У п’ятницю, 22 серпня, в Києві відбулася пресконференція за участю представниць громадської організації «Нумо, сестри!», які нещодавно повернулися з російського полону. Мова йде про Світлану Головань, Юлію Паніну та Марину Березняцьку, що проживали на Донеччині та були ув’язнені рашистами у 2019 році.
Жінки провели шість років у неволі. За цей час вони були відірвані від звичного життя, не знали, що відбувається в Україні, і яку підтримку вони можуть отримати після звільнення.
До війни кожна з них жила звичайним і спокійним життям. Світлана Головань займалася продажем солоної і копченої риби з Азовського моря, а Марина Березняцька відкрила приватний притулок для собак.
Причини затримання жінок окупаційними силами були різними: Світлану арештували через родинні зв’язки в Україні, Юлію спіймали, коли вона везла доньку до школи, а Марину звинуватили у співпраці зі Службою безпеки України.
Про тортури та умови утримання колишні бранки кремля не хочуть говорити: занадто важко повертатися до тих спогадів. Єдине, чим вони ділилися, — це молитвами та надією, що підтримувала їх щоденно.
«Ми пережили тортури, але надія не згасала. Я щодня зверталася до Господа Бога. Коли виходила з колонії через ворота, сказала: „Господи, дякую, ти почув мої молитви“. І я дуже сподіваюся незабаром зустрітися зі своїми доньками, яких не бачила шість років, які зараз у Німеччині», — поділилася Світлана Головань.
День обміну став для них абсолютно несподіваним і дуже емоційним.
«Я ніби потрапила в рай. Я справді побачила всіх людей, які нас зустрічали. Це були і діти, і дорослі, вся Україна махала нам прапорами. Ми їхали й плакали в автобусі. Нас охоплювали емоції, бо протягом шести років їх не було. Ми дуже вдячні за те, що нас нарешті обміняли. Ми чекали цього дуже довго», — продовжила Світлана.
Наразі Марина, Юлія та Світлана перебувають у медичному закладі, де проходять лікування та реабілітацію. Найгостріша проблема, з якою вони стикаються, — це житло: їхні домівки залишилися на тимчасово окупованих територіях, а можливостей орендувати житло в Україні наразі немає. Допомогти звільненим жінкам закликають через громадську організацію «Нумо, сестри!».
У листі зазначалось, що Росія й далі утримує десятки тисяч українських цивільних та військових, серед яких є особливо вразливі категорії людей, і їхнє звільнення не можна відкладати.