23 липня в «Вежі на Почайні» (в ТЦ GORODOK Gallery) у Києві відбудеться камерний концерт «Між нотами та серцем» під егідою неформальної дослідницької платформи Людина Диво Світ — подія для тих, хто прагне зануритися в глибину.
Це буде вечір музики, яка не просто звучить, а говорить. У програмі концерту — Соната №3 Йоганнеса Брамса; соната Сезара Франка; а також романтичні твори для фортепіано в чотири руки. Виступатимуть скрипаль Ігор Чернявський, піаністи Олег Копелюк та Ігор Седюк. Ведуча вечора — докторка мистецтвознавства Юлія Ніколаєвська, яка допоможе слухачам не лише відчути, а й осмислити музику.
— Після початку повномасштабного вторгнення ви довгий час не брали до рук скрипку. Розкажіть цю історію.
— «Коли гармати б’ють, то музи мовчать». Тому і не брав, бо це було настільки жахливо… З перших днів війни це такий біль, який злився психічно, духовно, душевно, фізично. І найголовніше — було велике нерозуміння, як це могло статися, що так кровожерно і так нещадно нас знищує сусід, з яким були такі зв’язки, і духовні — теж.
То був стан, який неможливо з чимось порівняти. Коли ти реально не можеш дихати. Якоїсь миті я зрозумів, що просто не можу спати — не було довше хвилини, щоб десь не чули вибухи, а потім на другий-третій день орки під вікнами бігали з кулеметами, знищуючи все навколо. Це був реальний жах. Наша домівка пошкоджена. Одного разу під вікнами зав’язався бій. Слава Богу, ми відбилися, але це було зовсім поруч, буквально в кількох метрах від мене.
І тоді, і пізніше ми з дітьми проводили багато часу в коридорі, ховаючись від небезпеки. У мене взагалі все вимкнулося, зникло бажання не те, що музикувати, а навіть згадувати, чим я займався раніше. Ця навала ніби викреслила всі мої досягнення, все те, що я міг, вмів. Дивна річ. Десь за тиждень дружина каже мені: «Може ти пограєш?» А у мене скрипка лежить на видному місці, я її бачу кожну хвилину, але дивився на неї, як на меблі. Ця втрата була жахливою. Згадуючи свої почуття, я відчуваю, що це була якесь зрада перед моїм інструментом, який я любив.
Майже чотири тижні я перебував у такому стані, поки не побачив і не почув запис моєї гри під час виступу президента Зеленського у Конгресі США. Разом зі мною на тому записі — мої колеги: органіст Станіслав Калінін та скрипаль Сергій Старжинський.
Коли я вранці почув той виступ, то плакав цілий день. І тоді я зрозумів, що Господь мене просто обіймає. Він не дає мені руку, а саме обіймає і каже: «Слухай, якщо тебе чує весь світ, грай, це ж потрібно людству. Грай, підтримуй людей, давай-давай, перестань скиглити!». Такий поклик неба був, що в мене ніби лопалися перетинки від голосу Бога. Це неймовірно!
Я взяв скрипку і відчув від неї тепло, ніжність, родинність, і грав не більше п’яти хвилин. Вся дека моєї верхньої скрипки була залита моїми сльозами. Я ніби чув вперше звуки скрипки…
До речі, з того часу змінилося моє ставлення до звукового будування. Звуки стали іншими. Вони набули ознаки переживання, глибини, яка може бути зіграна тільки в стані людського відчаю.
— Якщо повернутися в далеке минуле, то як сталося, що ви обрали скрипку як свою партнёрку?
— Я сам не обирав, на чому грати. Це вибирала моя мама. Історія така: я народився в бідній родині. Батько залишив нас, коли я був зовсім малим, і мене виховували три жінки — бабуся, тітка і мама. Ми жили в маленькому шахтарському місті Марганець, де було багато робітників, які після зміни пиячили. Моя мама, щоб я не мав такого оточення, віддала мене в музичну школу.
Чому саме скрипка? Вона любила фортепіано, але навчання на скрипці коштувало 2,50, а на фортепіано — 20 рублів. Вона просто не мала змоги оплатити моє навчання.
І, як не дивно, була ще одна мотивація: концертмейстерка, яка мені акомпонувала з дитинства, казала, що якщо буду добре грати, вона даватиме мені три копійки на автомат з газованою водою. Це була справжня мотивація, з якою я ходив у музичну школу.
З дитинства дорослі помічали мої здібності до музики. Моя мама, сама музикант, ставилася до моїх занять дуже чуйно, хоча я часто був ледарем, про що зараз шкодую.
— На якій скрипці зараз граєте? У вас один чи кілька інструментів? Чи міняєте їх?
— 34 роки я грав на скрипці німецької мануфактури Klotz. Знаєте, це серйозна боротьба для кожного музиканта — якісні інструменти. Ціни на них починаються від 50 тисяч євро, щоб відчувати себе професійно.
Зараз все, що ми можемо зібрати — це дві-три тисячі євро, це інструменти дуже низької якості. Вони, звісно, не фабричні, але на них важко грати, майже всі скрипалі страждають.
Нещодавно я купив Steiner за 2500 доларів, він трішки кращий. Це смішна сума для хороших інструментів, і скрипка не може видати бажаного звуку. Дуже часто я відчуваю труднощі з інструментом, розуміючи, що, на жаль, доводиться пристосовуватися до того, що є.
Однак коли граєш на скрипці, про все забуваєш, знаходиш своє звучання. Іноді люди кажуть: «Ой, у тебе гарний інструмент», але це не інструмент, а така звукова структура. Так що наразі в мене немає інших інструментів, але зараз мені надали один, щоб спробувати пограти.
КОЖЕН МИТЕЦЬ МАЄ СТВОРЮВАТИ ВЛАСНИЙ ПРОСТІР ПІДТРИМКИ
— Зараз ви багато гастролюєте, виступаєте перед військовими та цивільними. В чому, на ваш погляд, у часи війни полягає завдання музики?
— Ми всі є свідками жахливих подій, і просто спостерігати за цим неможливо. Людські страждання викликають глибокий відгук у душі, породжуючи бажання діяти та допомагати. Сьогодні кожен митець має створювати свій простір підтримки. Ця підтримка не лише для наших військових, а й для всіх українців, адже багато хто переживає внутрішнє виснаження. Для мене це означає грати, надихаючи інших своєю музикою.
Я грав для багатьох — в шпиталях, підвалах, імпровізованих концертних залах бомбосховищ. Люди приходили, навіть збігалися, щоб почути цю живу, світлу музику, що надихає. Я ніколи не зустрічав такої публіки. Навіть ті, хто раніше ніколи не слухав класику чи скрипку, чіплялися за звуки, як за рятівну соломинку. Це вражає.
Минулого тижня ми дали концерт у військовій частині для військовополонених, яких вдалося повернути. Це була неймовірна подія. Ці люди, які були 2—3 роки в полоні, виснажені, слухали. Відчувалася особлива напруга, коли стоїш перед ними, усвідомлюючи, що тут звичайна гра не підходить. Ти підтримуєш тих, хто перебуває в тяжкому психологічному та фізичному стані.
Було необхідно знайти звуки, які не тільки заспокоять, а й повернуть до нормального життя, дадуть надію: «Ви повернулися на Батьківщину, де все цвіте, де вас люблять, де вами пишаються як героями та завжди підтримають». Саме з такими думками ми грали, і це було до сліз.
НА ГАСТРОЛЯХ ЄВРОПЕЙЦІ ШОКОВАНІ НАШИМИ ТВОРАМИ
— Як добираєте репертуар? Які твори, на вашу думку, сьогодні особливо відгукуються в українських слухачів?
— Уявіть, я вперше за три роки звертаюся до європейської музики, це — мовби повернення до alma mater. Коли українська музика ще не звучала, лунали вже Бах і Моцарт. Усе починалося з епохи Ренесансу.
Останні роки ми грали лише українські твори. Відкрили безліч творів неймовірної глибини і краси, і бажання грати щось інше не виникало.
Коли я гастролюю та граю європейцям, вони просто шоковані нашими творами. Це не лише український контент, а й ті твори, які ми відкрили для себе та Європи — вони неймовірні!
— У ваших програмах часто звучать твори українських композиторів. Які сьогодні ваші улюблені і чому?
— Може, я дивно відповім, але кожен твір, який я граю, стає улюбленим. Бо в кожному творі композитор вкладає своє почуття, своє унікальне світосприйняття. Кожне людське переживання має величезну цінність перед людьми й Богом, і у кожного композитора свій дар.
Деякі виконуються з більшим задоволенням, деякі з меншим, але коли я граю той чи інший твір, я віддаю йому всі свої сили, занурюючись у думки композитора.
ТВОРИ БРАМСА І ФРАНКА Є НАЙВИЩИМИ ВЗІРЦЯМИ РОМАНТИЗМУ
— Незабаром ви знову виступите в Києві. Розкажіть про ідею цього концерту та інших його учасників? Чи вперше будете грати разом?
— Я буду грати з відомим українським дуетом — Ігорем Седюком та Олегом Копелюком. Торік я вперше почав концертувати з ними. Вони викладачі нашого університету (Харківський національний університет мистецтв імені І. Котляревського — Ред.), обидва доценти та кандидати мистецтвознавства. Це одні з найкращих піаністів України, і мені пощастило виступати з ними у Франції, Німеччині та Італії. Цьогоріч ми давали концерти в Україні: на Полтавщині, Рівненщині, Івано-Франківщині. Тиждень тому ми виступали у військовій частині.
На концерті 23 липня ми виконаємо сонати, написані наприкінці XIX століття двома видатними композиторами, чия велич актуальна й донині. Йоганнес Брамс і Цезар Франк — імена, що вражають і стоять поряд з Моцартом та Бахом! Ці твори були створені між 1886 та 1888 року.
Я вважаю їх справжніми шедеврами, які служать зразком як сонатної форми, так і камерного ансамблю. В них досконало поєднуються думки двох музикантів, які грають ту чи іншу тему.
Вивчити такі твори — це місяці роботи та великі зусилля через технічну складність та глибоке психологічне навантаження. Кожен такт приносить новий стан, і ця безперервна черга вражає! І, сподіваюся, публіка також буде вражена.
— Чим зумовлено поєднання сонат Брамса і Франка?
— Ці дві сонати — це розквіт романтизму, кульмінація XIX століття, коли створюють свої твори Шуман, Паганіні, Шуберт, Верді, Мендельсон та багато інших. Композитори пишуть ці твори, як квінтесенцію того, що було раніше.
Твори Брамса і Франка є найвищими зразками романтизму, створеними геніями цієї епохи. Брамс — неперевершений майстер симфонії, його вміння оркеструвати вражає!
Франка я захоплююсь його органними творами. Вважаю їх одними з найкращих у світі, які справді викликають захоплення. Франк — один з найбільших майстрів у цій сфері!
На завершення, повторю: для нас, українців, повернення до європейських музичних зразків дуже важливо, адже ми прагнемо європейських цінностей і культури. Це стосується не лише мистецтва, а й нашого суспільного життя.
Ми настільки зблизилися з Європою, що не лише прагнемо її досягнень, а й глибоко вдячні їй. Європа надала притулок мільйонам наших людей, нагодувала їх і ніколи не залишила без підтримки — це просто вражає! Для нас Європа стає взірцем моральної якості.
Ігор Чернявський — заслужений діяч мистецтв України, лауреат міжнародних конкурсів, соліст Харківської філармонії. Наразі він — сольний виконавець і гастролює по всьому світу. Концертна програма складає понад 200 сольних виступів, більшість з яких — українські композитори. Він записав 5 дисків (скрипка і орган), які популярні серед поціновувачів музики.
Олег Копелюк та Ігор Седюк — видатні піаністи, лауреати міжнародних конкурсів у категоріях «Соло» та «Фортепіанний дует». Їхня гра — це тонкий баланс технічної віртуозності і глибокого прочитання музики. Вони створюють не просто супровід, а повноцінне звукове полотно, де кожна емоція отримує свій відгук.
«Між нотами та серцем»
Коли: 23 липня, початок о 19:00
Де: «Вежа на Почайні», ТЦ Gorodok Gallery, просп. Степана Бандери, 23 (3-й поверх)
Вхід: донат від 500 грн. Реєстрація та квитки:
- Мистецтво, що вижило: у Києві під завалами Академії Бойчука знайшли вцілілі твори. Після ракетного удару по будівлі Академії імені Михайла Бойчука вдалося врятувати картини та архіви — підтвердження того, що українська культурна спадщина здатна вистояти навіть перед лицем війни.