Впродовж останнього часу вже Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ. Також змінила свою назву і вулиця Марії Боровиченко в Голосіївському районі Києва.
Вулиця в історичній місцевості Мишоловка, Голосіївського району в Києві з’явилася на мапі у 30-ті роки XX століття під назвою 153-тя Нова вулиця. У 1953 році її перейменували на Архангельську вулицю, а ще за десять років вона змінила назву на честь медсестри Марії Боровиченко, яка народилася та вчилася у цій місцевості.
На думку висновків експертної комісії з перейменувань, ця вулиця була названа на честь учасниці Другої світової війни, 17-річної санітарки Марії Боровиченко, що загинула у битві під Сталінградом. Згодом її постать бездоказово героїзувалась радянською ідеологією.
Тож, за результатами рейтингового голосування у застосунку «Київ Цифровий» кияни обрали нову назву для цієї вулиці. Серед запропонованих варіантів найбільшу кількість голосів набрали пропозиції: Умберто Еко (12 066 голосів) та позиція Віри Ґедройць (11 397 голосів).
Зважаючи на те, що Умберто Еко був італійським письменником і не мав прямого стосунку до України або міста Києва, ніколи не відвідував Україну, а Віра Ґедройць працювала та померла в Києві, проживала та похована в історичній місцевості Мишоловка, де пролягає ця вулиця, робоча група рекомендувала Київському міському голові перейменувати вулицю Марії Боровиченко в Голосіївському районі на другий за кількістю голосів варіант відповідно до результатів рейтингового голосування.
Варто зазначити, що це перейменування викликало неоднозначну реакцію у суспільстві, враховуючи, що деякі факти з біографії Віри Ґедройць є суперечливими, а значна частина її життя минула за часів російської імперії. Тож «Вечірній Київ» запитав у члена Комісії з питань найменувань при Київському міському голові Тиміша Мартиненка-Кушлянського, чому для назви вулиці обрали саме цю постать.
«Вшанування пам’яті Віри Ґедройць є важливим кроком у визнанні її значних досягнень у медицині, як першої жінки-хірурга на теренах України. Її внесок у медицину, особливо під час воєн, де вона першою виконувала порожнинні операції на полі бою, є надзвичайно цінним. Крім того, впродовж декількох десятиліть вона жила і працювала в Києві, а її поховання на цвинтарі Мишоловки додає значущості перейменуванню вулиці в цій місцевості на її честь», — зазначив у своєму коментарі нашому виданню пан Тиміш.
Майбутня лікарка народилася 7 квітня 1870 року в родині збіднілого литовського князівського роду Ґедройців. Щодо місця її народження існують декілька версій. У багатьох джерелах вказано, що вона була киянкою, проте згодом вченим вдалося встановити, що лікарка власноруч виправила рік і місце свого народження в особовій справі.
Дівчинка зростала в селі Слободище, Орловської губернії, де її родина мала маєток.
В сім’ї, окрім неї, було ще три сестри та два брати. Її бабуся, Наталія Тихонівна Міхал, виховувала маленьку Віру та навчала місцевих дітей грамоти, французької мови, музики, співу й танців у своєму імпровізованому пансіонаті. Уже в дитинстві Віра вирізнялася зухвалою поведінкою та носила хлоп’ячий одяг.
Бажання стати лікаркою з’явилося в дівчини після низки хвороб і смертей близьких людей, зокрема загибелі її брата Сергія.
Навчалася Віра спочатку в Брянській жіночій прогімназії, а потім вступила до гімназії в Орлі, звідки її відрахували за сатиричний вірш. Пізніше батько відправив її на навчання до Санкт-Петербурга.
Віра Гнатівна з труднощами потрапила на медичні курси професора анатомії Петра Лесгафта, які той організував у себе на квартирі на Фонтанці.
Після того як дівчина вдало склала іспити, Петро Францович порадив їй їхати за кордон і вступати до університету, оскільки на той час у жінки у російській імперії не мали права здобувати вищу освіту.
Тож, для навчання медицині дівчина поїхала за кордон. Щоб отримати паспорт для виїзду у Швейцарію, де жінкам був доступний диплом лікаря, 1894 року Віра уклала фіктивний шлюб з молодим офіцером Миколою Білозеровим, що дало їй можливість оформити документи для виїзду за кордон.
На думку дослідників її біографії, Віра ніколи не приховувала своєї прихильності до жінок. Однак, за спогадами сучасників, її стосунки з чоловіком мали глибший зміст, ніж просто спільні погляди: вони часто листувалися та подорожували разом. Їхній незвичайний шлюб тривав аж до 1905 року.
За однією версією, його розірвали за бажанням самої лікарки (у 1907 році їй повернули титул княжни та дозволили взяти дівоче прізвище), за іншою — Микола Білозеров загинув під час аварії на будівництві стратегічної залізниці.
Віра Ґедройць вступає на медичний факультет Лозаннського університету, де на той час навчалося лише три жінки. Спочатку дівчина захопилася анатомією, але на старших курсах її зацікавила хірургія, яку викладав знаменитий європейський лікар і вчений, професор Цезар Ру.
Невдовзі трагічна звістка про смерть сестри від туберкульозу та важка хвороба матері змусили молоду лікарку повернутися на батьківщину навесні 1899 року.
Через два роки після повернення лікарка підтвердила свій закордонний диплом, склавши іспит у Московському університеті, отримавши місце хірурга в одній з провінційних лікарень. Невдовзі, прославившись кількома складними операціями та цікавими статтями в медичній періодиці, лікарка отримала запрошення на третій загальноімперський з’їзд хірургів.
Попри здобуте ціною неймовірних зусиль визнання в професійних колах, умови праці та життя жінки-хірурга в провінційній лікарні залишалися вкрай тяжкими.
Чиновники ставилися до лікарки з відвертою неприязню, активно перешкоджаючи її роботі. Проте Вірі Ґедройць вдалося розширити та переобладнати невелику лікарню, забезпечивши її новим хірургічним інструментарієм і обладнанням.
Під час російсько-японської війни 1905 року, Віра Ґедройць добровільно вирушила на фронт як хірургиня санітарного потягу від Червоного Хреста. Лікарка оперувала у спеціально обладнаному залізничному вагоні та у наметах, обкладених глиною для захисту від холоду. За перші шість днів на фронті вона виконала 56 складних хірургічних втручань.
Віра Ґедройць однією з перших в історії медицини почала виконувати порожнинні операції в польових умовах за власною методикою, зберігши життя сотням пацієнтів. До цього моменту солдатів, поранених у живіт, залишали помирати, оскільки такі рани вважалися несумісними з життям.
Британський отоларинголог, доктор Джон Беннетт так писав про роботу Віри Ґедройць:
«Ми на Заході усвідомили, що вона першою в історії медицини почала виконувати порожнинні операції не в тиші лікарняних операційних, а безпосередньо в театрі військових дій під час російсько-японської війни 1904 року. Тоді в Європі ми просто залишали поранених у живіт без допомоги. Іншим європейським країнам знадобилося ціле десятиліття, щоб освоїти техніку порожнинних операцій, яку княжна Віра розробила самостійно в неймовірно складних умовах».
За героїчний порятунок військових, лікарку нагородили декількома почесними відзнаками та нагородами, зокрема: золотою медаллю «За старанність», срібною медаллю «За хоробрість» та золотими, срібними і бронзовими відзнаками Товариства Червоного Хреста.
За спогадами сучасників, Віра була високою, з правильними рисами обличчя та гарними руками. Вона була сміливою, прямолінійною та мала норовливий характер.
Одягалася у чоловічому стилі: носила брючні костюми, капелюхи, піджаки та краватки, а також мала коротку чоловічу стрижку. Її голос був низьким, і вона багато палила. За свій незвичний образ, її часто порівнювали зі знаменитою французькою письменницею Жорж Санд.
Цікаво, що Віра Гнатівна мала різноманітні захоплення, включаючи гру в більярд, стрільбу в тирі, полювання та верхову їзду. Вона також грала на скрипці та писала ліричні вірші, однак вони не знаходили високої оцінки серед її друзів-поетів. Але це не завадило лікарці стати авторкою декількох книг, включаючи «Китайські оповідання» (1913) та авантюрні мемуари «Життя».
Свої літературні праці писала під псевдонімом — Сергій Ґедройць, на честь померлого брата.
Після завершення Першої світової війни у 1918 році, лікарка повертається до Києва, де проведе останні десятиліття свого життя.
Віра Гнатівна продовжила писати й повернулася до хірургічної практики. Її запросив на роботу професор Євгеній Черняховський, завідувач кафедри факультетської терапії. Спочатку вона викладала приват-доцентський курс хірургії, а з 1929 року, після звільнення Черняховського у справі «Спілки визволення України», Віра на певний час очолила кафедру.
З особистого життя лікарки відомо, що у неї були тривалі стосунки з графинею Марією Нірод. Крім кохання, їх об’єднувала робота: Марія Дмитрівна працювала у Віри Гнатівни медичною сестрою. Діти графині недолюблювали лікарку, оскільки та часто говорила про себе в чоловічому роді («я пішов», «я оперував»), а її «прихильність» до матері лише посилювала їхню неприязнь.
У 1930-му році Віру Ґедройць звільнили з роботи без права на пенсію. На заощаджені гроші вона придбала заміський будинок під Києвом і вела там приватну медичну практику.
У березні 1932 року, після дворічної боротьби з онкологічним захворюванням, Віра Гнатівна померла. Відому лікарку поховали на Спасо-Преображенському (нині Корчуватському) цвинтарі Києві.
***
Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.
До теми: у Голосіївському районі з’явилася вулиця на честь лікарки-онкологині.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»