28 квітня 2025 року виповнюється 160 років від дня народження Миколи Івасюка —видатного українського художника, чия творчість увічнила героїчну боротьбу українського народу. Його батальні полотна, жанрові картини та портрети відомих діячів української культури стали важливою частиною національного мистецького надбання.
У день пам’яті видатного українського митця, «Вечірній Київ» згадує цікаві факти про його життєвий та творчий шлях.
Микола Івасюк народився 1865 року в місті Заставна на Буковині у родині тесляра та домогосподарки. Батьки виховували сина в любові до рідної землі та вчили його жити чесно. Однак тогочасна освіта на українських теренах проходила румунською та німецькою мовами, тоді як рідна мова залишалася поза навчальним процесом.
Після завершення навчання в школі в Заставні він продовжив освіту у Чернівецькій вищій реальній школі, де його наставником був професор живопису Юстин Пігуляк.
За його рекомендацією вступив до Віденської академії мистецтв (1884–1889), а після її успішного закінчення як один із найкращих випускників продовжив удосконалювати майстерність у Мюнхенській академії мистецтв (1890–1896).
Перебуваючи в Мюнхені, він також заприятелював із польським художником Юзефом Брандтом, який був старший за нього на 24 роки, та одружився з німкенею. Саме тут, як писав у листі Осипу Маковею, Івасюк ухвалив остаточне рішення присвятити свою творчість батальному живопису, зосередженому на темах національно-визвольної боротьби українського народу.
Європейська преса високо оцінювала його мистецький хист, пророкуючи йому блискучу кар’єру, однак, попри перспективи за кордоном, у 1897 році Микола Івасюк вирішив повернутися на Батьківщину, щоб жити й творити в Україні.
У Чернівцях став викладачем місцевої художньої школи, а згодом заснував мистецький заклад для обдарованої молоді разом із Юрієм Пігуляком.
Микола Івасюк стає автором монументальних батальних картин, присвячених добі козаччини, боям Українських січових стрільців та Української галицької армії. На жаль, ці твори не збереглися.
Серед інших його знакових робіт: портрети видатних діячів української культури та іконостаси церков на Буковині. Всі його твори мають яскраво виражене національно-патріотичне спрямування.
У 1919 році, маючи високий міжнародний авторитет як художник, Микола Івасюк отримав від уряду Директорії УНР завдання розробити ескізи для поштових марок Української Народної Республіки. Він створив малюнки для восьми з 14 марок та загальне оформлення серії, яка стала відомою під назвою «віденська серія». Друк марок було завершено 31 травня 1921 року, однак через військові події та витіснення Директорії за межі України вони так і не були введені в поштове використання. Загалом художник створив понад 500 художніх творів, але доля більшості з них невідома. В Україні зберігається лише півтора десятка картин (зокрема у Чернівцях і Києві), деякі роботи перебувають у приватних колекціях та музеях за кордоном. Вершиною творчої спадщини митця є картина «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва 1649 року» (розмір 4×6 м), яка зберігається у Національному художньому музеї України. Над полотном він працював, за різними джерелами, від 20 до понад 40 років, постійно його вдосконалюючи свою роботу. Мистецтвознавці стверджують, що на картині присутні унікальні деталі, пов’язані з родиною самого Івасюка: три жінки в кутку — це дружина художника та його доньки Олександра й Олена, а козака в білій кучмі на задньому плані Івасюк зобразив із власним обличчям. Картина дивом вціліла під час обшуків у квартирі художника у 1937 році більшовицькі агенти не помітили його, бо воно було скручене та заховане за дверима у ванній кімнаті. На жаль, доля художника склалася трагічно, у 1926 році, спокусившись на запрошення радянської влади, художник переїхав до Києва. Однак у 1937 році він став жертвою політичного терору: його безпідставно звинуватили у «націоналістичній терористичній діяльності» та «шпигунстві» на користь Німеччини». Попри відсутність доказів, 72-річного художника було ув’язнено в Лук’янівській тюрмі. 14 листопада 1937 року він був засуджений до розстрілу й страчений у Києві. Його тіло поховали у Биківнянському лісі в невідомій могилі. Лише у 1980 році його реабілітували «за відсутністю складу злочину». Донька видатного митця Олена Івасюк згадувала його з глибокою повагою та теплом, підкреслюючи його непохитну любов до України та її героїчної історії: «Доля мого батька у різний період була то радісна, то сумна і журлива. Він над усе любив волю, Україну та її славних козаків. Тому й присвятив свою творчість історичним батальним творам». Микола Івасюк залишив по собі не лише картини, а й потужний мистецький та історичний спадок, що зберігає пам’ять про героїчні сторінки боротьби України. Він залишається одним із найважливіших українських митців, а його неповторні роботи продовжують надихати, нагадуючи про силу мистецтва в утвердженні національної пам’яті. До теми: Івану Їжакевичу — 160: цікаві факти з життя класика українського живопису. Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
