26 червня 1954 року армія, використовуючи танки, придушила повстання в’язнів у Кенгірі, розташованому неподалік від Жезказгану, Казахстан. Цей протест тривав 42 дні, та в ньому взяли участь понад 4 тисячі українців.
Після смерті Сталіна відбулася амністія, в результаті якої з ГУЛАГу вийшло більше мільйона осіб. Проте тих, кого вважали “антирадянськими елементами”, не звільнили. Для них умови в таборах стали ще важчими: зростання жорстокості, тяжка праця, постійний голод, заборони та покарання.
Перші прояви протесту у Кенгірі почалися наприкінці 1953 року. Реакція адміністрації була різною: в окремих випадках відбувалася лібералізація режиму, певні поліпшення в умовах праці, але в інших управліннях спостерігалося затягування виконання вказівок, які надходили з Москви.
У зимовий період 1953 року охорона табору тричі відкривала вогонь по в’язнях, внаслідок чого загинули кілька осіб. У квітні 1954 року близько 2 тисяч в’язнів кілька днів відмовлялися виконувати роботу, а 14-15 квітня до протесту долучилися всі ув’язнені другої зони, виражаючи свій спротив побиттю одного з ув’язнених.
У “Степлазі” перебували в основному молоді націоналісти, члени ОУН, балтійські партизани, колишні військовослужбовці Червоної армії з великими термінами ув’язнення, а часто також і з додатковими — за реальні або вигадані злочини, що вчинялись у таборах.
У ніч на 24 травня політичні в’язні розпочали повстання, вибивши отвір у саманній стіні до жіночої зони. Вся адміністрація була вигнана з табору. Вони демонтували стіни між зонами, побудували барикади та організували охорону. Над коридором їдальні повстанці підняли червоно-чорний прапор.
26 червня вранці представники МВС через радіо звернулися до повсталих з вимогою скласти зброю, зазначивши про введення військових частин. Досить швидко до зони прибули 1,6 тисяч солдатів, включаючи сотню навчений собак, три пожежні машини та п’ять танків Т-34 з першої мотострілецької дивізії НКВС імені Федора Дзержинського.
У результаті бою загинуло понад 35 в’язнів, 543 отримали травми. Серед солдатів було 40 поранених і контужених.
У повстанні брало участь 5392 ув’язнених з третього відділення Степлагу, серед яких 43% становили жінки.
У ніч на 17 травня 1954 року розпочалося повстання в’язнів у таборі в селищі Кенгір, Казахстан.
Проблеми виникли через політв’язнів, яких не амністували після смерті диктатора Йосипа Сталіна. У таборі було багато українців та вихідців з Балтії, які виявили непокору. Щоб розсіяти в’язнів, до табору направили 1,4 тисячі кримінальних злочинців, які ненавиділи політичних в’язнів. Проте націоналісти активно виступали проти знущань кримінальних злочинців. Врешті вони змушені були укласти угоду про співпрацю задля протистояння адміністрації.
На початку повстання охоронець застрелив 13 людей і поранив 33. Політв’язні під керівництвом Віталія Скірука, члена ОУН з Волині, знищили штрафний ізолятор та слідчі відділки.
Повсталі виготовили 25 листівок російською та казахською мовами накладом понад 700 примірників. 19 тисяч в’язнів відмовилися виходити на роботу. Люди готували саморобні ножі, списи, пляшкові гранати та висували вимоги до припинення свавілля адміністрації та покарання винних у масових розправах.