Місто Маріуполь стало для Анастасії Лещенко другим домом після того, як у 2014 році вона виїхала з окупованої російськими найманцями частини Донеччини.
Сьогодні разом із чоловіком вона виготовляє оригінальні сувеніри та брендовані речі, зокрема одяг із принтами. Подружня пара не лише реалізовує свою продукцію, а й передає її на благодійні аукціони, що проходять в Україні та за кордоном.
— Анастасіє, чи пам’ятаєте перший предмет, який ви передали на аукціон?
— Так, це було худі. Завдяки йому вдалося зібрати чотири тисячі гривень. А рекордну суму принесла моя авторська листівка, присвячена Маріуполю, — 544 тисячі гривень!
— Одна листівка?!
— Саме так! Крім того, в середині січня сувенірна монета, яку ми надали волонтерам для аукціону в Будапешті, допомогла зібрати півтори тисячі євро.
— Як працюють ці аукціони?
— Волонтери організовують їх у різних форматах: онлайн — під час стрімів у соцмережах і на YouTube або на офлайн-заходах. Я добре знайома з багатьма волонтерами, тому вони часто звертаються до мене з проханням передати сувеніри для аукціонів. Після продажу вони надсилають мені фінансові звіти, тому я точно знаю, які суми вдалося зібрати.
— Ваша діяльність допомагає збирати значні кошти для допомоги. Яка ваша головна мотивація?
— Я просто хочу бути корисною. Для мене це спосіб наблизити перемогу та підтримати тих, хто цього потребує. Кожна продана річ — це ще один внесок у нашу спільну боротьбу.
Пишаюся тим, що допомагаю збирати кошти для підтримки українських військових, дітей і вимушених переселенців.
До речі, ми також проводимо майстер-класи для дітей із родин переселенців: навчаємо розпису заготовок, картин, шоперів, футболок, створенню принтів для одягу та ліпленню. На постійній основі займаємося з вихованцями фонду Лілії Ребрик і Центру підтримки маріупольських переселенців «ЯМаріуполь». Усі заняття проходять у нашому приміщенні.
Знаєте, добро завжди повертається. Завдяки цій діяльності я зустрічаю чудових людей, отримую цікаві замовлення та знайомлюся з однодумцями. Дуже рада, що все складається саме так!
— Як була створена листівка-рекордсмен?
— Спершу скажу, що ми знайомі з волонтером Стасом Борщаком, який свого часу перебував на «Азовсталі». Саме він обрав цю листівку. Чому саме її — не знаю. Я створювала макет вручну, а вирізала на станку. Вона є унікальною, ексклюзивною. Я навіть не очікувала, що її виставлять на аукціон, дадуть оголошення — і люди почнуть скидати, скидати, скидати кошти… Врешті волонтери самі зупинили збір, сказали, що вже достатньо. Коли підрахували суму, вийшло 544 тисячі гривень.
Листівку передали власнику, який зробив останній внесок. Вона особлива тим, що виконана у 3D-форматі — відкриваєш її, а там наше місто.
— Чи вам відомі результати розіграшів на користь конкретних підрозділів ЗСУ?
— Так, ось кілька останніх лотів. Волонтери змогли купити шини для 56-ї бригади за 20 тисяч гривень, 10 акумуляторів для розвідки на загальну суму 115 тисяч. Ще два лоти принесли 11 тисяч гривень на потреби ЗСУ.
— Як вас знаходять замовники?
— Наприклад, є Telegram-чат «Ірина Україна», де публікують інформацію про полонених. Якось до мене звернувся адміністратор: каже, що не можуть закрити збір коштів. Я передала їм футболку, чашку та подушку — і вони змогли зібрати необхідну суму.
Зараз у нас три сторінки в Instagram. Одна — із сувенірами: футболки, худі, світшоти, прапори, чашки, світильники. Асортимент дуже широкий.
Тут, у Києві, про нас вже багато хто знає. Люди прагнуть підтримувати маріупольський бізнес. Ми також виконуємо індивідуальні замовлення.
Наприклад, для магазину дитячого одягу друкуємо тематичні принти. Якщо це ресторан чи кафе — створюємо брендований одяг. У нас уже є корпоративні клієнти.
А ще ми ведемо додаткову Instagram-сторінку, присвячену майстер-класам. Мені дуже подобається працювати з дітьми!
— Ви мали в Маріуполі бізнес із виготовлення сувенірів. Як вам вдалося його відродити у Києві?
— У Маріуполі я працювала в цій сфері з 2014 року. У мене була команда з 10 людей і власне виробництво. Але після початку повномасштабного вторгнення ми п’ять місяців перебували в окупованому місті й, звісно, не мали можливості вивезти обладнання.
Уже в Києві мені довелося влаштовуватися на різні роботи — спочатку на одну, потім на іншу, бо грошей катастрофічно не вистачало. Оренда квартири коштувала 18 тисяч гривень на місяць, а ще потрібні були кошти на лікування чоловіка. Через тривалий стрес, пережитий у Маріуполі, його здоров’я значно погіршилося. Він не міг працювати не лише через хворобу, а й через відсутність частини документів, які залишилися в окупованому місті.
Це скрутне фінансове становище й підштовхнуло мене знову зайнятися власною справою.
Коли я приїхала до Києва, півтора року працювала найманим працівником, бо просто морально не була готова починати все з нуля. Але все змінилося після того, як я вже тут показала свою першу роботу — сувенірну копію 110-річної водонапірної вежі, архітектурної пам’ятки Маріуполя. Багато людей побачили її й почали мене підтримувати, переконували, що не варто зупинятися, треба рухатися вперед.
Тоді я вирішила податися на програму «Дія Бізнес» і отримати грант на розвиток власної справи.
— Як проходив процес отримання гранту?
— Я ще напередодні повномасштабного вторгнення підготувала проєкт для отримання державного гранту, тож змогла використати ці напрацювання й подати заявку через «Дію». Експерти вирішили, що мені не потрібно проходити додаткове навчання з ведення бізнесу, адже я вже мала відповідний досвід. Завдяки цьому кошти виділили досить швидко, і я змогла відновити виробництво.
— З ким ви працюєте зараз? Чи вдалося зберегти команду?
— Мене постійно підтримують люди з моєї маріупольської команди. Вони були змушені виїхати за кордон, але ми маємо зв’язок, спільний чат. І я дуже сподіваюся, що хтось із них ще повернеться, і ми знову будемо працювати разом.
— На що пішли кошти гранту?
— Ми орендували приміщення, закупили меблі, принтери, термопреси та лазерний станок. А зараз уже орендуємо друге приміщення, бо виникла потреба розділити виробничі процеси: в одному приміщенні створюємо футболки, худі, світшоти, чашки та інші сувеніри, а на новій локації будемо працювати з деревом — вирізати та гравіювати.
— Хто наразі займається виробництвом?
— Поки що працюємо удвох із чоловіком. Але поступово масштабуємося! Я вже взяла на роботу одну дівчину — вона працює онлайн і займається нашими маркетплейсами на Rozetka та Епіцентр. Також ми найняли двох спеціалісток — дизайнерку та SMM-менеджерку, переселенок із Харкова та Маріуполя. А на друге виробництво вже є фахівець, який також є внутрішньо переміщеною особою.
Якщо ми щось не можемо зробити самостійно, то звертаємося до наших давніх партнерів із заходу України. Вони нам не відмовляють, бо розуміють, наскільки складно тим, хто відроджує свій бізнес після втрати всього на окупованій території.
— А що це за монета, яку вдалося продати за півтори тисячі євро на аукціоні в Будапешті?
— Нещодавно я познайомилася з представниками благодійного фонду «Благополуччя поруч». Вони займаються реабілітацією та допомогою дітям з аутизмом. У них був благодійний збір, який не вдавалося закрити.
Я запропонувала надати будь-який сувенір безкоштовно — кружку, подушку, що завгодно. Вони показали мені свій логотип, і в голові одразу склалася ідея — це має бути коїн.
Коїн — це різновид неформального знака військової організації, що символізує приналежність до військового братерства. Їм сподобалася ідея, я виготовила монету, відправила. І ось минулого тижня отримала від них звістку: монету виставили на аукціон у Будапешті, і вона зібрала 1,5 тисячі євро донатів.
— Ваша перша сувенірна робота була присвячена старій водонапірній вежі в Маріуполі. Що з вежею зараз?
— Вона стоїть неподалік зруйнованого Маріупольського драмтеатру. На щастя, вежа не постраждала. Вона досі є частиною нашого Маріуполя.
Коли ми повернемося додому, будемо приходити до цієї вежі й дивитися на наше місто, яке обов’язково відродиться.
Читайте також: «Як змусити ворога полювати на фальшиву техніку: розробник військових макетів відкрив секрет».
Катерина НОВОСВІТНЯ, «Вечірній Київ»