадщину», — вважає експерт.
Конотопська битва, що відбулася 29 червня 1659 року, стала одним із найважливіших військових зіткнень у боротьбі України за незалежність.
Вона була кульмінацією московсько-української війни 1658—1659 років, коли гетьман Іван Виговський, об’єднавши сили Війська Запорозького, кримських татар та польських найманців, завдав нищівної поразки московському війську під командуванням князя Олексія Трубецького.
Як відомо з історії, після смерті Богдана Хмельницького в 1657 році ситуація в Україні загострилася. Московія, порушуючи домовленості, втручалася у внутрішні справи Гетьманщини, підтримуючи опозиційні сили. Гетьман Іван Виговський, прагнучи зберегти незалежність, уклав союз із Кримським ханатом та Річчю Посполитою.
Московське військо, що налічувало близько 100 тисяч воїнів, зазнало під Конотопом катастрофічних втрат: понад 30 тисяч загиблих і 15 тисяч полонених, включно з російським князем Семеном Пожарським, якого згодом стратили.
Ця перемога продемонструвала силу українського війська та його союзників у протистоянні проти агресії московитів.
За словами російського історика XIX століття Сергія Соловйова, удар по московському війську був не лише несподіваним, а й психологічно руйнівним. Москва, нещодавно сповнена тріумфальних настроїв, раптово опинилася у стані страху перед можливим наступом українського війська. Місто розпочало активну підготовку до оборони — мешканці поспішали зміцнювати укріплення, а сам цар брав участь у земляних роботах.
Панікою та невпевненістю супроводжувався не тільки політичний клімат, а й стратегічні рішення Москви на найближчі роки. Це підтверджує, що перемога під Конотопом була не просто військовим успіхом, а мала потужний резонанс у ширшому геополітичному контексті.
Однак, попри блискучу воєнну перемогу, політична ситуація в Україні залишалася нестабільною. Внутрішні суперечності, боротьба за владу серед козацької старшини та дипломатичні інтриги не дозволили Виговському повною мірою скористатися здобутками битви. Незабаром він був змушений скласти булаву, а Московії невдовзі вдалося відновити свій вплив на українські землі…
На думку істориків, Конотопська битва залишається важливим символом боротьби за незалежність України, нагадуючи про силу єдності та стратегічну мудрість українських військових. Її уроки актуальні й сьогодні, адже вони демонструють значення згуртованості, міжнародної підтримки та рішучості у відстоюванні суверенітету.
Відзначення Конотопської битви поступово має важливе значення для національної пам’яті України. Вперше після проголошення незалежності цю подію патріотичні рухи відзначили у 1995 році, а у 2008 році ухвалили рішення про масштабне святкування 350-ї річниці битви за участю державних структур. У селі Шаповалівка, де розгорнулися ключові події битви, встановили хрест і капличку, а також відкрили спеціальну експозицію, присвячену історії цієї перемоги.
Свого часу Президент України Віктор Ющенко підписав указ про заходи щодо відзначення Конотопської битви, а також оголосив конкурс на створення історично-меморіального комплексу у Шаповалівці та Конотопі. У своєму указі він закликав міські адміністрації розглянути можливість перейменування вулиць та інших об’єктів на честь героїв битви. Серед запропонованих ініціатив були також випуск пам’ятних марок, ювілейних монет та створення документального фільму про цю подію.
Такі заходи викликали реакцію з боку Росії — МЗС РФ звинуватило Україну у «штучному та надуманому протистоянні», тоді як українська дипломатія наголосила, що святкування історичних дат є внутрішньою справою країни та її правом на історичну пам’ять.
У 2015 році реалізували ще одну важливу акцію «Пам’ятний знак Конотопської битви в містах України». Новий пам’ятний знак провезли 18 містами країни: від Маріуполя до Львова, від Харкова до Одеси. Його освятив Патріарх України Філарет у Києві, а 11 липня 2015 року встановили у Конотопі.
Сьогодні Конотопська битва залишається невіддільною частиною історичної пам’яті України. Вулиці, названі на її честь, є у Рівному та Сумах.
***
Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.
До теми: Власник легендарних скарбів та царський бранець: у столиці з’явилася вулиця гетьмана Полуботка.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»