Щороку 1 липня в Україні святкують День архітектури — професійне свято спеціалістів, які формують середовище нашого життя: архітекторів, урбаністів та реставраторів. Це свято, встановлене указом Президента у 1995 році, має на меті вшанувати як історичну спадщину, так і сучасні здобутки в області архітектурного проектування.
Перші відділення Київської контори Державного банку розташовувалися на Подолі — в діловому центрі міста XVIII–XIX століть. У 1845 році установа перемістилася на Інститутську, 9 — до будинку колишнього Дворянського зібрання, збудованого в стилі класицизму.
На початку XX століття виникла потреба в новому приміщенні, яке відповідало б вимогам сучасної фінансової установи. Був оголошений конкурс, у якому взяли участь провідні київські архітектори — Олександр Кобелєв, Владислав Городецький, Павло Голландський. Перемогу здобув проект Кобелєва, тоді як фасадні елементи виконала молодий обдарований архітектор Олександр Вербицький.
Директор банку Георгій Афанасьєв зіграв ключову роль у розробці архітектурної концепції, вивчаючи зразки банківської архітектури у Берліні, Парижі та інших європейських столицях, щоб створити в Києві не лише функціональну, але й комфортну установу.
Будівельні роботи розпочалися восени 1902 року після демонтажу старих флігелів. Урочиста церемонія закладання першої цеглини відбулася 13 жовтня — за участю службовців у фраках, мундирах і сюртуках. Проект реалізовувала будівельна фірма Лева Гінзбурга, яка пізніше збудувала й перший київський хмарочос. Будівництво завершилося до 1909 року.
Будівля стилістично поєднала елементи північноіталійської готики та раннього флорентійського Відродження. Особливий виразний ритм надають башти з закрученими колонами, грифони, які охороняють фасад, й маскарони левів на балконах.
Праця над скульптурним оздобленням належала братам Еліо та Еудженіо Сала — італійським майстрам, які зробили будівлю емоційно насиченим художнім твором. У внутрішньому подвір’ї збудували службовий флігель на 32 квартири для персоналу, з коморами, пічним опаленням і цегляним фасадом у стилі головної будівлі.
Цікаво, що у конструкції будівлі вперше в Києві були впроваджені сучасні системи вентиляції, опалення й протипожежного захисту.
«Питання опалення і вентиляції настільки важливі в таких будинках, що членам комісії жодного разу не було сумнівів у застосуванні всього найкращого, що є в цій справі, незважаючи на великі витрати. Вартість усіх споруд, пов’язаних із опаленням і вентиляцією, разом із будівельними роботами досягає 100.000 рублів» — йдеться у будівельному приписі 1906 року.
Варто зазначити, що ця сума становила дев’яту частину від вартості спорудження всього будинку банку з чотириповерховим флігелем для службовців та закупівлею меблів…
У дворі банку розташовувався розарій, звідки бралося повітря для вентиляції. Щоранку вмикалися спеціальні повітрозабірники, поширюючи на всіх поверхах робочих приміщень п’янкий аромат троянд. На жаль, вже в радянський час на місці колишнього розарію було збудовано гараж.
У 1917 році тут було засновано Український державний банк, а вже в січні 1918 року емітовано першу національну банкноту — 100 карбованців. Під час визвольних змагань будівля стала свідком і центром державних рішень.
У 1930-х, після повернення столиці до Києва, споруду розширили: надбудували третій і четвертий поверхи. Роботи виконали архітектори Валеріан Риков і Олександр Кобелєв, зберігши стилістичну єдність та композиційну логіку оригінального проекту. Завдяки їхній майстерності будівля набула масштабності, не втративши при цьому свого художнього авторитету. Вона досі входить до переліку найвишуканіших архітектурних об’єктів Києва.
З роками будівля інтегрувалася в міську культуру, ставши важливою частиною міського простору. Протягом багатьох десятиліть на її фоні робилися фотографії на пам’ять, а за спогадами киян старших поколінь, у міжвоєнні часи під її годинником призначали побачення.
Знаменитий фасад із грифонами не лише слугував фоном для особистих моментів, а й набував символічного значення: тут зустрічалися родини після тривалих розлук, тут чекали з трепетом і надією, а випадкові перехожі відчували присутність чогось величного та особливого.
Будівля часто фігурувала на сувенірних київських поштівках, попадаючи в альбоми родичів за кордоном, залишаючи пам’ятний слід про Київ. Одну з таких поштівок, датовану 29 липня 1922 року, сьогодні зберігає музей НБУ: її написала дівчина своїй сестрі як пам’ятку про поїздку до української столиці.
На сьогодні будівля Національного банку України — це не просто фінансова установа, а справжній архітектурний символ Києва, що втілює амбіції модернізації початку XX століття.
Нагадаємо, давні монети та таємниці банкнот: у київському Музеї грошей проводили екскурсії.
До теми: Владислав Городецький та його готичний шедевр: костел Святого Миколая у Києві.