Сьогодні, 3 березня, Оболонський район відзначає своє 50-річчя. Колись він вважався лише спальним масивом, зведеним на болотистих ґрунтах, проте його історія сягає тисячоліть.
СВІДОК КНЯЖИХ ВОЄН, ТОРГОВИХ ШЛЯХІВ І ГЕТЬМАНСЬКИХ РІШЕНЬ
У 1971 році, під час геологічної розвідки на Оболоні, що мала визначити придатність ґрунтів для будівництва метро, було зроблено унікальне відкриття. Закладаючи пробні свердловини, дослідники натрапили на металевий предмет. Коли його очистили від землі, з’ясувалося, що це старовинний меч.
Артефакт, датований XI століттям, належав воїну знатного походження — його навершя та перехрестя руків’я були інкрустовані золотом. Історики припускають, що меч міг бути загублений одним із князів під час міжусобних воєн біля Києва.
Взагалі, назва «Оболонь» походить від народного терміна, що означає низинні заболочені місцевості, непридатні для постійного проживання. Весняні повені Дніпра, Почайни та Сітомлі часто затоплювали ці землі, проте після спаду води родючі луки приваблювали первісні племена. У давнину Оболонь починалася за межами подільських укріплень і простягалася майже до Вишгорода. Сьогодні нагадуванням про ті часи залишаються вулиці Оболонська та Почайнинська на Подолі.
Саме на Оболоні свого часу виявили одне з найбільших поселень стародавніх слов’ян — перше відоме на території Києва. Воно стало фундаментом для майбутнього міста, яке згодом перетворилося на столицю Київської Русі. Знайдені артефакти нині зберігаються в Національному музеї історії України.
Розкопки свідчать, що давні мешканці Оболоні займалися скотарством і землеробством, майстерно виготовляли глиняний посуд, а також видобували болотну руду, з якої створювали необхідні знаряддя — ножі, гачки, серпи. Вони підтримували активні торгівельні зв’язки з містами Північного Причорномор’я та Візантією. Дніпром проходив один із ключових торгівельних маршрутів — «грецький шлях», яким іноземні купці привозили товари, обмінювали їх або продавали. Цікаво, що у фінансових операціях навіть використовували римські монети.
Оболонські річки Почайна та Сітомля відігравали важливу роль у житті давніх киян. Вони кишіли рибою та слугували природним захистом від ворогів. На Почайні діяла міська гавань — Притика, куди на човнах прибували посли та купці з усього світу.
З цікавинок ще й те, що у часи язичництва на шляху до оболонських луків стояв ідол Велеса — покровителя худоби. Оскільки худоба символізувала багатство й добробут, кияни, переганяючи череди на Оболонь, приносили божеству дари. Київські князі також часто збиралися тут для укладання мирних угод.
Оболонські луки використовували як сінокоси та пасовиська, а озера — для рибальства. У XVII столітті ситуація із землекористуванням почала змінюватися. Через зростання населення та появу нових претендентів земельні конфлікти стали звичним явищем.
Документи свідчать, що спори між міщанами, монастирями та магістратом доводилося вирішувати найвищим посадовцям держави. Впливові правителі — Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Іван Виговський, князь Костянтин Острозький, польський король Сигізмунд ІІІ та російські царі — особисто втручалися у ці питання, намагаючись навести лад.
Вранці 9 липня 1811 року на Подолі спалахнула велика пожежа. Налякані кияни, рятуючи своє життя, кинулися втікати на Оболонь. Деякий час вони жили в наметах і нашвидкуруч зібраних куренях. Як згадував історик Микола Закревський, тоді «ходили чутки, що пожежа виникла внаслідок навмисного підпалу». Через страх втратити останнє врятоване майно багато хто не поспішав повертатися на згарища.
«ШЕВЧЕНКОВА ПРІОРКА» І ПРОГУЛЯНКИ КОБЗАРЯ ОБОЛОНСЬКИМИ ЛУКАМИ
Збереглися також спогади про те, що Тарас Шевченко, мешкаючи на Пріорці, любив прогулюватися оболонськими луками. Одного разу київські студенти вирішили зробити йому приємний сюрприз: біля Почайни накрили стіл із самоваром.
Феофан Лебединцев пізніше згадував: «Дорогий наш гість був спочатку задумливий і мовчазний; потім помалу розговорився, захоплювався Дніпром, Почайною, виглядом Києва, Андріївської церкви, Щекавиці, а коли сонце сховалося за горами, легкий туман пішов Оболонню і вгорі на чистому небі стали показуватися то там, то там яскраво світилися зірки, Шевченко, стоячи обличчям на захід, своїм чистим, сріблястим, трохи тремтячим голосом заспівав свою улюблену пісню „Ой зійди, зійди, ти вечірня зіронько…“ І співав він з таким натхненням, з таким глибоким почуттям, що звуки цієї пісні й тепер, через 26 років, лунають у моїх вухах. Повітря поступово свіжіло; серпень давав себе знати, і ми поспішили додому».
У різні часи художники, письменники та композитори захоплювалися оболонськими краєвидами. Київський митець Сергій Світославський зобразив на своїх полотнах мальовничі пейзажі, життя та побут мешканців Оболоні кінця XIX століття. Олександр Купрін, Іван Нечуй-Левицький, Володимир Короленко, а пізніше Ліна Костенко, Іван Драч, Микола Сом та багато інших згадували цю місцевість у своїх творах.
ВІД ПОЛЬОТІВ СІКОРСЬКОГО ДО ЗЙОМОК ЛЕГЕНДАРНОЇ «КОНОТОПСЬКОЇ ВІДЬМИ»
У вересні 1911 року на правому березі Почайни відкрили Куренівський цивільний аеродром. Його територія простягалася від сучасного ТЦ «Городок» до Куренівського парку. Аеродром став важливим центром авіації та повітроплавання. Над Оболонню літали найвідоміші авіатори того часу, зокрема Петро Нестеров та Ігор Сікорський.
Також майже сто років тому на Оболоні почали будувати Київську районну електростанцію — один із найпотужніших проєктів свого часу. Києвознавець Федір Ернст писав: «На Оболоні, в кінці київської гавані міститься допіру побудоване й на найближчий час головне джерело, що постачає Києву електричну енергію — Київська районова електростанція».
Будівництво розпочали влітку 1926 року, головний корпус заклали 26 серпня, а урочисте відкриття відбулося 2 травня 1930 року.
У 1939 році в урочищі Наталка стартувало секретне будівництво. Планували прокласти під Дніпром залізничний тунель, що мав з’єднати Оболонь із Вигурівщиною. З метою конспірації робітники називали його «секретний об’єкт №1». Гігантську бетонну трубу (кесон) мали заглибити на 30 метрів нижче дна, а потім змонтувати тунель. До робіт залучили близько 12 тисяч людей із найсучаснішим обладнанням.
Але війна завадила завершенню проєкту — техніку затопили в тунелях. Після війни від ідеї відмовилися через її безперспективність, а придатне обладнання використали для будівництва київського метро…
Коли на Оболоні серед піску почали зводити перші будинки, про культурні заклади навіть не йшлося. Проте одного дня на пустирі сьомого мікрорайону з’явився Ан-8 — списаний військово-транспортний літак, який переобладнали в дитячий кінотеатр. Через незручне розташування сидінь, розміщених на одному рівні, перегляд мультфільмів виявився не надто комфортним, тож незабаром кінотеатр закрили.
Деякий час у літаку працював тир, а потім він став улюбленою розвагою для школярів. Діти проникали всередину через верхній люк, щоб посидіти в кабіні пілота або побувати в хвостовому відділенні, на місці стрілка. З будівництвом спеціалізованої школи №252 літак прибрали. Подейкують, що він опинився на натурному майданчику кіностудії імені Олександра Довженка.
У 1976 році біля озера Лукового (затока Верблюд) облаштували масштабний натурний майданчик кіностудії. Поруч розташували ангари з технікою: автомобілі, літаки, гелікоптери, танки, декорації — усе необхідне для кіновиробництва. Територія площею 220 га дозволяла знімати батальні, історичні й пригодницькі фільми. Тут працювали метри українського кіно: Микола Мащенко, Тимофій Левчук, брати Іллєнки, Григорій Кохан. Серед останніх фільмів, знятих тут, — «Конотопська відьма» (1990), «Кому вгору, кому вниз» (1991), «Козаки йдуть» (1991).
Після 1995 року майданчик занепав. На початку 2000-х гурт «Океан Ельзи» зняв тут кліп «911», а Єжи Гоффман використав ці локації для сцени Полтавської битви у фільмі «Україна. Становлення нації».
***
Історичні знахідки, археологічні артефакти та культурні згадки у творах письменників і художників підтверджують: Оболонь — не просто частина міста, а один із його найдавніших і найважливіших центрів, який формував Київ таким, яким ми його знаємо сьогодні.
Володимир КУХАРСЬКИЙ для «Вечірній Київ»