Заборгованість України перед іноземними та вітчизняними кредиторами становить близько семи трильйонів гривень, що дорівнює 88% прогнозованого валового внутрішнього продукту на цей рік.
На кінець 2024 року державний і гарантований державою борг України перевищив 6,98 трлн грн – більше ніж $166 млрд. Основна частина цієї суми складає заборгованість перед міжнародними позикодавцями, урядами інших держав і приватними кредиторами, що разом становить 5 трлн 50 млрд грн. Внутрішній борг при цьому становить близько 1,93 трлн грн.
За минулий рік борг України зріс на 1,46 трлн грн.
Очікувати зменшення державного боргу під час війни є малоймовірним. Невійськові видатки країни в основному фінансуються грантами та кредитами від міжнародних партнерів, а також позиками на внутрішньому та зовнішньому ринках.
Чи можна було б призупинити зайві запозичення? Оцінки неоднозначні. Деякі політики і експерти вважають, що кредитування можна обмежити, скоротивши непріоритетні витрати, наприклад, на інфраструктурні проекти, які в умовах війни виглядають не настільки актуальними.
Інша проблема полягає у нераціональному використанні вже наявних коштів. Це видно з мільярдів гривень, які залишаються неосвоєними на рахунках місцевих бюджетів до кінця 2024 року. Ці кошти могли б бути спрямовані на підтримку захисників або для місцевих програм, прискоривши обіг коштів у економіці.
Проте більшість аналітиків впевнені, що кардинально ситуація не зміниться, адже за боргами в умовах війни стоїть об’єктивна реальність.
До повномасштабного російського вторгнення співвідношення держборгу до ВВП становило майже 50%, у 2022-му, згідно з прогнозами, повинно було зменшитися до 45% ВВП.
– У 2020-2021 роках і на перспективах 2022 року ситуація з управлінням держборгом виглядала досить позитивно. Але з початком великої війни відбулося різке падіння економіки. У перший рік ми втратили майже третину ВВП. Тому, відповідно, зменшилися й бюджетні доходи. Водночас, зростання витрат на безпеку та оборону стало стрімким. Витрати на безпеку в 2025 році передбачаються на рівні чверті нашого ВВП – на 13 разів більше, ніж середній показник у країнах НАТО, – пояснює економіст, колишній радник президента Олег Устенко.
Відтак, грошей на інші видатки катастрофічно не вистачає, і Україні доводиться активно нарощувати борги, користуючись безповоротною допомогою, пільговими позиками та, за необхідності, комерційними позиками.
– На кінець 2025 року співвідношення держборгу до ВВП може досягти 100% (за розрахунками, під час підготовки бюджету-2025 йдеться не менше ніж про 97%). Це буде вдвічі гірше, ніж на початку війни, – зазначає Олег Устенко.
Наразі багато країн мають борги, співмірні з їхніми внутрішніми валовими продуктами. В США, наприклад, державний борг становить майже 120% ВВП, в Італії – до 170%, а в Японії – близько 230%. Однак розвиненим країнам значно простіше та дешевше обслуговувати свою заборгованість, зокрема завдяки довірі кредиторів. Позики видаються на тривалі терміни та під низькі відсотки.
Для України умови кредитування завжди були набагато жорсткіші, і це ще більше ускладнюється військовими ризиками. Тому важливим є зниження боргового навантаження та максимальне розтермінування виплат.
– У різних країнах боргова політика намагається зробити борг якомога довшим і дешевшим. Чим довший термін повернення боргів, тим легше фінансовій системі, адже щорічні виплати зменшуються. Важливо повертати борги меншими частинами, – зазначає Олег Устенко.
Тому не дивно, що в Міністерстві фінансів підкреслюють зусилля, спрямовані на збільшення термінів погашення позик, а також на їх здешевлення, – пояснює Устенко.
Тенденція до подовження термінів державного боргу та зниження його вартості проглядається як у 2024 році, так і в останні роки. Зокрема, з 2022 року середньозважена вартість державного боргу скоротилася в 1,5 разу – з 7,79% до 5,09%, а середньозважена строковість зросла з 6,27 року до 12,26 року.
Серед причин, які сприяли покращенню ситуації з обслуговуванням державного боргу, можна відзначити збільшення частки пільгового кредитування від міжнародних партнерів.
Ярослав Жаліло, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень, звертає увагу на необхідність врегулювання багатьох питань, пов’язаних з обслуговуванням комерційного боргу.
Минулого року було реструктуризовано основну частину такої заборгованості. В результаті досягнуто угоди з кредиторами, де частина боргу була списана, а частина переведена в цінні папери з тривалими термінами погашення. Це дозволило зменшити борговий тягар, і тепер більша частина зовнішньої заборгованості формується за рахунок дешевих суверенних або міжнародних кредитів.
Важливим досягненням 2024 року стало розблокування фінансової підтримки України за рахунок доходів від заморожених активів Росії. У грудні Сполучені Штати надали Україні $1 млрд, забезпеченого доходами від заморожених активів. В межах відповідної ініціативи США мають передати Україні $20 млрд. Це може суттєво здешевити обслуговування державного боргу, адже така безповоротна допомога дозволить хоч частково замінити дорогі комерційні позики.
Ярослав Жаліло коментує:
– Важливо усвідомлювати, що структура боргу України наразі дещо специфічна. Частина коштів, які ми отримуємо у рамках домовленостей про використання арештованих активів РФ, враховується як борг. Проте в майбутньому передбачено механізм його списання за рахунок доходів від цих активів. Тобто наш борг потенційно зменшуватиметься.
Проте лише на обслуговування та повернення частини заборгованості, яку не вдалося реструктуризувати, в бюджеті на цей рік закладено більше 480 млрд грн. Для цього, а також для фінансування більшості невійськових видатків, Україні знову доведеться звернутися за новими позиками. Загалом, як планується в бюджеті, потрібно буде позичити близько 1,66 трлн грн (в еквіваленті) від зовнішніх кредиторів, а 579 млрд грн – від внутрішніх – через продаж облігацій внутрішніх державних позик. Це означає, що навіть з очікуваним припливом безповоротних позик, забезпечених доходами від заморожених активів, держборг знову може досягти історичного максимуму.
З яких джерел країна зможе розрахуватися з боргами або щонайменше скоротити їх до більш прийнятних 40–50% ВВП? На думку Олега Устенка, Міністерство фінансів повинно вже зараз готуватися до нової реструктуризації боргів.
– Після завершення війни Україні знадобиться вирішити низку складних питань. Серед них – проведення конференції кредиторів для обговοрення можливої реструктуризації боргів. Проте наразі представники влади не можуть публічно говорити про ці питання, адже вони є дуже чутливими для обох сторін.
Ярослав Жаліло також вважає, що після війни Україні потрібно вести переговори щодо боргу з усіма зацікавленими сторонами. Незалежно від результатів, і Україна, і кредитори мають спільний інтерес у розвитку економічних можливостей країни.
– Україні необхідно створити сильну, стійку економіку, готову до якісного відновлення після війни, щоб забезпечити можливість обслуговування заборгованості.
При обговоренні нової реструктуризації важливо запропонувати кредиторам компенсацію за можливі втрати, на які вони сподівалися, коли надавали Україні кредити. Представники влади висловлюють ідею щодо забезпечення пріоритетного доступу для кредиторів до участі в процесі відбудови України. Після заяви Дональда Трампа також мова йде про можливість доступу до природних ресурсів України. Однак, варто, щоб це не означало вивезення сировини, а скоріше підтримку передових технологій, локалізації виробництв та створення робочих місць.
Ярослав Жаліло також допускає, що частину українського боргу може бути погашено через залучення міжнародних корпорацій до бізнесу в Україні, особливо для видобутку природних ресурсів.
– Важливо, щоб українська влада забезпечила дотримання міжнародних норм у цьому процесі. Коли ми говоримо про членство в ЄС, ми ідеться також про впровадження європейських стандартів у сфері природокористування, адже вимоги до видобувної промисловості в Європі досить суворі, – підкреслює Ярослав Жаліло.
Для України є стратегічно важливим скористатися позитивним мультиплікаційним ефектом інвестицій у видобувну галузь. Це забезпечить не лише переробку частини ресурсів на місці, але й створення нових робочих місць, а також розвиток супутніх галузей.
– Таким чином, мова повинна йти не лише про видобуток, а про формування цілісних кластерів для ефективного використання природних ресурсів України, – зазначає Ярослав Жаліло.